Нас врятують складні рішення. І особистості, які вміють мислити системно

Наше майбутнє — це без пафосу відповідальність кожного.

Поки у нас є демократія — доти політики будуть відображати соціальне замовлення громадян.

Якщо ми не навчимося обговорювати ідеї політиків, а будемо сміятися з їх зовнішності, просто включати критику, то будемо далі втрачати людей і території.

Ми маємо собі зізнатися у тому, що всі наші лідери — це очікування більшості громадян у певний історичний час.

У 1991 — це Кравчук. У 1994 та 1999 — Кучма. У 2004 — Ющенко. У 2010 — Янукович. У 2014 — Порошенко. У 2019 — Зеленський. Усі вони — консенсус суспільства того часу.

Альтернатива демократичним виборам є. Це державні перевороти та встановлення авторитарних режимів. У першому випадку — це хаос. Принаймні, до встановлення політичного порядку (читай — знищення опонентів). У другому — передача свого права на вибір елітам. Читай — партії або колегії якогось силового органу.

Читайте також: Між молотом і дволиким Янусом

Чи підходить нам альтернатива демократії? Думаю, що ні. "Авторитарна альтернатива" може слугувати як екзотичний продукт на маргінесі. Іноді — як джерело нових ідей. Проте у нашому суспільстві ця ідея не приведе до консенсусу.

Що несе позбавлення права окремих груп брати у голосуванні? Зазвичай групи, які не можуть проявитися у легітимному полі, йдуть шляхом тероризму.

Чи може бути розв'язанням проблем України громадянська війна? Ні. Це приведе до ще більших втрат — економічних, демографічних. До втрати суверенітету.

Чи легко було приймати рішення Конраду Аденауеру в 1950-х? Для СРСР і США тодішня Німеччина була лузером. Мудрість канцлера полягала у можливості знайти баланс і витримку. Чи міг би він це зробити без підтримки збіднілих і виснажених війною громадян?

Чи легко було Шеварнадзе підписувати договір з Єльциним у Сочі в 1992? Думаю, що важко. Особливо важко було йому рефлексувати на них після подій у вересні 1993, коли віроломно було захоплено Сухумі та розстріляно прогрузинських членів Ради міністрів на чолі з Шартава. І це у контексті тиску озброєних прихильників Гамсахурдіа та свавільних "Мхедріоні".

Чи важко було Кравчуку обговорювати питання ядерної зброї на зустрічі з Клінтоном у Борисполі? Під час заправки американського літака. Припускаю, що важко. Ми уже не змінимо історію, але ми маємо зробити роботу над помилками. Умови схожі. Замість Клінтона — Трамп. Замість Держсекретаря Бейкера — Рубіо, Віткофф і Дрісколл.

Простих рішень уже не буде. Весела політика у стилі премʼєра Бориса Джонсона — право сильних держав. Запаси міцності України та США чи Британії — різні.

Сміючись ми уже не можемо перемогти. Ми можемо перемогти, знайшовши спільний інтерес тих, хто залишається в країні.

Читайте також: Кілька думок навколо питання про мир

Звідси — відповідальність. Питання відповідальності журналістів, політичних консультантів, радників. Питання: "Які наслідки несе ця медіакампанія для країни?" має стояти перед тим: "Скільки бюджету ця кампанія принесе особисто мені?".

Питання того, щоб висміяти та знецінити  когось усередині України, має стояти після питання: "Чи не роблю я роботу, вигідну ворогу?"

Хто такий ворог? Той, хто хоче знищити наш суверенітет і нас фізично. Хто ж тоді союзник? Той, хто може допомогти ослабити ворога та посилити нас.

Нас врятують складні рішення. І особистості, які вміють мислити системно.

Своє право змінити світ афірмаціями та гарною картинкою ми втратили. Ми за це дуже дорого заплатили.

Джерело

Про автора. Петро Охотін, політолог, боєць ЗСУ.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.