Насправді ніякого жаху нема. Все стабільно погано

У війні жодна зі сторін не змогла за 2,5 роки забезпечити собі реальну перевагу (в дужках зазначу, що це вже непогано, бо стартові умови були ну дуже вже різними). Переломний момент ще не настав, але він потроху наближається. Бо жодна зі сторін не має нескінченної стійкості й нескінченних ресурсів.

Кожна зі сторін має вразливості, і завдання кожної зі сторін -- захистити свої вразливості та вдарити по вразливостях супротивника.

Вразливості Росії:

• перегріта економіка, про що я детально писав, та вичерпання фінансових запасів;
• залежність від високої ціни на нафту: при $50 за барель все обвалюється;
• залежність від Китаю, яка постійно поглиблюється;
• імперський, колоніалістський характер російської державності: десятки народів та регіональних ідентичностей, що мають нерівний соціальний статус (феномен Кадирова є частиною цієї історії);
• авторитарний режим, який слабко сприймає зовнішні сигнали та часто продукує провальні управлінські рішення;
• вичерпання складів військової техніки.
• Вразливості України (тут пишу лише очевидні, самі розумієте, чому не даю повний список):
  слабка маленька економіка;
• залежність від західних партнерів по грошах та озброєнню;
• демократичний режим, який потребує згоди громадян на ведення війни (вразливість енергетичної системи є частиною цієї історії).

Не буду тут обговорювати, як Україна б'є по російських вразливостях. Поговоримо про те, як Росія б'є по українських.

Що стосується економіки, то тут негативний вплив власної недолугості вище за російський (а може, це і є російський вплив, а не недолугість; але пам’ятаймо про бритву Оккама, та й Хай Тао вважав, що світом править явна лажа, а не таємна ложа).

Читайте також: Як росіяни програють війни

Так от, на поточному моменті найбільша вразливість України — це згода громадян на ведення війни, якої потребує демократичний режим (авторитарний не потребує: вождь сказав, що треба померти за імперію, значить, треба: діди-прадіди помирали й нам заповідали).

Українське суспільство втрачає згоду на ведення війни внаслідок наступних чинників:

1. Фізичне вичерпання пасіонаріїв. Хто хотів сам іти до війська, давно пішов. На інших не діють ні заклики, ні реклама, навіть Третьої штурмової. Потрібна мобілізація, див. наступний пункт.
2. Неспроможність системи мобілізації. Начебто є всі правові підстави та персональні дані. Немає політичної волі та організаційної спроможності. Політичної волі немає, бо є намір перемагати на виборах, а пасіонаріїв меншість, вони перемоги на виборах не принесуть. Організаційна спроможність обмежується рейдами по концертах і ресторанах, а якщо розіслати навіть десять тисяч повісток, і хай половина прийде, то система сколапсує.
3. Жахливі прояви корупції та інших негараздів не підіймають настрій.
4. І тут заходять росіяни зі своїм величезним досвідом операцій. Тримати суспільство постійно в напруженому стані, сформувати відчуття безнадії, безвиході, насування невідворотної катастрофи. Вони це роблять професійно, мають величезні ресурси. Ми їм допомагаємо: громадяни самі охоче діляться жахом і безнадією (часто вичитаними в російських або анонімних джерелах), а медіа не можуть зупинитися в гонитві за клікбейтом та змагаються в жахливих заголовках.

Насправді ніякого жаху нема. Все стабільно погано, але ми не зазнали поразки, і поразка настане не завтра (якщо тільки росіяни не обвалять нашу суспільну стійкість). Союзники нас не кинули, фронт не прорваний, наша військова індустрія не зупинилася, ворог не захопив жодного обласного центру, логістика функціонує, ППО захищає міста, військове командування зберігає керованість, парламент збирається, волонтери працюють, податки платяться, хліб щодня випікається, тролейбуси їздять, триває звичайний третій рік великої війни.

Читайте також: Щоб справді зупинити Росію, треба вступити з нею у війну

Росіяни зараз роблять все, щоб українське суспільство обвалилося. Це наша найбільша вразливість на поточний момент.
Кількість коментаторів (не ботів, живих людей), які набігають з криками, що ми вже зазнали поразки, свідчить про російський успіх.

Їм важливо, щоб ми увійшли в зиму в такому стані, щоб вже із зими не вийти.

Тоді й союзники подивляться й ухвалять відповідні рішення. А вітчизняні політичні лідери підуть за більшістю.

Відсутність згоди суспільства на продовження війни означає згоду суспільства на поразку. Тобто на укладення миру без жодних гарантій, що він триватиме більше ніж пів року чи рік, а далі новий удар накопиченими й оновленими силами. І тоді вже кінець. Інших "мирних пропозицій" наразі на столі нема.

Не думаю, що треба пояснювати: поразка означає не мудре збереження нації (на кшталт французького режиму Віші), а Бучу й Маріуполь по всій країні. Нацистам від Франції були потрібні вихід із війни та промисловість. Кремлю від українців потрібно припинення ідентичності. Цілі війни різні.

"Як біжить швидко час. Я надіюсь, він за нас", - співала Клавдія Петрівна. Російський ресурс вичерпний. Союзники повільно рухаються у правильному напрямку. Завершення виборів в США дасть імпульс пожвавленню світової політики. Військова промисловість потихеньку набирає обороти.

Важливо дожити до цього часу.

Ситуація залежить не від міністрів і генералів, а від тебе конкретно (вибач, що я до тебе на "ти" звертаюся). Не впасти у відчай, не опустити руки, не поширювати паніку. Не звинувачувати інших. Допомагати іншим. Зробити бодай щось для оборони. Щодня. Психологічно підготуватися воювати самому, коли прийде повістка. Психологічно підготуватися до того, що це все певний час ще триватиме. Намагатися тримати розум холодним. Періодично чистити його від трухи, яку туди насипають росіяни. Не звинувачувати інших. Допомагати тим, кому важче (завжди є хтось, кому важче, ніж тобі). Триматися й допомагати триматися іншим. Дякувати.

Джерело

Про автора. Валерій Пекар, викладач Києво-Могилянської академії

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.