Не Мар'яні з Арестовичем визначати "правильну" поведінку людини перед обличчям смерті

По-перше, не говорити про те, що є ницим і огидним неможливо, бо як ми тоді інакше розрізнятимемо добро і зло, якщо не усвідомимо своє відмежування? 

По-друге, участь у цій огидній акції бере представниця влади.

Хоч я впевнена. що всі, хто це читає, скажуть, що за неї не голосували. 

Але хтось же за неї голосував і дуже успішно, щоб обрати депутаткою. 

По-третє, не заявляючи про неприпустимість цього всього, не шукаючи способів зупинити та припинити це, її колеги по ВР просто розписуються у безсиллі й стають поруч.

Я не знаю, які шукати способи, але їх треба шукати.

Бо я не знаю, як з такими людьми можна перебувати поруч. І обурення має свій сенс.

Читайте також: Рудимент совка: Арестович спекулює на смерті

По-четверте, можна виключити когось з фракції, партії та навіть свого життя, але цю депутатку привела в парламент президентська партія "Слуга народу", і ця відповідальність, в першу чергу, на них і на президентові, який  запропонував спосіб набору таких людей.

І  на громадянах, які це підтримали. 

І висунення в публічний простір Арестовича — також та сама відповідальність.

Це констатація факту, який неможливо заперечити. 

Чи вважають ті, хто дав змогу все це говорити народній депутатці Безуглій, так само, як і вона? Чи є у них також ідеальне уявлення про те, як мають помирати українські військові?

Якщо ні, тоді вони мали б це зупинити?

Бо це глум не лише над конкретними військовими, а і над родинами, дружинами, дітьми, батьками не лише їхніми, а й усіх загиблих.

Я впевнена, що Мар'яна щось там раціоналізує, пояснює що не така підготовка військових.

Але в полон потрапляють і цивільні.

І росіяни їх також  безжально страчували й страчують.

І не Мар'яні з Арестовичем визначати "правильну" поведінку людини  перед обличчям смерті.

Читайте також: Дует Безуглої та Арестовича

І останнє, найважливіше  — це кампанія з деморалізації та дискредитації Збройних сил, і особисто для мене — це те, що не прощається. 

Ті, хто захищає мене, усіх нас, Україну, хто у силах оборони, а не там, наприклад, де сидить недорадник Офісу президента, — це вже герої.

І тут постає цілком правомірне питання, хто має моральне право говорити й давати моральні оцінки таким нелюдським обставинам.

Так от,  є люди, які взагалі не мають морального права розкривати рот про будь-що.

Бо цих двоє нічим не ризикують. 

Ну, хіба хтось перестріне і не втримається, щоб  дати ляпас.

І у нас ще постануть питання в публічному просторі, хто і на що має, і на що не має морального права. В тому числі — і прихильники та прихильниці цієї гиді.

Це пост і позиція, в першу чергу, української громадянки, а не журналістки.

Я знаю усі ці пояснення,  що нічого зробити неможливо, бо "депутатів обирає народ".

Але я також знаю, що позиція кожного і кожної, хто відмежовується від аморальності й цинізму, має значення.

Бо це про те, що ми, як люди, вважаємо припустимим поруч із собою.

Джерело

Про авторку. Тетяна Трощинська, шеф-редакторка Громадського радіо

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.