Орбан хоче в Тамбов…

Про Україну й не казатиму: заяви Орбана можна сміливо укладати в один збірник цитат найцинічніших та найбрутальніших висловлювань російських топпропагандистів. Про расизм теж, його фраза "ми не хочемо бути народами змішаних рас" гідна похвали нацистського "антрополога" Геббельса.

Тепер, акурат виходячи зі своєї фантазії про "окупацію Брюсселя" під час угорського тимчасового головування в ЄС, Орбан вирішив перевершити себе. Ось так, між іншим, він одягнув на себе тогу "миротворця", спамлячи інформаційний простір повідомленнями про вигадану ним "місію" - розмови з диктатором Путіним, автократом Сі на теми полагодження "конфлікту в Україні". Конфлікту, який, на переконання угорського пророка, може бути полагоджений "тільки із зовні", тобто, використовуючи формулу, яка, на жаль, вже стала трюїзмом, "без України" (обидві сторони (Україна та Росія, - авт.) підживлюються власною правдою. Українці вірять у самооборону, на думку росіян, в Україні були серйозні військові розробки НАТО, і вони не хочуть бачити війська і зброю НАТО на кордоні, вони бачать спровоковану війну".

Читайте також: Трикутний мир. При чім тут Орбан?

Звісно, якщо Орбанові шпетить європейська та євроатлантична перспектива для Києва ("Тепер відчинилася перспектива належати до Заходу, це стало новою місією, яку вони (українці, - авт.) визначили самі для себе, вони хочуть бути новим східним кордоном Заходу"), то саме таке трактування є найвишуканішим аргументом для пояснення "неспроможності" сусідів.

І жовчну риторику Орбана можна у певному сенсі зрозуміти: Київ просто і легко продемонстрував, як розв’язується нав’язливий "угорський мир" легким помахом чиновницького пера. Санкції проти російського "Лукойла" дали зрозуміти усю "самодостатність" Угорщини, збудованої на принципах "орбанізму".

Але на біса другу Путіна сварка з Польщею? Відкладімо "великоугорську маячню" новітнього карикатурного Арпада, що прагне переписати Тріанон, — вона й без того досі час од часу спалахує у заявах Йоббіку (праворадикалів, яких Орбан та його Фідес ніколи публічно не засудили). Та промова Орбана у рамках "літнього університету Тушваньош" на румунському курорті Беїле Тушнад дає певне пояснення. Орбан сказав "кілька чесних слів польським братам". Він звинуватив Варшаву у надмірних амбіціях: "Вишеградська група означає визнання того, що є сильна Німеччина, є сильна Росія, і у співпраці з центральноєвропейськими державами ми створюємо третього гравця між ними. Поляки відійшли від цього і почали реалізовувати іншу стратегію, яка оминає німецько-французьку вісь". Слід думати, що "третім гравцем" мала б стати Угорщина? Звідси логічний, на думку будапештського філософа, висновок: "Поляки ведуть найбільш лицемірну і святенницьку політику в усій Європі", і для цього, за підтримки "американців", створили вісь, новий центр сили "Лондон, Варшава, Київ, країни Балтії та Скандинавії".

Читайте також: Балакучий самотній Орбан

Орбан лицемірить, виставляючи себе патріотом Вишеградської четвірки, — до кожної з партнерок він плекає територіальні претензії, маскуючи їх жупелом "захисту угорської меншини".

Попри те, що Орбан пересварився тепер і з недавніми соратниками з "PiS", і навіть те, що він дуже квапився на авдієнцію з Трампом (на нього вся надія, адже "ліберальну Америку", як і лібералізм назагал Орбан не переносить на дух), угорський лідер чудово розуміє, що його гра приречена. Я не буду тут вдаватися до конспірологічних версій про путінські обіцянки "другу Віктору" на випадок ілюзорного розподілу України після "перемоги СВО". Просто "троянський кінь Москви" не окупує Брюссель, а радше піде на дрова…

І ще про нас з вами. У наших соцмережах бурхливо сваряться довкола такого собі "філософа" Андрія Баумейстера з його "антисоросятиною" та бурхливими фантазіями про "тоталітарну Україну". Політичний зигзаг Орбана акурат починався з пункту його ідіосинкразії до філантропа Сороса. Не даремно Баумейстер знайшов собі співрозмовників з колишнього медведчуківського ZIKу, як пригадуємо, там навіть пробували просувати проєкт "Тхне Соросом". Звідки ростуть ноги "анти-Сороса" і чим це завершилося, — відомо. Чи, може, хтось нині вирішив, що гра все ж варта свічок?

Спеціально для Еспресо

Про автора. Ігор Гулик – журналіст

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.