Трикутний мир. При чім тут Орбан?

На другий день "окупації Брюсселя" Орбан з’явився у Києві, аби, як повідомив він сам, продемонструвати "перші кроки до миру".

Як на мене, бліцкриг угорського прем’єра був ретельною заготовиною, яка постала у висліді кількох паралельних процесів. По-перше, останнім часом з представниками офіційного Будапешта доволі щільно контактували українські високопосадовці, зокрема Андрій Єрмак. І тому реакція Банкової на "11 пунктів" щодо Закарпаття була, гадаю, доволі яловою. Щобільше, віцепрем’єрка Стефанішина вочевидь поквапилася із запевненнями про готовність до компромісів. Та, нагадаю, з-поміж іншого ці "11 фантазій" містять геть неприйнятні наративи, зокрема про визнання "угорським" всього Закарпаття.

По-друге, я б не сприймав кількахвилинний діалог Зеленського та Орбана під час саміту ЄС, коли було підписано безпекову угоду між Києвом та Брюсселем, за випадковість. Думаю, це було фіналізацією попередніх розмов і узгодження того, що нині було сказано під час першого з часів Януковича візиту угорського очільника.

Читайте також: Популістський Інтернаціонал

І, по-третє, — чи не найзнаковіше. У неділю президент Зеленський, відповідаючи на запитання американської колумністки Труді Рубін для The Philadelphia Inquirer, раптом заговорив про ще одну "формулу миру". За його словами, Україна могла б розпочати перемовини з Росією у форматі, використаному під час укладання так званої "зернової угоди".

З формального погляду, президент має всі підстави звертатися до вдалого досвіду. Прямі контакти з агресором – нечувано токсичні з огляду на втрату іміджу та рейтингів. Щобільше, — Зеленський не може переступити через власний указ, який категорично забороняє будь-який діалог з Москвою. Є ще одна обставина, що унеможливлює нагоду "зазирнути у вічі Путіну" - там можна зауважити цілу "колоду" невизнання Зеленського лідером України після того, як формально сплив його президентський термін. Путін висловлювався про це не раз і доволі однозначно. Для нього – моветон розмовляти з "нелегітимним", для Зеленського ж – пряма образа.

А от узгодження, пририхтовування, редагування тексту майбутньої угоди про припинення війни чи призупинення бойових дій через посередників, — цілком допустиме. Такий собі трикутний мир, — бонуси від якого отримають не тільки обидва заочних опоненти (читай – вороги), але й ті, хто поставив свої автографи під двосторонніми (окремими для Росії та України) ідентичними документами.

Читайте також: Балакучий самотній Орбан

Питання лише у тому, хто може стати таким посередником (чи такими посередниками)? Вживаю множину, позаяк у "зерновій угоді" працювали Туреччина та ООН. Тож не виключено, що в ідентичний формат "мирної угоди" будуть залучені також кілька фігурантів. То чому б серед них не виринув Орбан?

Звісно, мати за посередника персонажа, який не раз і не двічі публічно принижував тебе, демонстрував прихильність до агресора (лише за останній рік відданий санчо панса Орбана Петер Сіярто гостював у Москві), ладен на будь-який жест чи дію заради "дешевого російського газу" та інших "печеньок", - м’яко кажучи, некомфортно. Урівноважити фактор Орбана, залучивши до посередництва когось зі свого табору, — проблематично. В Європі та й в Америці відшукати чинного діяча, з яким угорець не побив би горщики, — важко.

До того ж постає низка незручних запитань. Що з комюніке Саміту миру у Швейцарії, під яким стоять підписи лідерів понад пів сотні країн? Що з робочими групами, які буцімто мали б вже гнути спини над напрацюваннями конкретних формулювань на виконання того ж таки комюніке?

І, мабуть, найголовніше: чи потрібен "трикутний мир" самому Путіну? Йому потрібен, даруйте, "свій мир" - капітуляція України на його умовах, які й сам воєнний злочинець, і його челядь не втомлюються озвучувати щодня і з усіх можливих прасок. Так, Путіну (як і, зрештою, нам) потрібне тимчасове перемир’я. Для поповнення резервів, нагромадження арсеналів, перегрупування сил, аналіз та очікування сприятливої світової політичної кон’юнктури (результатів виборів у США, наприклад). А що далі? Знову війна…

А ось Орбан, з притаманним для нього гендлярством, зможе отримати чимало бонусів. Я вже не казатиму про згадані вище "11 пунктів" (ми ж не знаємо, про що "терли" між собою Сіярто і Єрмак). Імідж миротворця дозволить цьому пройдисвітові претендувати на роль лідера групи правих у Європарламенті, яку він намагається тепер склепати. Вже й не кажу про Америку: якщо там переможе кумир Орбана Дональд Трамп, то кому ж як не другові Віктору він доручить "припиняти війну в Україні за 24 години"?

Отакий може вийти "трикутний мир", кожна грань якого слугуватиме інструментом для тактики тонких порізів України.

Спеціально для Еспресо

Про автора. Ігор Гулик – журналіст

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.