Популістський Інтернаціонал

Як повільно розгортають свої знамена старі та випробувані демократії, і як хапливо, майже на марші, починають гуртуватися ті, хто бажав би усталити архаїчні режими й показати їх ефективними та перспективними для людства.

Сказане насамперед свідчить про те, що путінська агресія в Україні від початку втратила риси локального конфлікту, що ті, хто хотів би провінціалізувати її, звести до статусу регіональних розбірок, — а таке, гадаю, було на думці кремлівських стратегів, — прорахувалися. І, можливо, це було найфатальнішою помилкою московського недофюрера.

Та питання акурат у тому, що Путін фактично розпочав екзистенційну війну між демократіями та автократіями. І саме тому, усвідомивши фатальність наслідків його перемоги, вільний світ виступив на боці України. Цей вибір виявився не тільки обранням позиції, але й неприємним відкриттям того, що Путіну вдалося за час "мирного співіснування" вибудувати насичену мережу власних агентів впливу, корисних ідіотів та шпигунів в країнах, які досі легковажно вважали себе захищеними. І ця мережа "прокинулася" саме тоді, коли у Кремлі повважали за доцільне.

Два роки виснажливої війни в Україні, мізерність її результатів та туманні перспективи подальшої ескалації конфлікту змушують Росію та її режим шукати шляхів для паузи.

Читайте також: Путін і викрадення "замороженої" Європи

Таке, з дозволу сказати, перемир’я, дало б можливість диктаторові не тільки перегрупувати сили, відновити втрачені резерви, а й консолідувати союзників для наступного удару. Те, що війна в Україні стала для Путіна війною проти демократичного Заходу, лише додає аргументів для перемовин з недемократичними режимами та схильними до латентного популізму лідерами. А виборчий процес у США, де ізоляціоніст та популіст прагне реваншу, дає Путінові додаткові шанси на успіх у цій справі.

Я не буду повертатися до скандального інтерв’ю Папи Римського Франциска швейцарським телевізійникам. Але саме воно містить квінтесенцію головного кремлівського наративу – Україні слід сідати за стіл перемовин з агресором, погодитися на його умови, бо інакше вона неуникно програє.

Схожі гасла лунають і з Пекіна та Стамбула. Перший, судячи з візитів спецпредставника Сі Цзиньпіна Лі Хуея, повернувся до своєї "формули миру", апріорі неприйнятної для України. Турецький популіст та автократ хоче викрутити Києву руки, аби на майбутньому саміті миру, планованому Зеленським, Росія теж була присутньою як рівноправний перемовник. Тобто, — як у папській формулі – агресор і жертва тотожні, їм слід домовлятися, забувши геноцид та воєнні злочини нападника, а жертва мусить погодитися з анексією її територій та безкарністю руйнівника.

Активізувалися і європейські "путінферштеєри". Зовні вони намагаються тримати реноме "демократів", але щойно потрапляють у компанію своїх, то відкидають усі умовності.

Читайте також: Демократії також мають темні сторони

Наприклад, нарешті втіливши свою заповітну мрію, зустрівшись з Дональдом Трампом у приватній резиденції Мар-а-Лаго, угорський прем’єр не скупився на компліменти. "Нам потрібні лідери у світі, яких поважають та які можуть принести мир. Він (Трамп, - авт.) – один з них! Поверніться і принесіть нам мир, пане президенте!". Нічого не нагадує такий наполегливий заклик до повернення? Bloomberg трішки познущався з надмірної запопадливості угорця, зауваживши, що той "намагається вислужитися перед Трампом, розглядаючи його повернення в Білий дім як спосіб полегшити дипломатичну ізоляцію Угорщини після того, як суперечки з союзниками по НАТО та ЄС спричинили тиск з боку адміністрації Байдена та групи двопартійних законодавців США".

Трамп, своєю чергою, нарешті втямивши, що перед ним не турецький підданий, а мадярський лідер, теж був увічливим: "Орбан не викликає суперечок, тому що він каже: "Так буде", і на цьому все закінчується. Він бос. Ні – він великий лідер, фантастичний лідер". Але на цьому трампів етикет вичерпався. Він обізвав свого конкурента на виборах Джо Байдена "ідіотом", бо саме з цієї причини, мовляв, Путін погрожує всім ядерною бомбою.

Я, можливо, не вдавався б до такої деталізації розмов обидвох популістів та нарцисів. Але уявивши цих діячів віч-на-віч з вождем новітнього Інтернаціоналу Путіним, чомусь подумав, що в їхньому лексиконі не знайдеться інших слів – лише запопадливість та угодовство…

Спеціально для Еспресо

Про автора. Ігор Гулик – журналіст

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.