Демократії також мають темні сторони

А як не бачив Зла Генрі Форд, котрому 30 квітня 1938 року було вручено Орден заслуг німецького орла – найвищу нагороду Третього рейху для іноземців? Не розуміючи чужих суспільств, ми впадаємо в емоцію...і це робить нас вразливими.

"8 грудня 1941 року перед палатою громад Черчилль сказав: "На нашому боці 4/5 населення Земної кулі". Сер Вінстон перебільшив. Куди коректніше було б сказати, що союзники контролювали 4/5 мешканців світу. Пропаганда (не лякайтесь цього слова, пропаганда - це інструмент, як молоток чи шурупокрут, в ньому немає негативного сенсу) поширювала тезу про мету "вільних націй" - розгромити тоталітарні держави. Однак були нюанси. І чимало.

Південної Америки WWII майже не торкнулася, хоча Бразилія долучилася до коаліції в 1942-му, а її 25-тисячний контингент брав участь в італійській кампанії союзників. Про специфічну позицію Ірландії вже згадувалося. Швеція… Стокгольм також заявляв, що нейтральний. Але шведи заарештували чимало шпигунів і інформаторів союзників. Лише в 1944-му, коли стало очевидно, їхній уряд втратив наполегливість у виявленні розвідмереж союзників.

Читайте також: Бацила ідіотизму не є чимсь новим

Швейцарія. Намагалася зупинити розвідувальні операції союзників, посадовці країни відмовляли у притулку євреям. Швейцарія стала головним отримувачем награбованого нацистами в Європі. Потім привласнила як награбоване (подальша доля рахунків нацистів так до кінця і не була з’ясована), так і кошти євреїв, що були знищені й так і не прийшли по свої статки. Донька жертви Голокосту у Франції Естель Сапір казала: "Мій батько зміг захистити свої гроші від нацистів, але не від швейцарців". Це були гігантські суми. Офіційний Берн виплачував нацистам суми за договорами страхування життя, що їх укладали німецькі євреї. По війні Швейцарія не визнавала цього.

Берн не слабо технологічно і промислово допоміг державам Осі – 1941 року (війна тривала вже два роки) "нейтральні горці" збільшила експорт хімпродукції до Німеччини на 250% (!), а металів - на 500(!).

В країнах союзників теж було без ідеалізму. Бюро воєнної інформації США виявило, що в 1942 році третина американців була готова на сепаратний мир із Німеччиною. В 1944 році 45% (лише?) британців визнавали, що ненавидять німців, а серед канадців таких було тільки 27%.

В 1939 році Британія заарештувала усіх німецьких громадян на своїй території, включно з… євреями, які втекли від Гітлера. Аналогічна нерозбірливість була і в США – після Перл-Харбору були інтерновані японці, що проживали на території Штатів. Американські євреї на початку війни попали під підозри, якщо не ворожості з боку співвітчизників. Одне з опитувань показало, що євреям не довіряли більше, аніж будь-якій іншій зазначеній етнічній групі (хіба крім італійців). Опитування 1944 року показало, що американці не вірили, що Гітлер вбивав євреїв мільйонами.

На початку війни білі американці-мігранти чи діти мігрантів ідентифікували себе з відповідними країнами походження. Зокрема, 5 мільйонів італійців. Місцеві італійські газети до грудня 1941 року називали Муссоліні гігантом. Подекуди в них віталося німецьке вторгнення і схвалювалися плани дуче на завоювання нових територій. Навіть коли США оголосили війну Італії, багато американських італійців сподівалися, що перемога США не спричинить розгрому Італії. "І розверзлося пекло...".

Читайте також: Карфаген політичної інфантильності має бути зруйнований

Чому так? А все просто – скрізь суспільства та уряди дивляться на події "під своїм кутом". Своїм = вигідним для них. І що далі споглядач, то спокійнішим він хоче бути. Плюс додати стереотипи, нюанси освіти, локальні бекграунди, багаж історичних помилок і травм, психології мас різних суспільств - і маєте.

Це не погано, це не добре. Це так є — демократії також мають темні сторони. Бо вони з людей. Нічого ідеального. Про свої скелети в шафі демократії згадують дуже неохоче, але знання цих історій допомагає заспокоїти дихання і краще зрозуміти вади та слабкі сторони демократичних суспільств.

А ще – планувати не наступний крок, а третій, четвертий і далі.

Шахи, а не "в Чапаєва".

Джерело