Придністров’я — стара гаряча точка, яка знову загоряється?

Про нову загрозу з боку Придністров’я майже одночасно попередили прем’єр-міністр Молдови Дорін Речан і президент України Володимир Зеленський. Це сигнал не тільки для регіону, а й для всієї Європи: Москва знову грає за знайомим сценарієм, але намагається діяти швидше і підступніше.

План Кремля зрозумілий. Спочатку — виграти парламентські вибори в Молдові. Потім руками нового проросійського уряду відкрити шлях для перекидання російських військ у Придністров’я. А далі — створення плацдарму для можливого удару по півдню України, передусім по Одесі.

Звучить абсурдно? Але ми вже бачили, як "абсурдні" плани Кремля ставали реальністю — від захоплення Криму до повномасштабної війни проти України.

Придністров’я насправді є давньою прелюдією російського імперіалізму. Саме тут ще наприкінці 1980-х Москва вперше протестувала сценарій дестабілізації під виглядом "захисту російськомовного населення".І хоча Радянський Союз уже доживав останні роки, Горбачов і Єльцин почали процес розчленування Молдови, який триває й досі. Інструментом стала присутність радянського, а згодом російського військового контингенту в Тирасполі — "столиці" так званої Придністровської Молдавської Республіки.

Протягом багатьох років ми неправильно визначали цю реальність — говорили про "сепаратистський регіон", хоча насправді йдеться про окуповану територію. Таку саму, як сьогодні Мелітополь чи Бердянськ. Просто тоді світ не був готовий називати речі своїми іменами.
Чому Росія, яка втратила мільйон убитими та пораненими в Україні, продовжує триматися за клаптик землі біля Дністра? Бо це частина довгострокового плану — мати важіль впливу на регіон. Навіть у слабкому стані російський контингент у Придністров’ї змушує Україну тримати там частину сил, що відволікає ресурси від інших ділянок фронту.

І ось прем’єр Молдови заявляє: Кремль хоче перекинути до 10 тисяч російських військових у регіон. Це в сім разів більше, ніж є зараз. Проблема лише в одному — як перекинути? Придністров’я замкнене між Україною та Молдовою. Але історія показує: навіть після анексії Криму російські військові пересувалися через Кишинів звичайними рейсами. І це можливо, якщо до влади повернуться проросійські сили.

Восени 2025 року в Молдові — парламентські вибори. І Кремль готується до "спецоперації" з електорального перевороту. Цього разу — під виглядом мирної "революції в джинсах". Гібридне Придністров’я — стара гаряча точка, яка знову загоряється? й сценарій передбачає використання цивільних агентів впливу, які прибудуть у Кишинів "під прикриттям".

Кремль уже призначив куратора — Сергія Кирієнка, досвідченого технократа, який спеціалізується на соціальній інженерії. Саме він стоїть за багатьма російськими інформаційними й політичними кампаніями в Україні, Грузії, Молдові.

Дехто запитує: чому Україна просто не розв'яже питання Придністров’я військовим шляхом? Відповідь проста: ми — не Росія. Ми діємо за міжнародним правом. І введення українських військ можливе лише на запрошення молдовської влади. Майя Санду поки що не робила такого запиту. Причини — як тактичні, так і стратегічні. І це її право як лідерки суверенної держави.

Замість силових рішень Україна має сконцентруватися на іншому: забезпеченні вільних і чесних виборів у Молдові. Бо саме на це буде спрямована нова атака Росії. Кремль уже витрачає на підтримку своїх кандидатів сотні мільйонів доларів. І це лише початок.

Що можемо зробити? Багато чого. І частина цього вже відбувається. Молдовська влада запускає контркампанії, Україна та Румунія — тримають периметр. Але потрібно більше. По-перше, створити Європейський центр протидії виборчому втручанню. По-друге, активізувати стратегічний трикутник: “Україна — Молдова — Румунія”. І по-третє — говорити вголос, називати речі своїми іменами.
Бо Придністров’я — це лакмусовий папір для майбутнього Європи. Якщо Росії вдасться закріпитись там — завтра ми захищатимемо не тільки Одесу, а й Бухарест.

Україна, Молдова, Румунія — три країни, які зараз тримають рубежі демократії. І мають перемогти не тільки на фронті, а й на виборчих дільницях, в інформаційному просторі та в серцях людей, які не хочуть повернення імперій.

Джерело: