Приниження по-американськи

Є ось те непроговорене психоаналітичне відчуття приниження, яке формує шаманську містику great again.

Ми знаємо, як це працює в Росії, бо там це працює століттями: що більш приниженими є громадяни, то більше вони хочуть "величі". Що меншим ти є, то більшим сенс твого нікчемного буття ти знаходиш у чомусь "великому".

В Америці працюють якісь інші механізми. Бо від початку це суспільство побудовано на іншій логіці: це логіка "велика держава — великий громадянин". І навпаки. 

Тому історія тут складніша. Думаю, йдеться про механізми втраченої чи вкраденої гідності. Відчуття, що гідність в тебе була, але її вкрали. І тому ти починаєш конвульсивно її повертати. Хоча ти толком не знаєш, хто вкрав, коли й чому.

Гідність — це нетерпимість до приниження. Це дуже відоме українцям відчуття. Це відчуття геть невідоме для більшої кількості росіян. 

Читайте також: Є відчуття, що над нами знущаються

У американців-трампістів воно проявляється якось по-іншому. Я вже писав про це: мазохізм і мартирологія, які через компенсацію перетворюються на садизм. "Хтось мене принизив, отже, я буду насолоджуватися від приниження інших".

Але коли гідність украдено, її повертають не так. Не через приниження інших. А через відновлення гідності власної — і гідності інших.

Водночас це відчуття вкраденої гідності в американців для мене досі є таємницею. Мені зрозуміло, звідки виник німецький нацизм чи італійський фашизм — саме через ці відчуття вкраденої гідності через Першу світову (хоча й різні причини). Тобто була Подія — позбавлення — гідності.

В Америці такої події я не бачу. Це якісь більш глибинні речі. Але вони назрівали — і, мабуть, всі ці вбивства в школах були передвістями трампізму.

Але загалом мій висновок такий: не треба стерегтися людей, які відчувають, що їхню гідність вкрадено. Треба стерегтися людей, які конвульсивно тремтять від присутності тих, хто, як їм здається, їм цю гідність знову подарує.

Бо гідність — це не бюро lost and found. Якщо вона є, ти не можеш її втратити. Якщо її нема, її ніхто тобі не подарує.

Треба спускатися у власну внутрішню шахту. І добувати її, як вугілля.

Джерело

Про автора. Володимир Єрмоленко, письменник, голова Українського ПЕН

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.