Про американську допомогу, послідовність і принциповість

Ці 7 місяців не встигли призвести до по-справжньому катастрофічних наслідків. Але негативний вплив і на лінію фронту, і на Сили оборони, і на моральний дух у тилу, і на загальну атмосферу навколо війни не треба заперечувати.

Але я вимушений констатувати: нам все одно дуже пощастило. Скажу навіть більше: нам в принципі дуже щастить протягом усієї цієї війни, навіть коли здається, що не дуже.

Нам пощастило з рівнем російської корупції та з рівнем обізнаності про Україну. Бо з базовим співвідношенням ресурсів без фактору російської корупції та фактору катастрофічної недооцінки України Росія мала б у теорії нас розкатувати, як США Ірак.

Нам пощастило з тим, що США і країни Європи в принципі прийняли рішення помітити повномасштабне вторгнення в його перші години й дні. Не було, як з Грузією. Не було, як з геноцидом тутсі. Не було, як із шахом Реза Пехлеві, якого півтора року гострої кризи в Ірані годували обіцянками допомоги й кинули.

Бо оця іноді свята віра в сили добра і принципи в міжнародній політиці мене засмучує. Наприклад, США та Ізраїль. Я дуже-дуже далекий від ідеалізації Ізраїлю, але США були доволі поганим другом для Ізраїлю перші 25-30 років його існування. Тоді, коли Ізраїль був критично вразливим економічно і мілітарно. Від економічної вразливості його рятувала Німеччина (слава Аденауеру!), від другої — слабкість сусідів і французька зброя.

Читайте також: Наш світ є продуктом малопрогнозованих і малопрорахованих рішень

Навіть за мирну угоду з Єгиптом Ізраїль набагато більше має завдячувати волі єгипетського президента Садата. Оте партнерство, яке символізує статус ключового союзника поза НАТО — це продукт Рейгана. Але й після це відкочувалося за Буша-старшого й Клінтона, а потім якось нестабільно.

Це при тому, що Ізраїль ніколи не мав справ із ядерною державою у ролі ворога.

Крім того, випадків коли США опинялися на сумнівній стороні теж вистачало. Причому, не у форматі поточної параної, що вони в російсько-українській війні грають і нашим, і вашим. Усе ж ні, хоча іноді риторика про ескалацію і може штовхати до таких думок.

Але так було в ірано-іракській війні. При тому, що це саме Ірак напав на Іран. Коли ж Іран переніс війну на територію Іраку — США почали без стримування підтримувати Саддама грошима і зброєю, а також прикривали політично геноцид курдів (з використанням хімічної зброї). В кінці війни США атакували іранські нафтові об'єкти й танкери (привіт, російські НПЗ). Все для того, щоб здобути прийнятний для Іраку мир. Саддам віддячить.

Не зайвим буде згадати Корею і Тайвань. Корея після завершення війни була зруйнована приблизно на 80%. А американська допомога в перші 10 років обмежувалася трохи їжею і трохи кредитами на купівлю їжі.

Китайська Республіка після поразки Мао розраховувала на американську підтримку, справно голосувала в ООН як треба було, але отримала приблизно нічого натомість. Крім гарантії (несталої) невторгнення з континенту.

Про Південний Вʼєтнам, Афганістан і Ірак не буду.

Читайте також: Західний світ має йти на війну

Чому я про все це написав? Щоб ще раз підкреслити 4 очевидні думки:

• Міжнародна політика річ специфічна. Мораль і принципи в ній набагато менш значущі ніж політична кон'юнктура та інтереси (переважно короткострокові).
• Розраховувати на постійне плече від партнерів — сумнівна ідея сама по собі. Тому найкраще в умовах нестабільного оточення мати багато власної зброї й сильну економіку. Якими б договорами ви не обклалися.
• Ми зустріли цю війну в статусі хворого й бідного. Тому наша суб'єктність зараз є продуктом героїзму ЗСУ, а те, що країна підживлюється грошима і зброєю, — удачі. Відчуття повного контролю нам не підвезуть.
• Нам пощастило, що кон'юнктура складається так, що допомогу ми отримали й завдяки боротьбі Китаю і США за лояльність Європи, самої Європи за власну безпеку — продовжимо отримувати.

Тому є чому радіти. І є приводи для оптимізму. Як би іноді не хотілося палати від несправедливості світу.

Джерело

Про автора. Юрій Богданов, публіцист, спеціаліст зі стратегічних комунікацій у сфері бізнесу, державного управління та політики

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.