Про людей та інституції

Тому не цікаво, як працює політичний процес. Цікаво, що А сказав про Б, з ким пив каву С, чому призначили Г і якого кольору оббивка крісла в його кабінеті.

Це тепер і є політика.

Політика визначається інтенціями людей — хто за чим і ким стоїть, кого злив, де підставив. 

Які там інститути, кому воно треба, заради Бога!

Людині завжди цікава людина.

А людина, а не інституція дуже фігово вміє виробляти якісні політики, прогнозувати, бачити ризики, балансувати, але who cares.

Там, де нема інститутів, зникає сфера публічного і публічного слова, довіри до нього. Залишаються лише мотиви, інтереси світогляди окремих суб"єктів політичного процесу.

Але це красиве мапет-шоу, воно страшенно подобається медіа, бо просте, нема ж нічого цікавішого за поведінку людей. 

Воно страшенно подобається аудиторії, ну бо це плітки, знайдіть людину, якій не цікаві плітки. 

Читайте також: Про різні дзеркала українців

Тому медіа теж перестає бути інституцією, розбігається по чатиках, де намагається подобатись людям з політики, тусити з ними, а ті обирати, які з людей медіа будуть ближче, а які далі.

Замість двох інституцій — медіа і політиків, зʼявляються люди з їх дуже людським — сподобатись, спровокувати, випити кави, сфоткатися, пожартувати, кинути, розсваритися.

І тексти про стосунки та взаємодію, але не про процеси.

І вся ця Санта-Барбара вона дуже всіх влаштовує. І це певна адаптація суспільства до нестабільності.

Але сама така структура абсолютно сліпа до довгих процесів. Вона бачить в перспективі тижня, довгострокові планування прогнози тут неможливі й нецікаві.

Бо окремі люди на те не здатні.

Якщо диктатури минулого руйнували сферу приватного людини, то процеси теперішнього дуже сильно зруйнували сферу публічного в суспільстві.

Джерело

Про авторку: Ольга Духнич, соціальний психолог

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.