Про різницю між участю та індульгенцією

Якщо військовий — то герой, якщо виїхав в Європу — то зрадник. Насправді серед військових купа різних покидьків, які можуть втекти, вкрасти набої й вбити поліцейського на блок-посту, а серед тих хто виїхав купа тих, хто купляє машини, дрони, донатить тощо. Однак, ці полярності знищують і знецінюють багато хорошого і правильного з обох сторін.

Жінка в Польщі кричить "Чого мій чоловік має служити, сама б**дь служи", і ми всі обурюємося цим фактом. І разом з цим відразу знецінюємо всі ті мільйони доларів наданої допомоги нашими людьми в Європі. Ще більше важливо було, коли тисячі українців виходили на мітинги й тиснули на іноземні уряди з наданням допомоги. Весною 2022 року, коли у нас практично запасів снарядів було не більше чим на 10 днів — це зіграло особливу роль в переломі війни. То ж де та межа, по якій можна судити?

Для мене цією межею є різниця між участю та індульгенцією. Так, не всі можуть стати штурмовиками чи пілотами. Зрештою, не всі можуть стати військовими, хоча в ЗСУ точно знайдеться місце для кожного. Однак, абсолютно всі можуть брати участь і робити свій внесок в нашу перемогу. Повірте, вам будь-який військовий скаже, що сьогодні волонтер, який привозить десятки fpv, не менш цінний ніж піхотинець на позиції. Вам будь-який волонтер скаже, що людина, яка донатить не менше 10 тисяч гривень в місяць або просто 40-50% свого доходу — не менш цінна, чим волонтер, який об’їжджає передову і привозить fpv.

Читайте також: Розмови на кухнях повернулися

Тому знайти своє місце у війні — це брати в ній участь, наближати перемогу, хай навіть не в пікселі.

Участь — це про жертву, про обмеження себе в чомусь. Мій знайомий айтівець продав автомобіль, задонатив всю суму на ЗСУ, бо прийняв рішення до завершення війни відмовитись від авто. У 2022 році в нашій ініціативі "Машини для фронту" однією з найактивніших водійок була Анастасія Бурмістрова, яка щотижня брала з собою сина і відвозила автомобіль на фронт. Тому якщо кожен з нас почне у чомусь себе обмежувати та брати участь — наші можливості виростуть в десятки разів. Зрештою, можливо рано чи пізно багатьом доведеться ухвалити рішення стати військовими. Не всі хто взяв до рук зброю в лютому 2022 зробили б це, якби орки поперли тільки на Авдіївку.

Втім, коли людина кричить "хай депутати воюють", "мені країна нічого не дала", "досить того, що я плачу податки" - це про індульгенцію. Людина придумує аргумент, щоб виправдати своє боягузтво, замість того, щоб знайти своє місце у війні. Така людина не збільшує наші шанси на перемогу, і що найсмішніше не збільшує свої шанси на нормальне життя. Коли я бачу, як радіє якийсь ухилянт, що втік в Європу — я йому відверто співчуваю, бо чудово бачив життя європейських іммігрантів. Життя на задвірках бандитських районів, робота вантажника чи в полі, все життя не мати шансів на власне житло.

Читайте також: Між ганьбою й обов'язком інколи варто обрати обов'язок

Бути безправним в країнах, де перемагають ультраправі з антимігрантською риторикою — це огидне життя. У ньому більше шансів залишитись живим, але дуже мало нормально жити.

Держави ще з часів давніх греків створюють громадяни, які беруть на себе відповідальність за участь в їх існуванні. Кожен з нас визначається сьогодні в найважчий час для нашої держави чи є він громадянином, чи ні. І це визначення буде працювати не тільки на цей момент, а й після війни, в якій так чи інакше існування нашої держави ми вже відстояли.

Джерело

Про автора. Віктор Андрусів, політичний та громадський діяч, аналітик та публіцист