Путін обіцяє удари по Києву. Логіка імпотента

Старобільськ стає другою Одесою імені 2-го травня. Дорослих чоловіків пілотів дронів будуть ховати як наречених у платтях. Що відбувається?

Літо 2025 року: поки тепло, росіяни відриваються від атаки на енергетику й атакують Київ, фокусуючись на військових заводах і виробниках дронів

Літо 2026 року: поки тепло, росіяни відриваються від атаки на енергетику і атакують Київ, фокусуючись на військових заводах і виробниках дронів. І влаштовують істерику, запевняючи, що ці удари — то страшна помста і що Київ тепер приречений і що дипломати мають поїхати.

Що сталось? Чому маємо істеричне доповнення? Навіщо це все? Адже сутність ударів не міняється. І сила їх залежить виключно від спроможності. Чим можуть, тим і бʼють.

І так, цього разу трохи більше балістики. Але минулого року нас більше лякали сотні й сотні шахедів. І думка, що так буде щоночі, і це не зупинити.

Росіяни і тоді, і зараз били на повну спроможність. Били по українському ВПК, бо це загроза.

Але є тепер і істерика? Для кого вона?

Скоріш за все, для простих і не дуже простих росіян. Не так просто це все супроводжується навалою ботів у соцмережах, які розповідають, що от що може Путін, що от ви даремно сміялись, що він не може Київ за три дні. Що він може...

Така манера чоловіка-імпотента, який бʼє свою дружину, бо вже не здатен її задовольнити.

Мільйони статей за останні тижні про настрої в Росії. Кожне поважне західне видання написало, що Путін відчувається слабким, що оточення розчароване, що суспільство фрустроване. І на цю слабкість Путін має відповісти. Бо в Росії диктатор не може бути слабким. Це смертельно небезпечно.

Читайте також: Анонсовані Росією обстріли Києва. До чого готуватися?

Чи може він відповісти на лінії фронту? Ні, там російська армія стагнує.

Чи може він перекинути стіл і напасти на країну НАТО? Це стрьомно. Тим більше не дуже розумно відкривати другий фронт, коли на першому справи йдуть кепсько.

Напасти з Білорусі? Така собі задача — лізти тими самими силами через заміновані ліси. Нових то солдатів в нього немає, а білоруси — ще ті воїни, й точно не горять бажанням вмирати за старого пердуна з Кремля через його імпотенцію. А ще й Лукашенко пручається.

І що лишається? Демонстрація сили через істерику. Ті самі обстріли, але з увагою на них. Посилені не ракетами, а словами, які мають переконати всіх навколо Кремля, що Путін сильний, як ніколи. І що не час дивитись "Лебедине озеро".

Чи може це бути віддзеркаленням нашого тиску під час параду? Росіяни хворі, тому це може бути однією з відповідей. Різниця лише в тому, що українські спроможності суттєво виросли, й ми могли це робити цього року, а російські спроможності такі як і були.

А що ми? А для нас нічого нового. Це було вже. Це не має вплинути на український спротив. І не змінить нашу думку ні про Путіна, ні про росіян.

*Публікується зі збереженням стилю автора

Джерело

Про автора. Сергій Фурса, інвестиційний експерт, блогер.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів