Роздуми над соціологією: Держава має бути чесною, а не розказувати фігню

Я читаю соціологію ZN.UA, а в мене у вухах стоять слова подруги — народної депутатки. Кілька тижнів тому ми нарешті змогли випити разом кави й обговорити життя держави.

Ми дійсно безбожно інфантильні, й це наразі становить для нас смертельну загрозу.

83% наших громадян не погодяться при мирних переговорах на виведення української армії з Донецької, Луганської, Херсонської та Запорізької областей.

49% прогнозують протести, якщо українська влада відмовиться від частини територій в обмін на мир.

66% жителів нашої країни вірять у те, що Росію можна перемогти на полі бою.

Але! 46% українців уважають, що бути ухилянтом не соромно. Правда, нехай воює Петро з села (місцевому фермеру вистачить двох комбайнерів, до вересня якось зберуть той врожай), а моя квіточка — найкраща, її треба відкупити. У неї важлива місія — пакувати пляшки на касі в дорогому магазині.

Читайте також: Кульмінація війни

82% опитаних раціонально вважають, що Україна може перемогти Росію, якщо західні партнери нададуть достатньо зброї.

Ще 73% взагалі здраво переконані, що для цього треба розвивати власний ВПК.

Але 69% тих, хто вірить у перемогу, вважають, що вона можлива лише в разі, якщо Захід допоможе нам людським ресурсом. (Та, дійсно, чому б якомусь Жаку не приїхати помирати в Часів Яр? Йому зараз так екзистенційно нудно спостерігати цвітіння лаванди в Провансі).

Можна, звісно, думати, що всі ці юліверби, настіумки та владироговенко написали свої пости після відмаху дяді з ФСБ, але є ще варіант, що це — наслідок того інфантилізму, який згадується в першому рядку посту.

Ці особи просто наслідок психологічних особливостей частини країни, які передбачають легке розв'язання проблем, там само як наявність легкої популярності й легких грошей. Це частина тих 44%, які вважають, що час для переговорів з Росією настав.

Читайте також: Залізна завіса 2.0

І от в цьому місці державникам на Банковій варто присісти, видихнути й подумати, що робити з цією кашею в голові.

Бо з цим не справляється ні єдиний марафон, ні темники Укрінформу (вони призвели до цього, як і інші дії). А блогериці — ну, ми вже з'ясували, що їх вибір сказочно*балі.

Держава має бути чесною, а не розказувати фігню.

Людям треба чесно казати, скільки треба тисяч мобілізованих, треба прописувати правила ротації, бо інакше рейтинг загнеться в бусах ТЦК, які ловитимуть тих, хто справді потрібен державі.

Чесно розповідати, яка жопа в енергетиці, щоб потім в когось в потязі Перемишль-Київ не відпадали вуха від тез, що влада спеціально відмикає світло, щоб люди купували генератори та сонячні панелі.

Президент правий: Україна не може погодитися на менше, ніж жити. Але запорука виживання — це якраз дорослішання і взяття на себе відповідальності. А в нас з частиною країни цього не сталось на 13-й рік війни.

Читайте також: Якщо Путін хоче ненависті — зберігаймо холодну лють

І вочевидь, нарощування темпів самітів миру та одночасна мобілізація спричиняють певну дихотомію в головах.

А там має бути чітке усвідомлення, що найбільший оргазм Путіна буде, коли він перетворить усю Україну на руїни Бахмута. І пожене вцілілих українців як тувинців брати міста Європи. (Як функціонують загрядотряди я бачила наживо, можу переповісти).

Після трьох ударів по лікарнях минулого понеділка вже не може бути жодних сумнівів, що там в голові одне хворе самоствердження через вбивства.

Джерело

Про авторку. Тетяна Ніколаєнко, журналістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.