Ще раз про "Слово пацана"

Дивився виключно з погляду технологій, які зайшли в маси (включно з українськими, попри те, що це контент країни-агресорки, яку, до слова, ми досі предметно не вивчаємо).

Фільм якраз про моє покоління — з "Ласковим маєм" в голові, бандитськими дворовими розбірками "район на район" (застав це навіть в період проживання в студентському гуртожитку у 92-му) і радянського способу виживання. З романтизацією бандитизму пізніх 80-х і окремих елементів совка.

Події відбуваються в Казані, однак фільм наскрізь прошитий десятками абсолютно прозорих наративів, які легко залетіли в наше інфополе (це окреме питання, чому так сталося). Мої діти, наприклад, не дивлячись серіалу, не тільки знають про його існування, а й про головних героїв і побіжно уявляють, про що фільм.

Читайте також: "Слово пацана". Чи втратили ми підлітків через російські серіали?

Гадаю, головний ідеологічний задум фільму був у нагадуванні тим, хто прожив юність при Союзі (45+), що совок досі поряд, що він живе за дверима кожної квартири, тільки про це не заведено говорити.

Звісно, це — велика ілюзія, але досить таки вправно реалізована через художній фільм. Це десь так само, як серіал "Слуга народу", що підсвідомо налаштовував глядача на певне сприйняття реальності. Тільки тут — підживлення ностальгії та намагання представити "обʼєднавчий фактор" (у вашому ж місті теж були дворові розбірки?), який є (???) спільним знаменником для народів спочилого в Бозі СРСР.

Читайте також: "Слово пацана". Брудно, бридко. Неоригінально

Чому я про це пишу? Однозначно не задля реклами фільму, виробленого в країні-агресорі. Але для того, щоб ми подумали над концепціями, які не зрощують нас з Росією, а навпаки — розділяють. Бо "геть від Москви" - це хоч і політичне гасло, але насправді дуже правильний напрямок. У нас для цього є і талановиті режисери, і талановиті актори, і талановиті продюсери.

Джерело

Про автора. Віктор Шлінчак, голова правління Інституту світової політики

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.