Сценарії російського вторгнення у Балтику повторюються з регулярністю пір року

The Times знову опублікував детальний сценарій: Вільнюс в оточенні на п'ятий день війни, НАТО вагається з відповіддю, Путін погрожує ядерною зброєю для утримання захоплених позицій. Війська просуваються одночасно через схід Латвії, з території Білорусі в напрямку литовської столиці і з Калінінградської області.

Читаєш і думаєш: де я це вже бачив?

А бачив скрізь і багато разів. З 2014 року подібні матеріали виходять з регулярністю пір року у The Times, Politico, Foreign Affairs та десятках інших авторитетних видань. Щороку нові карти, нові воєнні симуляції, нові експерти з новими цифрами про те скільки годин потрібно російським танкам, щоб дістатись до Риги або Таллінна.

І щороку приблизно нічого не змінюється у суспільній реакції на ці попередження.

Але є одне питання, яке ці сценарії старанно оминають

Якою саме армією Росія збирається захоплювати Балтію?

• Станом на 2025 рік Росія втратила в Україні за консервативними оцінками убитими від 500 тисяч військових.
• Втрати бронетехніки перевищують 3000 танків і понад 7000 одиниць іншої бронетехніки, що є більшим ніж весь довоєнний запас багатьох європейських армій разом узятих.

Для відновлення цих втрат за нормального темпу виробництва знадобляться роки навіть за умови що санкційний тиск не заважатиме промисловості.

Сценарій The Times передбачає скоординований удар із трьох напрямків одночасно: з Білорусі, зі Сходу і з Калінінграда.

Це класична операція на оточення, яка вимагає величезної кількості логістики, резервів і повної відсутності другого фронту. Армія, яка третій рік не може взяти не те що Покровськ, а Малу Токмачку, щодня втрачаючи сотні людей на кількакілометрових ділянках фронту, фізично не здатна одночасно проводити таку операцію.

Читайте також: "Києв за трі дня", Вільнюс – за п’ять?

Це не означає, що загроза для Балтії є вигадкою. Вона реальна в горизонті п'яти або десяти років, якщо Росія відновить потенціал і якщо Захід послабить підтримку України.

Але сценарій, де виснажена і знекровлена армія раптово захоплює три країни НАТО за п'ять днів, є ближчим до воєнної фантастики, ніж до аналітики.

І тут починається справжня проблема цього чергового нагнітання.

Є стара казка про хлопчика, який кричав, що вовки йдуть.

Спочатку всі бігли на його крик. Потім починали йти неквапливо. Потім просто підіймали очі від роботи і знову опускали. А потім вовки справді прийшли, і вже ніхто не відреагував, бо звик що це черговий крик без наслідків.

Постійне нагнітання без прив'язки до реальних можливостей противника робить із серйозної загрози фоновий інформаційний шум. Люди не можуть роками існувати в режимі максимальної тривоги без підтвердження, що загроза є негайною. Психіка адаптується, і те, що мало мобілізовувати, починає заколисувати і знеохочувати.

Найгірший наслідок цього — не байдужість суспільства. Найгірший наслідок полягає в тому, що коли загроза стане справді реальною і негайною її вже не сприйматимуть серйозно, бо вона звучатиме точнісінько, як усі попередні публікації, які ні до чого не призвели.

Російська загроза для Балтії існувала, існує і її не варто применшувати. Але якщо ми хочемо, щоб суспільство реагувало на неї адекватно, то аналітика має спиратись на реальний стан російської армії сьогодні, а не на її гіпотетичний потенціал у невизначеному майбутньому.

Джерело

Про автора. Віктор Таран, український політтехнолог, публіцист, громадський діяч, офіцер ЗСУ

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.