Трамп: між ізоляціонізмом і інтервенціонізмом. 79 років з дня Доктрини Трумена

Це місце мене вразило не тільки унікальними експонатами та документами, але і тим, що тут студенти вчаться ухвалювати рішення і працювати з документами.

Чому я згадав президента Трумена, який не мав вищої освіти і вважав, що книги були його університетами? 12 березня 1947 року була проголошена Доктрина Трумена. Тоді Трумен фактично проголосив нову роль Америки у світі. Він заявив, що "політика США має полягати в підтримці вільних народів, які чинять опір спробам підкорення з боку озброєної меншості або зовнішнього тиску".

По суті, це означало кінець американського ізоляціонізму і початок політики глобальної відповідальності.

Саме з цієї логіки згодом виросли ключові інституції післявоєнного світу, зокрема, НАТО  та програма відбудови Європи План Маршалла.

У бібліотеці зберігається величезний архів епохи Трумена — понад 26 мільйонів сторінок документів. Це один із головних дослідницьких центрів для істориків і політологів. До архіву приїжджають працювати науковці з усього світу. Мені навіть пощастило поспілкуватися з керівником архіву, який розповідав, як ці матеріали допомагають дослідникам відтворювати процес ухвалення рішень у Білому домі під час холодної війни. Ми з ним згадали й про роль Трумена в проголошенні Фултонської промови Черчиллем, і про дискусію істориків навколо того, чи не мав цю промову виголосити сам Трумен.

Читайте також: "Затрампований" мирний процес: Україна в лещатах нової американської стратегії

Коли стоїш серед цих документів, дуже чітко відчуваєш: це був момент, коли Америка вирішила змінити свою роль у світі.

Саме тому сучасні дискусії про зовнішню політику США звучать особливо цікаво.

Політична риторика Дональда Трампа базується на критиці тієї глобальної ролі Америки, яку фактично започаткував Трумен. Його гасло "Америка понад усе" апелює до ідеї, що США занадто довго несли основний тягар міжнародної безпеки, витрачаючи ресурси на захист союзників і участь у конфліктах по всьому світу. Це звучить як повернення до старої американської традиції ізоляціонізму. Але на практиці ситуація значно складніша.

Навіть за політики Трампа США не зникають зі світової арени. Навпаки, його підхід часто поєднує економічний тиск, санкції та точкове застосування сили. Приклади: спецоперація у Венесуелі й арешт президента Мадуро та атака на Іран. Яка мета цих спецоперацій, бо чіткого артикулювання вимог США щодо падіння режимів нема?! Щобільше, президент Трамп співпрацює зараз з віцепрезиденткою Венесуели Родрігес. А республіканець Грем зауважує, що Ізраїль невірно обирає мішені для атаки, зокрема, резервуари для збереження нафти.

Чи має президент Трамп стратегічне бачення, подібне до того, яке сформулював Трумен у 1947 році? Доктрина Трумена була довгостроковою концепцією, вона передбачала будівництво союзів, економічну підтримку партнерів і стратегічне стримування противників протягом десятиліть. 

Політика Трампа виглядає інакше. Вона більше нагадує коливання між двома традиціями американської зовнішньої політики: між ізоляціонізмом і силовим інтервенціонізмом.

Іноді риторика звучить як заклик зменшити міжнародну роль США. А іноді — як готовність діяти жорстко і швидко, коли американські інтереси опиняються під загрозою (от тільки таке враження, що йдеться виключно про особистий бізнес-інтерес Трампа). Відсутність чіткого курсу і стратегія "маятника" перетворює США на небезпечного і непередбачуваного союзника.

Те, що почалося у 1947 році як відповідь на нову глобальну реальність, і сьогодні залишається ключовим питанням: якою має бути роль Америки у світі — лідером довготривалих міцних союзів чи державою, що втручається лише тоді, коли цього вимагають її безпосередні інтереси. Схоже, відповідь на це питання Сполучені Штати все ще шукають. І навряд чи її знайде Дональд Трамп.

Джерело

Про автора. Роман Безсмертний, український політик, державний діяч, дипломат

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.