Трамп повертається. Чи варто лізти у помиральну яму після тріумфу республіканців?

Кожне оновлення підрахунків голосів виборів у США — викопує нові поминальні ями серед українського сегмента соцмереж Х та Facebook. Навіть лідери суспільних думок грішать висловами, що перемога Трампа — то "буде ще гірше". Та констатують, що "я в жалобі". 

Утім скажімо чесно: хто та чому вирішив, що у разі перемоги Гарріс нам було б дуже добре? Штаб кандидатки від Демократичної партії кілька тижнів тому оприлюднив розкладку людей, яких планують ставити на сектор безпеки та оборони. Левова частина з них — це епоха Барака Обами, чия геополітична робота і надихнула Путіна на агресію проти сусідів. 

Чи можна було чекати від подібних посадовців кращої політики за пʼятирічку Джейка Саллівана з його ставкою на контрольовану ескалацію та червоні лінії з агресором? Навряд чи. 

Читайте також: Трамп, як колись Зеленський, теж вірить, що можна зазирнути в очі Путіну

Далі — у пані Гарріс нуль досвіду роботи стосовно Східної Європи. Українською війною, яка триває одинадцятий рік вона серйозно не цікавилась. Якісь змістовні речі про нашу боротьбу і перспективи вона почала говорити лише на дебатах із Трампом — і то складно відповісти, було це щиро чи просто заготовкою зграбних політтехнологів. 

Третє. Авторка цих рядків уперше засумнівалась у перемозі Гарріс, коли вона "злила" дуже сильну кандидатуру на посаду віцепрезидента Джоша Шапіро — дуже лояльного до України губернатора Пенсильванії. А чому "злила", бо він консервативний юдей та послідовний прихильник Ізраїлю, який відстоює право цієї держави на оборону та превентивні удари по ХАМАС. Утім Камала і її штаб хотіли голосів прихильників Палестини. Тому демократа, який відверто говорив, що антисемітизм зразка 1930-х років в США не пройде — тихо злили. 

Ймовірно, це кадрове рішення стало вирішальною причиною того, чому Трамп таки здобув перемогу у Пенсильванії — яку ще на старті виборів називали головним ключем до перемоги. 

Штаб Трампа визнав, що не очікував аж такої перемоги — підкріпленої посиленням у Конгресі та Сенаті, утім цьому є логічні причини. 

По багатьох позиціях риторика Камали Гарріс набагато гірша ніж у Байдена. 

Читайте також: Дональд Трамп. У світі не залишилося дорослих

Взяти бодай ключове питання — стосунки з Китаєм. Демократка заявляла, що думає, що з Сі варто домовлятися, що останні кроки проти Китаю "були неправильними". Що це були за такі кроки? Не так давно мінфін США оприлюднив правила, що обмежують американські інвестиції в технології подвійного призначення Китаю. І друге — було вирішено спинити доступ Пекіна до штучного інтелекту аби той не було використано у їх армії. Тобто навіть у головному питанні для США — позиція Байдена була набагато сильнішою. 

Також не варто забувати, що американці втомились від лівацької риторики епохи Обами та Джо Байдена, бо туалети для трансгендерів і жіночі марші — то є добре. Але є ще проблеми економіки, мігрантів і купа всього, на що популісти широко заплющували очі. 

Чи є Трамп проблемою і вироком для України? Його непрогнозованість і імпульсивність справді насторожує, але корінь нинішніх проблем — точно не в Мар-а-Лаго. 

Наша глобальна проблема — аж ніяк не бажання США нарешті зайнятись своїми внутрішніми проблемами й трошки перестати рятувати увесь світ. Наша біда — криза державного управління імені Зеленського та Єрмака. Коли Банкова каже "ні" кожному, хто хотів би попрацювати на благо України без будь-яких політичних амбіцій. 

Ревність до чужого фаху та успіхів змусила багатьох талановитих урядовців піти у приватний бізнес до кращих часів, бо те, що було можливим за Яценюка, Гройсмана та навіть Олексія Гончарука — першого премʼєра Зеленського — виявилось нереальним зараз. 

Криза управління країною у воєнний час вилилась іще в одну проблему. Іміджево Зеленський присвоїв собі єдиному подвиг українського народу 2022 року. По суті разом із Єрмаком вони узурпували собі імідж незламних переможців, напнули чуже хакі — запхавши кращих офіцерів подалі — тому не дивно, що Україну оцінюють по цих двох. І така Україна не збуджує західні еліти. Перетворити націю добровольців на шпальтах в націю ухилянтів — це ж точно не американці зробили. А хто? Небажання Банкової вдаватися в економіку воєнного часу. І брати краще із досвіду оригінального Черчилля, який спалив свою перемогу на перших повоєнних виборах заради порятунку Британії. 

Читайте також: Хто кращий: Трамп чи Гарріс?

Хто там пише "буде ще гірше"? А що хорошого було за останні десять років? Були дзвінки Барака Обами до першого уряду після Революції Гідності з вимогою не вибивати збройно росіян із Криму. Було бажання упакувати нас у Боснію та Герцеговину та забути про українське питання взагалі заради стосунків із Путіним. Ще були постійні червоні лінії для ЗСУ та небажання ескалувати — хоча куди уже далі. Укупі з нинішніми постійними атаками шахедів, ракет та обвалом фронту на Донбасі — коли ж було краще? 

Як нам перемогти?

Перше. Перемога Трампа — це 100% перекидання частини відповідальності та витрат на зброю та оборону на Європу. Ще за першої каденції президент натякав на це Парижу та Берліну. І тут уже ми маємо продати свій реальний бойовий досвід кожному з максимальними вигодами — колабами в ОПК та долученням до європейського НАТО. 

Друге. Нам доведеться налагоджувати мости з Конгресом та Сенатом, де буде ренесанс республіканців. Нам потрібно буде посилити присутність різних голосів у Нешвіллі та Техасі, Огайо та Санта-Барбарі. Ми будемо говорити із Вікторією Спартц — вона тріумфально виграла вибори до Конгресу на голосах асоціації власників зброї. І так само варто співати християнські псалми із Майком Джонсоном, який теж став конгресменом. Скрізь, де є американські гроші та зброя, має бути українець із бізнес-планом. А не простягнутою рукою і сльозами. 

Це цікавий виклик на майбутнє, який точно потребує багато рук і якісних умів. І в нас немає іншого вибору, як працювати з цим. 

Думаю, Трамп не завершить війну за 24 години — як він обіцяв в угарі передвиборчих мітингів. Доля цієї війни лише у руках українського солдата і нашого тилу, який має піклуватись про нього. 

Тож наша ціль — стати для нової еліти США цікавими та корисними. І з максимальними вигодами підготуватись до останнього етапу війни. Коли вижити має або Московія, або Київ.

Спеціально для Еспресо

Про авторку: Марина Данилюк-Ярмолаєва, журналістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.