Удари по ТЦК: спроба "демілітаризації", про яку торочить Путін

І це ж у людей бракує клепки зрозуміти, що це якраз і є спроба "демілітаризації",  про яку  так вперто торочить Путін.

Так, очевидно, що жодна структурна реформа в обороні не відбудеться без політичної волі верховного головкома. 

І очевидно, що навряд чи щось добре може бути, коли президент уникає слів "мобілізація" і "демобілізація", то підписує знижки на штрафи для  ухилянтів, то заявляє, що його мета — щоб "ТЦК не ходили вулицями".

(Ні, насправді це не про щось страшне, лише про електронний облік, але зацініть як це звучить з вуст президента і як впливає на незміцнілі душі широкої громадськості). 

І було б прямо ідеально, аби політична влада в нашій реальності була не про електоральний цикл, а про роботу на стратегічну перевагу над противником.  

Українські соціологічні служби за всі часи (і в останні роки також) проводили купу досліджень — від мотивації щодо мобілізації до ширшого опису орієнтацій українського суспільства. 

Низька інституційна довіра, зате довіра до "своїх", конфлікт між уявленням про свободу і відповідальність, подвійна мораль. Але впертість, але сміливість, але патріотизм і жертовність, але добросердя, але запит на справедливість.  

Ми такі, які є, і з цим можна і треба працювати. 

І якби хто з політичного керівництва країни  хотів все це використовувати для того, щоб з'єднати світ реальності зі світом фантазій українських громадян, це давно зробили б. 

Правда, для цього треба аналізувати загрози, а не рейтинги, і не розділяти, нагнітати, маніпулювати й імітувати виборчий процес.

Читайте також: Чому росіяни б'ють по ТЦК і що з цим робити

Але є і друге "але".

Це ж очевидно, що наші political animals ширшого політичного спектра за всю велику війну  хіба що на пару місяців у 2022-му з переляку вискочили з електорального стану.

Щобільше, вже третій рік щороку "наступної весни" у нас мають бути  вибори. Якщо не забули, то бігборди по трасах востаннє розвішували якраз за пару тижнів до інавгурації Трампа. 

Дуже смішно було бачити, як потім деяким товаришам довелося здутися. 

Коротше, принести виборця в теплому пледику на виборчу дільницю і дорогою не розбудити хочуть всі. 

Тому наш інформпростір  — це ж не монополія ОП, ну чесно. І зводити все лише до цього маніпулятивно. 

У нас там Мураєв з Китаю; Юля Володимирівна і Разумков з тік-току (для рибок, які забули, що було до 2014, до 2019 і хто це такі взагалі);  це Шарій, Арестович і пан Гончаренко — за цією ж квотою; це Потап з Іспанії, який "посєрєдінє" говорить "голосом просто постраждалих від війни" (це майже цитата); це Баумайстер за квотою інтелектуалів, які народились с рускімі цитатами в голові; це клікбейтери з померлими двійниками Путіна в холодильнику й інстадіви, які за всьо харошеє і протів раздєлєнія людєй; це фанатські групи тих як інших політиків, які добре вміють шерити й волати;  і це ж не вичерпний список. 

І це все споживають ніякі не боти, а живі люди. 

Читайте також: Про що кажуть електоральні рейтинги під час війни 

Через робочу специфіку я говорю з багато ким (не експертами, а з аудиторією) і чую все, що завгодно. 

Тут люди чекають, що в Україні ось-ось з’являться "європейські війська",  там люди, що серйозно вірили в 300 томагавків Трампа, а тепер у фрустрації  й проклинають його щодня замість ранкової молитви.

Тут "спеціалісти" з усіх типів і номенклатур зброї, які точно допоможуть завтра перемогти напам'ять переказують Politico чи CNN. 

Там  люди хочуть, знаєте, лише геополітику аналізувати, а не думати про приземлене, про свій щоденний внесок чи життя. 

В одному з досліджень "Текстів" є цікава цифра про страх мобілізації. 

Ймовірність потрапити до "поганого" командира лякає опитаних більше, ніж російський полон (28,6% проти 24,2%). 

Окрім очевидних моментів (як-то залежність від командування чи різна якість командирів, обмеження свобод тощо), мені здається, це ще й когнітивне спотворення, це ще й відображення відповідного інформполя. 

Бо "жахи в армії" у нас з кожного сайту верещать, а російський полон що? 

То ж далеко і не про нас, каже собі пересічна людина.  

Водночас я бачу й інші процеси.

Завжди коли держава пробуксовує, ми біжимо робити ефективніші структури, заразом проклинаючи все інституційне.  

Маленька ілюстрація — це робота лідерських підрозділів Сил оборони. 

Розвиток управління за зовсім іншими стандартами, сильна медійка, впізнаваність і імідж, своя додаткова базова підготовка, свій рекрутинг тощо.  

А тепер уявімо, що у нас є якийсь "хороший Офіс президента", там нема Єрмака, нікого тригерного нема.  

Все одно я переконана, що й він би сам не впорався з масштабом викликів, які є зараз.

Хоча всіх вже нудить від слів про "дорослого в кімнаті", ця дорослість є неминучою потребою. 

Це про якість нас самих як суспільства.

Уся інформація зараз же доступна. Головне — правильно сформулювати запит.

Джерело

Про авторку. Тетяна Трощинська, журналістка

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.