Україна-Польща. Сила слова й бачення майбутнього завжди перемагають

І перший, і другий міф вигідні у Росії. Саме вона зацікавлена у знекровленні нашої армії, яка страждає від недоукомплектованості, а також у припиненні транзиту зброї й товарів через Польщу. Росія також зацікавлена у блокуванні санкцій, припиненні фінансування Європейським Союзом наших озброєнь і блокуванні євроінтеграції України.

Використати для цього Польщу, як колись намагалися використати Угорщину, значно складніше, ніж Францію чи Німеччину в разі перемоги там ультраправих сил. Адже в Польщі й надалі домінують антиросійські настрої. Отже, потрібно зробити так, щоб антиукраїнські настрої стали сильнішими. А в Україні — антипольські.

Саме такі тенденції ми й спостерігаємо сьогодні — і в Україні, і в Польщі. На жаль, в останні тижні, як це не дивно, в Україні вони проявляються навіть сильніше.

В обох країнах, хоча цього разу насамперед у Польщі, все почалося зі спроб використати історичні конфлікти у внутрішній політиці. Польські праві та ультраправі розпалюють емоції й історичний біль — часто навіть фантомний — щоб за будь-яку ціну прийти до влади. Емоції — надзвичайно вигідний інструмент у політиці.

Але існують і інші емоції. Вони також є частиною нашої спільної пам’яті. Масова допомога українцям після початку повномасштабного вторгнення не лише допомогла нам вистояти, а й нагадала самим полякам, що вони здатні на співчуття, любов і допомогу ближньому.

"Якщо українці поїдуть, я закрию свій ресторан. Вони — найкращі працівники, і ми їх любимо", — каже мені знайомий власник ресторану. І це також наша сила.

Читайте також: Агресія проти українців у Польщі: чому приклад Сопота важливий

Ті, хто закликає українців залишити Польщу, не усвідомлюють, що тут у багатьох із них робота, родини, нові соціальні зв’язки й польські друзі. Для цих людей розпалювання антипольських настроїв є таким самим шкідливим, як і антиукраїнських. Адже це наші громадяни.

Чи означає все це, що ми маємо заплющувати очі на порушення під час мобілізації чи на антиукраїнські прояви? Звичайно, ні. Але діяти ми повинні, виходячи з власних інтересів. А наш головний інтерес — укомплектована армія та підтримка країн — членів ЄС, особливо наших сусідів. Якщо цього не буде — нас можуть знищити.

Учора виповнилося 120 років від дня народження Єжи Ґедройця. Саме він переконав польську еліту в найскладнішому — у тому, у що майже ніхто не вірив. Так, радянська окупація Вільнюса й Львова була несправедливою. Але ці міста вже не будуть польськими. І вони не повинні бути російськими. Над Львовом має майоріти синьо-жовтий український прапор, а над Вільнюсом — прапор незалежної Литви. 

Так і сталося, хоча хто міг у це повірити в повоєнній Польщі? Сила слова й бачення майбутнього завжди перемагають.

Тому не варто узагальнювати. Гидотний випадок із побиттям української пари у Вроцлаві засудив мер міста. Нападників затримали того ж дня, причому спецпідрозділом із боротьби з тероризмом. Головний нападник — рецидивіст, який щойно вийшов із в’язниці. Йому загрожує до восьми років позбавлення волі.

Читайте також: У Вроцлаві затримали двох чоловіків, яких підозрюють у жорстокому побитті української пари. Сибіга прокоментував дії польських правоохоронців

Так само нещодавно великого розголосу набула інформація про позов щодо арешту двох картин зі Львівського історичного музею. "Поляки хочуть забрати наші картини", — рясніли заголовки українських медіа. Насправді ж позов подали нащадки роду Любомирських. Ці картини справді колись належали їм і були конфісковані радянською владою. У демократичній державі, як і в Україні, будь-хто має право звернутися до суду з приватним позовом. Це не є політикою держави. А наша держава за сприяння польської держави має всі законні підстави виграти цей процес.

Усе, про що я пишу, аж ніяк не виправдовує ксенофобії, яку демонструють багато антиукраїнськи налаштованих польських політиків. З цим ми повинні й будемо боротися. Так само, як боротимемося за життя і здоров’я кожного українця в Польщі. Польський уряд і польська поліція сьогодні є нашими союзниками в цій боротьбі.

Саме про майбутню співпрацю я говорив із воєводою Поморського воєводства Беатою Руткевич та президенткою Гданська Александрою Дулькевич.

фото: Facebook Миколи Княжицького

Джерело

Про автора. Микола Княжицький, журналіст, народний депутат України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів чи колонок.