Вибори до Європарламенту. Недавно ми переймалися виборами до Держдуми РФ...

Розбирають, в яких країнах проросійські та профашистські (що суть одне) посилилися, а де не дотягнули.

Дивуються рішенню Макрона розпустити парламент та накидують варіанти й сценарії.

Гадають чи вдасться Орбану та Ле Пен звабити Мелоні, а чи італійка піде в проукраїнську, а не проросійську коаліцію.

Трошки жаліють за третє місце і провал гіперобережного Шольца, більше зловтішаються з формально другого місця PiS який закрутив бардак на кордоні та відверто збиткуються з першого за 20 років падіння Орбана.

Все кипить, все булькає.

Зрозуміло, що це — у своєрідному інформаційному казані політично заточених.

А тепер пригадаймо як ще років п'ятнадцять тому в цьому ж казані рахувалися відсотки Зюганова та Жириновського.

Аналізувався Сєргєй Міронов та Справєдлівая Россія.

Залипалося від батлу Алли Пугачової та Владіміра Жириновського в рамках президентської кампанії Міхаіла Прохорова.

Максимум, за чим тоді українці слідкували, то це за виборами в Польщі. Краєм ока. І то вже після вбивства Леха Качинського.

Читайте також: Ультраправі збільшили присутність у Європарламенті

А нині від зубів відскакують словацька партія президентки Чапутової, чеська партія міністра Фіали, литовська партія міністра Ландсбергіса.

Так виглядає вступ до Євросоюзу за фактом.

Коли настане день формального набуття членства, то ми вже давно на той час будемо там.

Бо все починається в голові.

Через слова артикулюються завдання.

І руки їх роблять.

Щоб наші ноги могли повернути наші тіла додому — до Європи.

* Публікується зі збереженням стилю автора

Джерело

Про автора: Олег Манчура, журналіст.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.