Відкриття переговорних кластерів для України: чому дива не сталося

Підписавши заявку на вступ до ЄС на початку повномасштабного російського вторгнення, Україна задекларувала, що бажає швидкого і неухильного поступу. Але те, що торік призвело до мирного картонкового протесту, справа Мідас & Ко та інші корупційні скандали перетворилися на один із суттєвих чинників відсутності бажання лідерів країн ЄС боротися за одномоментне відкриття нам усіх кластерів. 

Це можна порівняти з технічним дефолтом на треку верховенства права, точніше цілою низкою таких дефолтів. А подіями цього липня ми несвідомо (або навпаки свідомо, тут навіть незрозуміло, що гірше) тільки додали скептикам аргументів і послабили нашу групу підтримки.

Що характерно, обидві сторони прекрасно розуміють: відкриття кластерів річ суто політична. Адже Україна і так отримала всі бенчмарки, себто умови для виконання всіх шести кластерів, ще до початку переговорів. Проте Києву потрібні візуальні ознаки поступу, так само, — просто в площині виконання заявлених декларацій, — ознак поступу чекає Брюссель. А натомість бачить, як український парламент відверто саботує все, що може зменшити можливість ручного керування та доступу до корупційного ресурсу. 

Реакцію Єврокомісії я б назвала максимально поміркованою і мʼякою за наявних умов: немає жодного сенсу заохочувати таку поведінку, тому те, що ми бачимо – це відсутність позитивного підкріплення. 

Читайте також: Таймер нашого вступу в ЄС запущено, час пішов

Чіткий меседж політичним елітам, які перетворили вступ до ЄС на особисте досягнення: у кредитній історії для подальшого зближення мають зʼявитися якісь успішні записи. 

Приклад, де навіть це не спрацювало, у нас перед очима: Сербія, яка імітує вступ вже півтора десятка років і продовжує улюблену гру українських еліт, коли риторика і дії існують у паралельних світах. За останні роки це ні на крок не наблизило її до членства в блоку.

Є і друга причина, на якій я хочу окремо зупинитися: ідеться банально про гроші. Бо цінності цінностями, а просто зараз в ЄС триває складний і нетривіальний процес формування бюджету на 2028-34 роки. І от, приміром, Угорщина бʼється за заблоковані в часи Орбана кошти – частина вже безповоротно згоріла, але новий премʼєр, Петер Мадяр підписав з Єврокомісією угоду про розблокування 17 мільярдів євро, якщо до кінця серпня країна пройде процес повного перезавантаження, ухвалення антикорупційного законодавства і так далі. Ця сума є неабияким козирем для Урсули фон дер Ляєн, адже Будапешт занадто довго псував Єврокомісії нерви, і не варто очікувати, що цей важіль буде використано для замирення Угорщини з Україною, там і так багато власних тем на порядку денному. Та й решта країн, асоціацій та регіонів намагаються закласти в новому бюджеті потрібні їм для існування та розвитку гроші, непорівнянні, себто набагато більші, ніж суми допомоги Україні.

Власне, саме тому ніхто з наших сусідів не хоче швидкого вступу України в Євросоюз: адже доведеться враховувати нову країну, на яку треба планувати видатки, а це означатиме зменшення сум, що виділяються їм. А хто ж із політиків захоче пояснювати своїм виборцям зменшення програм на підтримку фермерства чи озеленення регіонів.

Як і в кожній великій родині, в ЄС кожен хоче швидко і гарантовано отримати щось для себе. Тих, хто інтенсивно намагається не допустити до годівнички нових потенційних "родичів" можна, звісно, називати цинічними. Проте саме завдяки європейським грошам, які надходили й продовжують надходити, ми спроможні боротися за виживання, а далі будемо відновлюватися і зростати. Тож доречно приймати і їхні реалії, і їхні умови. Робити свою домашню роботу за вже встановленими критеріями та забезпечувати реальну підтримку в парламенті необхідних змін, щоб ззовні не виглядало, що ручний прокурор і ДБР важливіші за швидкий вступ у ЄС.

Від чогось, значить, доведеться відмовлятися.

Джерело

Про авторку. Лана Зеркаль, українська дипломатка, ексзаступниця міністра закордонних справ України з питань європейської інтеграції

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.