Вийти з кола "5-6 менеджерів"

На дипломатичному фронті, видається, глухий кут. 

Очікування, що американська адміністрація займеться примусом до миру Путіна, розбились 28 лютого в Овальному кабінеті. "Американський трек" доведеться вести не з нуля — з мінуса.

Гарячі надії на підтримку Європи, які можна було наче побачити у гарячих заявах підтримки — не витримали зустрічі з реальністю. 

Плани переозброєння — поки плани.

Розміщення в Україні військ планується лише після припинення вогню, подалі від лінії розділення, та й формат і коло учасників досі не визначені.

Читайте також: Стаття у The New York Times: чи українці винні?

Європейці потребують часу: на переозброєння, на усвідомлення суспільствами й діловими колами нових міжнародних реалій, на підвищення гнучкості та швидкості механізмів прийняття рішень. 

Тому цілком очікувано від європейців прозвучало: "Ми сваритись з американцями та обходитись без американців не будемо. І ви йдіть домовляйтесь".  

Зрештою, європейці — поки не учасники мирних переговорів у будь-якій формі...

Що робити в цих умовах?

Точно не готувати капітуляцію чи "прощальний мир".

У 2014 році доводилось працювати не просто без допомоги — в умовах де-факто ембарго на постачання Україні озброєнь і товарів подвійного призначення. І при тому переконати європейців запровадити проти РФ секторальні, а не лише символічні "персональні", санкції.

А у 2017 році того ж Трампа вдалося переконати почати постачання летальної зброї й технологій.

Секрет — в орієнтації не на ефектність пози, а на ефективність результату.

Перше — постійний і багаторівневий контакт. 

У 2014-2019 президент і його адміністрація не забороняли, а всіляко сприяли парламентській, експертній, гуманітарній дипломатії. На прорив інформаційної блокади та спростування російської пропаганди спрямовувались усі зусилля. Не кажучи вже про те, що контакти Порошенка з іноземними лідерами не обмежувались протокольними заходами і дуже ретельно готувалися.

Читайте також: Чому українці не здадуться

Друге — ставка на професіоналів. 

"Вихід є завжди, просто його треба вміти побачити". Просування по службі гарантувала не особиста відданість і не ненависть до опонентів, — а здатність розв'язувати задачу, яка вважалася невиконуваною. 

Ратифікація угоди про асоціацію, "безвіз", Томос — кожна із цих задач вимагала нестандартного підходу в умовах потужної російської протидії. І вони були розв'язані.

Третє — пошук спільного інтересу. 

Люди — істоти з багатьма інтересами та устремліннями. До кожного можна знайти підхід, причому не опускаючись до підкупу чи шантажу (на цих полях росіян з їхніми ресурсами переграти практично неможливо).

Але не заганяти партнерів у "проблеми", а показувати win-win виходи — дуже допомагає. Коли Україна — не частина проблеми, а частина рішення, переговори ідуть набагато легше.

Всі ці підходи можна і треба залучити й нині. Склянка порожня лише наполовину. 

Адже на Україну можуть зіграти й бажання американців "припинити війну" (але їм треба вміти пояснити, що це означає), і усвідомлення європейцями, що Старий світ отримує новий шанс на суб'єктність (але політикам, звиклим до комфорту, треба вміти показати не жахи та ризики, а можливості й вигоду), і втома від росіян в інших регіонах світу (але з лідерами різних регіонів треба говорити не через посередництво, а налагоджувати робочий контакт)...

Все можна — за бажання вийти з кола "5-6 менеджерів" і почати розв'язувати проблеми по суті.

Поки ж керманичі сподіваються, що перемир'я якось "трампиться" саме собою, і головне встигнути зачистити конкурентне поле. Але саме такий підхід — найменш вдалий у нинішніх умовах, коли треба рухатись швидше, а пропонувати — цікавіше.

Джерело

Про автора. Ростислав Павленко, український політик, політолог, політтехнолог, викладач. Народний депутат України IX скликання

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.