Якість влади і розбиті вікна

Правда, вони потрапляли туди через "недогляд", їх намагались втягнути у липку корупційну мухоловку, і дуже швидко позбувались, коли виявлялось, що танцювати під їхню сопілку  нові очільники не збирались. Вони роками потім сиділи без роботи, дехто спивався, але часом траплялось диво і вони знову отримували посади, коли здіймалась чергова хвиля "боротьби" з корупцією.

Та чи надовго? Владу в нас призначають грошові мішки, які живлять знизу до верху всі її гілки. Демократія мала б завадити надмірному розростанню корупції, але в Україні її немає. І не буде, бо ніхто з посполитих не знає, що воно таке і з чим його їдять, вважаючи, що популізм — це і є демократія. Тому отримують після кожних виборів трохи хліба і багато видовищ. Особливо цікаві видовища, де політики луплять  одне одного по писку, а потім йдуть вечеряти спільно в дорогий ресторан. Чи роздача футбольних м’ячів і гречки перед місцевими виборами.

Читати також: Незбагненні шляхи декомунізації

Ці вибори програвали дуже тямущі люди, а вигравали "бандити" і "злодії", як мені потім зізнавались самі виборці, безпорадно розводячи руками. А найбільш одіозні проходили по списках. Навіть якби то був сам Вельзевул чи серійний вбивця. Головне, щоб заплатив за прохідне місце у списку. Сама виборча система у нас надзвичайно ница і підла, і стає з кожними виборами ще підлішою.

Я вже пережила чимало влад, і  в мене  більше немає  ілюзій, що доживу до тієї, якої не буду помічати, і яка не займатиметься грабунком країни та її моральним розтлінням. Бо грабувати власну країну можна лише у двох випадках: залякуванням і підкупом. Коли, звісно, суспільство  дозволяє.  А за відсутності поняття репутації   обирають найгірше. Освічених людей з почуттям гідності  намагаються принизити та відсторонити. Неосвічених - довести до стану моральної деградації, годуючи їх низькопробним харчем масової культури.

Читайте також: Зближення з історією

Завдяки  сучасним технологіям стає дедалі легше контролювати соціум, тим більше що ці технології наразі сприймаються як прогрес. Лояльність до прогресу всіляко заохочується, ми потрохи опиняємося в будинках з прозорими стінами, де  нічого не сховаєш.

У юності я написала фантастичний роман "Господар", де описала скляні прозорі стіни як привілей обраних. І тепер у голлівудських фільмах бачу той самий дизайн, як ознаку розкоші. Це так звані розумні будинки. Життєвий простір обов’язково впливає на свідомість, утім, люди, які мешкають у таких будинках, захищених найвигадливішими електронними замками та сигналізацією, спершу повинні заробити на них, а потім на їхнє утримання і величезні податки. І їх суворо контролюють.

Який це має стосунок до української влади? - спитаєте ви.  Ми відстаємо за рівнем життя від розвинутих країн,  і нагадуємо панянку Еллочку, яка  копіювала моду і манери багатих і знаменитих, дивлячись фільми й гортаючи глянцеві журнали. У політиці це називається "запросити варягів". Тобто дозволити чужинцям здійснювати реформи, а зі свого боку демонструвати запопадливість з єдиною умовою: не заважайте красти. І ось люди, які жили до того в будинках зі скляними стінами, намагаються збудувати їх на непевному ґрунті. Для них він все одно що марсіанський, вони його бачили, але уявлення не мають про його структуру.

Читайте також: Як сфальшувати історію

І звичайно, ті реформи провалюються, замість ідеального акваріума з системою контролю і безпеки отримуємо пшик. Особливо, в медицині. З містечок зникають поліклініки й пологові будинки, навіть аптек немає. В кращому випадку амбулаторії без медичного устаткування.

Те саме з освітою і культурою. Бездарні експерименти в ім’я ілюзорного прогресу і ліберальної демократії, а насправді саботаж українофобів, які прагнуть знищити українську ідентичність. Або призначення малолітніх неуків з купленими дипломами. Перші хоча б шкодять усвідомлено, другі поводяться як Еллочка. Тим часом в Україні не бракує людей, які знають як зробити її дійсно демократичною і квітучою. Але їх не беруть на борт корабля дурнів. Про це ще з болем писав колись гетьман Іван Мазепа в поемі про стерничого. Нічого не змінилось. І Кравчук, якого обрали замість Чорновола, запустив процес панування охлократії уже в незалежній Україні. Суспільство купилося на дешевий трюк з "непрохідним кандидатом" і "не розпорошуйте голосів". А потім на трюк із залякуванням "бо Путін нападе", на який піддалися навіть інтелігентні люди з-поміж постколоніальної інтелігенції.

Охлос — це тепер боги тіктока,  блогери, а не споживачі телевізійного лайна, які ледве виживають, і надзвичайно вразливі до форс-мажорних ситуацій. Тепер вікна в один мент розлітаються на друзки разом з телевізорами, євроремонти перетворюються на руїни, ніхто не знає, чи прокинеться вранці. Але навіть потоки невинної та жертовної крові не можуть завадити шоу, яке буде продовжуватися доти, доки його будуть фінансувати. Як правило, з бюджету, який ми доручили формувати ніби ж нами обраній владі, яка, однак, контролює нас, а не ми її.  Ми – це не всі, контролювати повинні громадяни  освічені, вдумливі й чесні. І це вони повинні обирати владу. На жаль, у нас замало людей, які здобували освіту в бібліотеках, а не в корумпованих університетах. І влада, звісно, категорично проти зростання їх кількості, тому й крутить освітньою системою як циган сонцем.

Спеціально для Еспресо.

Про авторку: Галина Пагутяк, письменниця, лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.