Зближення з історією

Проте важко змиритися з відсутністю того, що Айнштайн називав уявою, стверджуючи, ніби "уява важливіша за знання". До речі, Кант також. "Страшний гріх" проводити паралелі з сьогоденням, вмикати емпатію, і треба чекати років 50, аби осмислити цю війну, що триває вже майже 10 років, як Троянська. Добре, аби вона не перетворилась у Тридцятилітню.

Але посполиті не хочуть чекати, вони хочуть знайти своє місце в історії вже зараз і зрозуміти, куди рухатися далі. І одна з цих посполитих на днях отримала не лише інформацію історичного змісту, а й  стала очевидцем містичного збігу обставин. Як і десятки інших мешканців Львова, а точніше Сихова. У кінотеатрі Довженка я вакцинувалася від коронавірусу у 2021 році. У 2023 році я прийшла на прем’єру польського документального  фільму "Рудольф Вайгль. Перемога над тифом". Фільм про львівського лікаря, який ще у 1918 році винайшов вакцину проти висипного тифу. Ця вакцина діяла роками, натомість вакцина від коронавірусу чи від грипу діє лише впродовж  кількох місяців і то не дає гарантії.

Читайте також: Де Україна?

Автори фільму не побоялися поєднати  у фільмі обидві пандемії XX та XXI століття — висипний тиф і ковід. Було б, звісно, краще, якби фільм про Рудольфа Вайгля зняли  спершу в Україні, де львівський професор власне й створив вакцину, й  акцентуючи при тому на українському досвіді війни, яка триває. Але у нас на такі проєкти держава не дає грошей. Фільм поляки зняли блискучий, витратили на нього три роки, і зал був повний, попри дощ. І думаю, під час перегляду історія наблизилась до них, так само як до мене, на відстань витягнутої руки. Ми всі пережили ковід, наші батьки пережили окупацію, діди-прадіди - обидві світові війни. Я розповім про свою родину.

Перша світова війна. Мій дід Григорій Басараб і ще четверо чоловіків з нашого роду були на війні, в лавах УГА, тобто січовими стрільцями. Жертвами висипного тифу стали сотні тисяч українців, а ті, хто повернувся з війни, привезли тиф разом з вошами, втім, його привезла перед тим російська армія. Моя бабця Настя у 1918 році перехворіла на висипний тиф. Чоловік дідової сестри Григорій Квятківський, військовий фельдшер, почасти від того, що він пережив, допомагаючи тифозним хворим у шпиталі під Вінницею, а також у приступі гарячки застрелився від розпачу й безпорадності. Вакцину тільки щойно винайшли, та й Польща не була на боці УГА, яка боролася за незалежну українську державу, тож жертви тифу серед січового стрілецтва  були величезні, забравши більше життів, ніж на полі бою.  Черевний тиф періодично з’являвся в Галичині  ще в середині XIX століття, особливо великі втрати були по селах, співмірні з жертвами  епідемій холери. У метричних книгах померлих тиф позначали священники часом як "нервова гарячка".

Читайте також: Українські Трої

Чума, холера, тиф, грип, дизентерія – супутники війни. Український вчений Данило Заболотний (1866–1929) винайшов вакцину проти холери, яка приймалась перорально, і втрати від холери у 1918 році були менші, ніж від сипняку.

Між обома звитяжцями, Заболотним і Вайглем, багато спільного. Обидва перевіряли вакцину на собі, обидва були гуманістами й обидва мали в суспільстві величезний авторитет. Заболотний всиновлював сиріт, чиї батьки стали жертвами епідемій. Вайгль під час німецької окупації рятував від розстрілів і концтаборів львівську еліту - вчених і митців. Він брав їх на роботу в Науково-дослідний інститут висипного тифу та вірусів, подібно до рятівника євреїв підприємця Оскара Шиндлера. Серед них такі відомі імена, як математик Степан Банах і письменник Збігнєв Герберт.

Вайгль працював і при поляках, і при німцях, і при більшовиках, що завадило йому отримати Нобелівську премію, а в соціалістичній Польщі старого лікаря взагалі піддали обструкції як колаборанта, і він помер забутим у Закопаному.

Читайте також: Муки пекла

Правда, гуманіст Вайгль окреслив для себе червону лінію, і ні погрози Хрущова, що хотів його забрати до Москви, ні намагання гітлерівців перенести його інститут до Берліна не схилили його до співпраці з тоталітарними режимами. Адже  там його дослідження  могли використати для створення біологічної зброї. Гіпотеза про те, що вірус ковіду має штучне походження і мав стати біологічною зброєю, не така вже й безглузда.

Шкода, що у фільмі не було проведено паралелі з ще одним великим гуманістом XX століття Альбертом Швейцером (1875–1965), лікарем і теологом, який попереджав про майбутню загрозу для людства – витіснення етики з  культури, релігії, науки. Його пророцтва здійснились. Сучасна медицина стала служницею фармацевтичних компаній, церква усунулась від захисту і пропаганди Божих заповідей, культура проголосила мистецтво понад мораллю, те ж саме трапилось і з політикою. І я знаю напевно, що після перегляду фільму кожен запитав себе: "Чи є у цьому світі ще такі моральні авторитети серед лікарів, як Рудольф Вайгль, а якщо є, то чому про них нічого не відомо?"

Спеціально для Еспресо.

Про авторку: Галина Пагутяк, письменниця, лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.