Зеленський зубами буде гризтися за владу

1. Йти у річищі Трампа на словах, а на ділі — нажухувати його і сподіватися, що як Афганістан він нас не здасть. Бо ж він не хоче бути як Байден.

2. Знімати чорний кеш на вибори та чорний же день всюди, де можна. Де не можна — теж. Без будь-яких вже попередніх пестощів. 

Будуть продовжувати красти на Міноборони, дронах, митниці тощо. Покладуть з прибором на будь-що і будь-кого, хто заважатиме вийти в кеш миттєво. 

Ціль — закумулювати гроші й бути готовим до виборів миттєво. Часу на дотримання хоч якоїсь видимості благопристойності — нема.

3. Повісити відповідальність за неготовність до війни та катастрофічні територіальні втрати передовсім на Півдні - на військових. На них же — за всі невдачі, провалену мобілізацію, втрати та всі трабли з ТЦК. 

Читайте також: Келлог привезе у Київ ультиматум Зеленському?

Магістральна мета — збити Залужного і не допустити його висування в президенти. Мінімальна — зняти із Зе тавро "шашличків на травневі".

4. Максимальний прес з використанням всіх можливих засобів всіх потенційних конкурентів на потенційних виборах.

Обрізання можливості фінансування через олігархів чи незгодного бізнесу.

Тиск на незалежні ЗМІ та масова закупівля балакучих дуп/політологів/телеграм-помийок.

Дотискання мерів та місцевого самоврядування через кримінальні справи, обмеження фінансування та відповідальність за зрив мобілізації. 

Вибори виграти Зе може тільки в умовах відсутності реальної конкуренції. От на це і будуть кинуті всі сили Татарова і Ко.

5. Спроба налагодити зв'язки та, в ідеалі, затягти в список побільше медійних військових. Комусь пообіцяти владу, комусь — нарешті реальні можливості щось змінити, не суть. Головне — не допустити появи організованої сили проти Зе у формі.

Читайте також: Хто сказав, що коней на переправі не міняють?

А всіх решту розмити серед кількох сил. Або ще краще — зробити під себе. На базі якоїсь військової частини чи роду військ.

6. Поступовий відкат у внутрішній політиці щодо проросійських сил. Цим хочуть і торгануть з пуйлом, і зіграти у вічно бажану для всіх українських влад гру: якщо не я — то Путін. Тому так — вата підійматиме голову з одобрямса з Банкової. Якій знову потрібен зручний спаринг-партнер.

7. Поступова білорусизація/грузинізація країни із поки не дуже відчутним, але віддаленням від Заходу. Симпатій до Китаю у арахамій стало тільки більше. 

P.S. Єдине, що лишає хоч трохи оптимізму — що ці кінчені настільки бездарні, що знов прос*уть більшість полімерів. Не вміють вони у складні ігри. Однак й недооцінювати небезпеку я б не став. Зе є що втрачати. І він буде гризтися зубами за владу. До останнього. Не кажучи вже про його оточення, для якого це — буквально питання життя чи смерті.

*Публікується зі збереженням стилю автора

Джерело

Про автора. Богдан Буткевич, журналіст

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.