Хто сказав, що коней на переправі не міняють?

Одразу стали відомими результати соціологічних опитувань, що проводились здебільшого в закритому режимі, але досить швидко добралися до вузького кола політичних експертів.

Результати цих опитувань свідчили про катастрофічне падіння рейтингу партії влади "Слуга Народу" і чинного президента Зеленського.

І якщо рейтинг "Слуг" вимірюється однозначними цифрами, що ставить під великий сумнів взагалі їхнє політичне майбутнє, то рейтинг Президента, відповідального нині за результати війни, багатьох просто приголомшив. І хоч соціологи солідного КМІСу стверджують, що рейтинг довіри Володимира Олександровича аж 52%, та Центр "Соціальний моніторинг" повідомляє, що попри залишки довіри, саме президентський рейтинг Зеленського скотився до 16%. Інша соціологічна служба дає чинному лідеру держави 22%. А його конкуренту – 47%.

А вибори для України, як нова біда. Хто б за 30 років незалежності не хапався за українське кермо – колишні партійні бонзи, "червоні" директори, успішні банкіри, не менш успішні бізнесмени та навіть популярні актори – держава не отримувала керівника, який би намагався модернізувати країну, яка досі залишається трохи радянською.

Читайте також: Чому серед українців розвелося чимало корисних ідіотів?

Довірливі українці, обираючи на президента Володимира Зеленського, нагородили його безумовною довірою і вперто очікували результатів. На жаль, їхні сподівання не виправдалися. Не замішаний у брудному українському бізнесі, не заплутаний у корупційних схемах, людина нового покоління Володимир Олександрович якимось дивом зумів зібрати від усіх попередників найгірші риси й привів країну до вбивчої війни, якій він не може дати раду.

І цьому може бути пояснення: він пішов на службу народу не з благородних міркувань очолити рух країни до цивілізованих стандартів, а погодився на чийсь "проєкт" із заданими функціями, як нещодавно визнала його дружина.

Може, саме тому інколи здається, що Володимир Олександрович, роблячи грубі помилки в управлінні, особливо в кадровій політиці, ледь не свідомо веде країну до програшу. 

Звичайно, це не так, бо в іншому випадку постраждає найперше він і його сім’я, друзі. Але це ж треба було довести до такого висновку частину досить прихильних до нього людей!..

Події останніх десятиліть, разом із війною, яка досі триває, наочно підтверджують, що на середньому рівні вже маємо добрих – розумних, досвідчених, вольових управлінців, а в армії – талановитих комбатів і комбригів. Але верхній ешелон влади – цивільний і військовий генералітет – переважно не відповідає рівню лідерів країни. Але, користуючись владою, вперто тримає свої позиції та не підпускає до керма нових людей не зі свого оточення.

Читайте також: Учімось жити й перемагати у звихнутому часі

Так, ми мали майже виключення з цієї формули – генерала Залужного, котрому президент Зеленський несподівано перед війною доручив усі Збройні Сили, які розвалювалися на очах. Залужний за пів року до початку війни не встиг реформувати армію і підготувати її до воєнних дій, як не встиг провести необхідні реформи. Але він ввів в управління військами, які досі діяли по радянському принципу "без команди нє дишать!" елементи самоорганізації та надав польовим командирам право самостійно приймати рішення на полі бою. І це було настільки революційно, що одразу позначилося на успіхах у перші дні й місяці війни.

Крім того, попри скажений опір політичного керівництва на чолі з президентом, яке не вірило в напад орків, Залужний все ж ледь не нишком спланував зустріч ворожим військам таким чином, що зумів російський бліцкриг перетворити на купу металолому на півночі та на Сіверщині.

Таким чином ЗСУ показали Європі, яка дуже сумнівалась у спроможностях до опору України, її організаційні можливості й рівень бойового духу.

І це при тому, що серед верхніх ешелонів української влади існувала (і не виключено, що й досі існує) ціла група відвертих зрадників і колаборантів, готових здати оркам не тільки райони та області, а й всю державу. Є підстави досі підозрювати, що президент і його найближче оточення знають в обличчя цих колаборантів і зрадників, але, на жаль, чомусь висновків ніяких не роблять.

А далі історія із Залужним продовжилася гірко передбачувано. Оцінивши вслід за народом успіхи генерала Залужного, популярність якого сягнула досі небаченого рівня, Президент, дочекавшись його перших невдач, змістив його з посади, призначивши натомість на роль воєнного лідера національно-визвольної війни етнічного росіянина, вихованого у російських воєнних академіях.

Можливо, генерал Сирський прагне чесно виконувати свої обов’язки, але не в час національно-визвольної війни. Не можна виключати, що підсвідомо у нього  ще залишається частина обов’язків перед ще живими батьками й десятками-сотнями друзів, які живуть у Росії та з якими він вчився на своїй історичній батьківщині.

Читайте також: Популізм — це тактика сьогодні, яка підноситься до рамки "стратегії сьогодні"

Може, даремно підозрюємо чоловіка в загалом цілком людських почуттях, але справи в ЗСУ з його приходом йдуть усе гірше й гірше. І на це теж не варто закривати очі.

А з Валерієм Залужним Президент розрахувався званням Героя України та посадою посла у Великій Британії. Після того колишній Головнокомандувач ЗСУ перестав бути загальнонаціональним героєм і втратив майже половину політичного рейтингу. Його вдячна посмішка й дружні братерські обійми з президентом, який на очах народу прагнув принизити й знищити свого майбутнього конкурента, стала неприємним сигналом для багатьох його прихильників.

Звичайно, це не ставить хрест на потенційних можливостях генерала Залужного як майбутнього державного лідера, але деякі гарячі голови добре протверезило. 

Та все ж Валерій Федорович і досі залишається лідером опитувань щодо президентського рейтингу і має цілих 27% підтримки (у Зеленського – 16%). І це при тому, що він навіть півсловом не обмовився про свою участь у можливих перегонах.

То які маємо підстави сподіватися, що цього разу не помилимося й оберемо достойного лідера свідомого національних завдань? Звичайно, стовідсоткових гарантій не дасть ніхто, бо українці надто довіряють у своєму виборі емоціям і не дуже розуму. І все ж надії цього разу не обпектися можуть бути реалізованими.

У країні справді за останні роки з’явилася ціла низка розумних, добре освічених, з гарним бекграундом особистостей. Але вони всі мають один недолік – відсутність пізнаваності на загальнонаціональному рівні. І як результат – відсутність президентського рейтингу. На відміну від Валерія Залужного, який вже пів року перебуває в Лондоні, але продовжує притягувати до себе увагу.

Читайте також: Війна може поширитися за межі України та РФ

А ситуація може скластися так, що досить несподівано через певні обставини можуть припинитися бойові дії й чинна влада негайно оголосить про одночасні вибори через 2(?) місяці президента й парламенту. Тобто, часу на "розкрутку" нових облич просто не буде. 

І тоді всі дружно обернуться до Залужного. Це добре, що він є, але небезпечно, що немає вибору. Та все ж слід виходити не з  того, що хотілося б, а з того, що маємо і які перші вузли маємо розв’язати.

А найперше треба або перемогти втричі більшого Голіафа і стати Давидом, або померти та залишити для діаспори, до якої багато із нас може найближчим часом приєднатися, барвисте вбрання вишиванок, яке комусь нагадуватиме про таку ж барвисту, але назавжди втрачену землю, де знаходяться могили їхніх батьків і дідів.

Не дає розгулятися розпачу тільки розуміння розвитку логіки подій, яка чомусь – ця логіка – на нашу користь. І робити те, що можемо і маємо зробити. А тоді й добрі люди допоможуть. Бог не без милості, а козак не без щастя. Чи не так?

Джерело

Про автора. Віктор Мороз, український публіцист, оглядач

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.