Чому серед українців розвелося чимало корисних ідіотів?

Про це радо сповістив колишній депутат, державний діяч, політик, журналіст-розслідувач і нарешті волонтер – так він себе позиціює – Ігор Мосійчук. Фактів цей пошукач правди й справедливості навів при цьому небагато, але факти вбивчі.

Ці шестеро командирів (крім Прокопенка, який ніби їх просто прикривав), отримали квартири на Новопечерських Липках (один з найпрестижніших житлових масивів у столиці). І не просто квартири, а апартаменти з ремонтом, меблями та всім оздобленням вартістю по $500 тисяч кожен.

Як виявляється, ці квартири наші воїни отримали не від держави. І навіть не за власні кошти, що цілком зрозуміло, зважаючи на їхню вартість. Дорогущі апартаменти їм подарував неназваний меценат. І це й стало предметом гнівних інвектив нашого великого "розслідувача". Це ж скільки можна було на ці кошти купити дронів?! А снарядів, а автівок для фронту?! А скільки звичайних квартир для воїнів, які не менше командирів потребують житла?!

Так, можна було б ощасливити не шістьох, а шістдесят воїнів. І не тільки. Цей перелік раціональної доброчинності, на думку багатьох, можна було б продовжити. І певна частина цих "чесних" раціоналізацій знайшла б відгук у спраглих до справедливості серцях українців. 

Якщо йти за цією логікою тотальної справедливості, то можна було б із цієї загальної суми кожному українцю роздати по гривні, щоб ніхто не образився. А так одному дали, а іншому – ні. Несправедливо!

Читайте також: Кому вигідно знову дискредитувати "Азов"

Я нікого не збираюся засуджувати, просто констатую факт: цих українців можна до певної міри зрозуміти. Обпечені війною, трагічними втратами рідних і близьких, часто позбавлені рідних домівок і квартир, доброї роботи, найчастіше кинуті напризволяще владою, ці люди перейняті виживанням і пошуком притулку й куска хліба. Вимагати від них благородства й душевної доброти в цей час було б занадто.

Хоч, як не дивно, але більшість українців, як згодом з’ясувалося, в реакції на цей моторошний своєю безглуздістю вкид, виявили та проникливий розум, і душевне благородство. Вони знайшли в собі силу й мужність порадіти за одних із найкращих воїнів-захисників, які вже майже 11 років гибіють на фронті в окопах, обороняючи нашу землю, щоб орди виродків-орків не зробили з усією Україною те, що вони зробили в Бучі, Гостомелі й Ірпені з українцями, попри їхні етнічні походження. Ніхто з цієї орди й не збирався розділяти українців на симпатиків і антипатиків "русского міра" – вбивали та ґвалтували всіх підряд.

А за воїнів-азовців треба, перш за все, порадіти. Схоже, кожному з них ледь не вперше в житті несподівано випав таки щасливий приз. І треба бути дуже черствою і недалекою людиною, щоб цього не розуміти.

І це вже не такі складні речі. Просто треба мати елементарну людську совість і перестати бути "совком", якого партія навчила колись не дозволяти нікому висовуватися, дотримуючись принципу рівної сірої маси, яка постійно перевіряє один в одного, що той має в кишенях. А потім і в головах.

Це добре, що в українців надзвичайно розвинене почуття справедливості. Але не варто доводити пошуки справедливості до абсурду. 

Ми всі різні, у нас у всіх різні таланти, різні вдачі й характери. Одні народжені бути менеджерами, інші – чудовими електриками, будівельниками, конструкторами. Держава й суспільство кожного оцінює по-різному. З різною винагородою. Так, це багатьох дратує, досі люди хочуть комунізму, щоб усім порівну, але багато. 

Читайте також: Маніпуляція: вже не агресор і жертва, а "сторони конфлікту"

Але так не буває. Залежно від обставин, суспільної, економічної, виробничої необхідності, залежно від наших талантів і професійних навичок, ми отримуємо різну винагороду. Не згідні з цим? Тоді або підвищуємо рівень кваліфікації, або міняємо місце роботи, або професію.

Це – загальновідомі й зрозумілі для всіх речі. Чому ж тоді з’являються в нас час від часу стільки злості й ненависті до ближніх, кому вдалося в житті досягти якихось суттєвих результатів? І чому у нас так багато бідних, кому цього не вдалося? 

Причина, гадаю, одна: за 30 років побудови демократії та ринкової економіки молодій українській державі не вдалося побудувати справедливе суспільство з рівними можливостями, сучасною правовою системою, чесним розподілом результатів праці.

Демократія, побудована у нашій країні нащадками червоних комісарів, плавно трансформувалася в олігархат. І цей олігархічний спрут навіть у час війни не відпускає країну зі своїх тісних і вбивчих обіймів. І це ще одна причина існування в країні вічного невдоволення.

Читайте також: Реприза Бойка. Зеленський та Єрмак створюють проєкт контрольованої опозиції

Гадаєте, колишній нардеп і "державний діяч" Ігор Мосійчук просто так, із нерозуміння облив брудом кращих людей краю, звинувативши їх у користі й корупції? Все справді дуже просто: не за горами чергові вибори президента й парламенту, які все ж мають відбутися одразу після закінчення війни.

Й існує висока ймовірність, що партія ветеранів і героїв чинної війни, які мають найбільший авторитет у суспільстві, стане переможцем й лідером народних симпатій. І комусь доведеться поступитися місцем чесним і відважним людям, які заслужили народну довіру і стануть біля державного керма. І це може докорінно змінити історію України проведенням радикального перезавантаження країни та позбавленням від пут олігархату.

Тому й почали останнім часом з’являтися в інформаційному просторі такі собі корисні ідіоти як блогер Мирослав Олешко, нардепка від "Слуг" Мар’яна Безугла, колишній нардеп Ігор Мосійчук, які виступають рупорами олігархічних сил, що за позірною боротьбою за правду і справедливість прагнуть посіяти недовіру до нового покоління людей, гартованих вогнем визвольної війни. Тому нам годилося б дорослішати, щоб самим не перетворитися в корисних ідіотів, руками яких хтось прагне вбити надію країни. Чи не так?

Джерело

Про автора. Віктор Мороз, український публіцист, оглядач

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.