Еспресо розповість, наскільки ЗСУ наблизилися до НАТО, чи справді у нас армія зразка Альянсу та за яких умов Україну таки приймуть в організацію.
Про що у статті:
Фото: armyinform
НАТО (Північноатлантичний альянс) виник у 1949 році як відповідь на загрозу, пов’язану зі зростаючим впливом СРСР на Європу після Другої світової війни. Новостворена Організація Об’єднаних Націй з перших років свого існування показала, що у військовому плані не здатна забезпечити мир у світі, тому західні демократії почали шукати окремої інституції для захисту своїх кордонів. До того ж, в 1949 році Радянський Союз успішно випробував ядерну бомбу, яка на той час була доступна лише США. Відповідно, західні країни потребували ядерної парасольки, яку могли надати їм американці.
Цікавий історичний факт: ще до проголошення незалежності України Українська Радянська Соціалістична Республіка також намагалася вступити в НАТО в 1954 році. Тоді керівництво СРСР роздумувало над тактикою "троянського коня", щоб стати частиною організації і зсередини блокувати її діяльність. Ідея була в будь-якому разі виграшна, бо коли не приймають, значить, це вороже до них середовище, а якщо приймуть – додатковий вплив. 31 березня 1954 року СРСР направив західним країнам прохання про вступ до НАТО. Одночасно з СРСР, але окремо від нього, заявки подали формальні країни-засновниці ООН – Білоруська і Українська РСР. Та 7 травня 1954 року Альянс, звісно, відповів відмовою.
До проголошення незалежної Української держави у 1991 році комуністична влада всіляко нав’язувала суспільству різноманітні міфи про НАТО, демонізуючи його як військовий блок, мета якого - знищити СРСР. Тому у суспільній думці пострадянської України довгий час більшість населення асоціювала Альянс як щось негативне, що становить загрозу, забуваючи, що НАТО створили для оборони, а не нападу. До того ж, влада Росії, яка продовжувала мати значні впливи в Україні через п’яту колону, продовжувала посилати свої наративи про Альянс. Відповідно, українська влада змушена була балансувати, говорячи то про позаблоковість країни, то про далеку перспективу членства в НАТО. Так само в самому Альянсі не було одностайності, адже деякі західні політики як побоювалися, так і досі побоюються "розсердити Росію", якщо дозволять Україні стати членом блоку.
Попри це, Київ всіляко намагався не втратити шанс мати хороші стосунки з НАТО. Історія інтеграції України в НАТО розпочалася ще на початку 90-х років минулого століття. У 1992 році Україна приєдналася до Ради євроатлантичного партнерства. Але цей формат відносин не передбачав інтеграції держав у НАТО, а лише політичні консультації.
Президент США Білл Клінтон на початку 1994 року під час саміту НАТО в Брюсселі презентував бачення програми "Партнерство заради миру". Ідея полягала в залученні країн колишнього СРСР і держав Східної Європи до співпраці з НАТО на різних рівнях, наприклад проведення спільних військових навчань. У тому ж році українці одними з перших серед пострадянських держав уклали рамковий договір з НАТО в межах ініціативи "Партнерство заради миру". Це був перший крок до практичної співпраці з НАТО.
У 1996 році Україна втратила ядерний статус, відмовившись від третього за розмірами арсеналу ядерної зброї. Тому питання безпеки стало все більш актуальним. Президент Леонід Кучма загалом підтримав ідею про те, що Україна має стати членом НАТО.
У 1997 році було підписано важливий документ, який називається Хартія про особливе партнерство НАТО та України.
"Ми були першою державою СНД, яка зважилася вибудовувати власні відносини з Альянсом, не питаючи дозволу в РФ. Це був справжній прорив, хоча формулювання Хартії про партнерство були ще обережними та "округлими", - написав Леонід Кучма про день підписання цієї угоди у своїх спогадах.
Фото: Дарка Оліфер / Facebook
Надалі співпраця між Україною і НАТО ще більше активізувалася. Відбулися два саміти Україна - НАТО. У квітні 1999 року у Києві відкрили місію НАТО. А в 2000 році вперше в історії НАТО щорічна зустріч головного політичного органу НАТО – Північноатлантичної ради пройшла за межами країн-членів НАТО у Києві. У 2001 році було відкрито навчальний центр Міжнародного центру миротворчості та безпеки у Яворові – важлива військова база, де українські воїни могли переймати досвід в інструкторів НАТО.
У 2002 році Київ прийняв так званий План дій НАТО – Україна. Президент Кучма відкрито сказав, що членство в НАТО – пріоритетне завдання для України. Дійшло до того, що в останні місяці своєї каденції Кучма у новій редакції Військової доктрини затвердив положення про те, що кінцевою метою співпраці з Альянсом має бути повна інтеграція України в блок. Хоча вже за місяць Кучма дав задню і змінив це положення до лише "поглиблення відносин". Адже його наступник, яким він бачив Віктора Януковича, мав чітко спрямований погляд на Росію, а не на Захід. Однак президентом став інший Віктор – Ющенко, який був відомим прозахідним політиком, тому це положення про вступ у НАТО вернулося у Військову доктрину. Та попри зусилля влади, Україну так і не зробили членом Альянсу, адже західні чиновники вели свою гру.
Крім Партнерства заради миру для співпраці з країнами Центральної та Східної Європи в НАТО створили новий механізм для вступу до Альянсу, який дістав назву План дій щодо членства (ПДЧ). Тобто країна, яка прагне вступити до Альянсу, має відповідати критеріям, щоб союзники погодили її майбутнє членство в НАТО.
У 2008 році на саміті в Бухаресті країни Альянсу обговорювали можливість надати Україні та Грузії План дій щодо членства в НАТО. Але на той час лідери блоку були засліплені обіцянками і першими нотками погроз президента РФ Володимира Путіна, тому не бажали руйнувати налагоджену різносторонню вигідну їм співпрацю з Росією (зокрема, дешевий газ та нафта) заради того, щоб зробити Україну сильнішою. Це був серйозний політичний прорахунок, який призвів до посилення імперських амбіцій РФ.
Згодом, з приходом до влади в Україні проросійського президента Віктора Януковича, питання про вступ у НАТО взагалі зникло з порядку денного. Більше того, почалося тотальне знищення армії на догоду планам Путіна.
Фото: Getty Images
Революція Гідності, втеча Віктора Януковича, анексія Криму, початок війни з Росією і в підсумку повномасштабна війна – все це сильно змінили як ставлення влади, так і розуміння суспільства, чому Україні потрібно стати членом оборонного блоку, не лише серед українців, але й західних демократій.
23 грудня 2014 року Верховна Рада України скасувала позаблоковий статус України. У 2015 році було оприлюднено нову редакцію Військової доктрини України, де було сказано, що наша держава вважає пріоритетним завданням поглиблення співпраці з НАТО та формування умов щодо вступу до блоку, зокрема через модернізацію армії на всіх рівнях у рамках стандартів Альянсу. Київ почав змінювати ЗСУ зсередини, щоб не виникало питань, чи готові наші війська до вступу в НАТО. Це активізувало різноманітні навчання, курси та зміну військового законодавства.
На початку 2018 року у НАТО надали Україні статус країни-аспіранта на шляху до приєднання до Альянсу. Хоч це був більше символічний крок. Та менше ніж за рік до Конституції України було внесено важливі зміни – норми щодо стратегічного курсу України на членство в ЄС та НАТО, які закріплені в преамбулі Конституції, трьох статтях та перехідних положеннях. Тобто на законодавчому рівні влада зобов’язалася добитися того, щоб Україна одного дня приєдналася до НАТО.
Великі надії покладалися на Брюсельський саміт НАТО в 2021 році. Вже весною 2021 року Росія почала нарощувати свою військову присутність на кордоні з Україною. Були сподівання, що Україні та Грузії нарешті таки нададуть ПДЧ. Однак знову-таки Альянс сказав те саме, що і в 2008 році, – так, Україна і Грузія будуть в НАТО через ПДЧ, а Росія не може блокувати це рішення, однак не було надано ніяких часових рамок, коли це станеться. Відповідно, це була політична заява без реального змісту, щоб знову таки "не розізлити" РФ, натомість таке рішення лише заохотило Путіна.
Фото: Reuters
Безперечно, що найбільшим каталізатором співпраці України та НАТО стала повномасштабна війна. Адже Альянс почав підтримувати Київ також військовою технікою, боєприпасами та своїми знаннями. Восени 2022 року українська влада подала заявку на пришвидшений вступ у НАТО, щоб оминути ПДЧ і не затягувати цей процес. Більшість країн-членів Альянсу підтримали цю ідею. Західні політики почали говорити, що якби Україні раніше дозволили стати членом НАТО, вдалося б уникнути війни.
У 2023 році на Вільнюському саміті Альянсу було погоджено, що Україна стане членом блоку без ПДЧ. Генсекретар НАТО Єнс Столтенберг повідомив тоді, що Україну запросять, коли "погодяться усі союзники й будуть виконані умови", хоча не зміг пояснити, про які саме умови йдеться. Та радник президента США з національної безпеки Джейк Салліван визнав, що приєднання України до НАТО зараз означатиме війну Альянсу з РФ, а цього у світі не хочуть.
Однак знову-таки на саміті не було встановлено часових рамок, на яких наполягав президент України Володимир Зеленський. Це призвело до того, що Офіс президента почав шукати альтернативу на час війни – окремі безпекові угоди з союзними країнами.
Читайте також: Є позитив, але є й суперпроблеми. Що насправді означають безпекові угоди для України
Щодо суспільних настроїв вступу в НАТО, то, по-суті, за роки незалежності вони зросли від майже нульових, до майже максимальних. Однак відслідковувати настрої населення по цьому питанню почали з 2000-х років, коли влада відкрито заговорила про бажання інтеграції в НАТО. Перші дослідження показали, що більшість населення вороже ставилося до Альянсу, адже закостенілі міфи про "ворожий альянс" довго витали у суспільній думці. Та попри це у 2002 році ідею членства України в НАТО підтримувало 32% громадян, стільки ж було проти, решта не змогла відповісти на це питання. Цікаво те, що в наступні роки скептиків НАТО ставало все більше. Це пояснювалося посиленням проросійських сил всередині країни та обмеженими діями влади щодо інформування населення про НАТО. Пік незгідних зі вступом був у 2006 та 2012 роках, тоді понад 60-65% опитуваних були проти членства в НАТО, і лише близько 15-20% підтримували.
Різкий стрибок стався у 2014 році з початком військової агресії Росії. Майже 50% громадян підтримували ідею вступу в Альянс, натомість 33% були проти. В наступні роки, хоч знову посилювалися впливи проросійських сил через підконтрольні ЗМІ, та, попри це, відсоток тих, хто підтримував приєднання до Альянсу, стабільно переважав тих, хто був проти. Зокрема перед початком повномасштабної війни майже 50% українців погоджувалися з тим, що Україна має стати членом Альянсу і лише чверть не бажала цього.
Повномасштабний напад Росії 24 лютого 2022 року лише збільшив відсоток тих, хто за приєднання до НАТО. За даними соціологів, з травня 2022 року до травня 2023-го відсоток українців, які бажають вступити до НАТО, зріс із 73% до 89%, а кількість тих, хто очікує приєднатися, зросла приблизно з 65 до 85%. Однак згодом суспільний інтерес до НАТО дещо ослаб, адже Альянс так і не сказав, коли Україна буде членом блоку, до того ж війна почала затягуватися, а деякі країни-члени натякали про "втому" від війни. Тому на кінець листопада 2023 року 77% громадян проголосували б за вступ до НАТО в разі проведення такого референдуму. Зараз показник підтримки вступу до НАТО залишається приблизно на тому ж рівні, який був на початку повномасштабного вторгнення. А це значить, що за два роки війни українці чітко розуміють, що безпечне майбутнє нашої держави можливе завдяки приєднанню до Альянсу.
Фото: armyinform
Північноатлантичний альянс – це військово-оборонний блок, а для спільного бачення захисту потрібна певна стандартизація війська. Як і кожна велика структура, Альянс потребує напрацювання спільних документів, які уможливлюють його роботу та дозволяють арміям країн-членів діяти злагоджено. Це відбувається завдяки так званим стандартам НАТО.
Читайте також: Що таке стандарти НАТО, які Україна роками впроваджує. Пояснюємо їхню важливість
За майже 65 років в Альянсі напродукували майже 1,2 тис. різних стандартів, що включають технічні характеристики, процедури тренувань, комунікаційні стандарти, навіть екологію та багато іншого. Та головна їхня мета – сумісність між військами різних країн-членів НАТО, щоб забезпечити спільність та ефективність сил Альянсу реагувати на будь-які загрози для країн-членів НАТО. Однак це не означає, що всі армії стають однаковими. Зберігаються внутрішні особливості, однак у загальних рисах помітні одні стандарти. Тобто ніхто і ніяким чином не може зобов’язати державу-члена НАТО запроваджувати абсолютно всі стандарти Альянсу.
Україна почала запроваджувати стандарти НАТО з початку 2000-х років. Однак основні напрацювання були прийняті після 2014 року. До повномасштабної війни, у 2021 році у Міноборони та Збройних Силах було запроваджено близько 300 стандартів і документів НАТО. Попри війну, у Збройних Силах України продовжують впроваджувати нові стандарти НАТО. Більше того, війна цей процес пришвидшила, зокрема щодо озброєння. Адже, по суті, ЗСУ перейшли на зброю Альянсу, а це передбачає також стандарти з її використання та низку інших документів щодо уніфікації озброєння.
Читайте також: Багато обіцянок, але мало поставок: яку зброю Україна отримала від союзників у 2023 році та що чекати далі
Країни НАТО взяли на озброєння 155-мм зброю як універсальний стандарт. До початку повномасштабної війни у ЗСУ переважав 152-мм калібр (радянська традиція). Однак Україна все більше має зброї, для якої потрібні саме 155-мм боєприпаси. Це американські гаубиці M777, французькі CAESAR, шведські Archer та інші. Крім цього, у нас тепер сотні танків зразка НАТО: німецькі "леопарди", британські "челенджери" й американські "абрамси". Так само бронетехніка, різноманітні ППО, ракетні системи, а вже скоро і винищувачі F-16 – все це перейшло зі складів країн НАТО у розпорядження ЗСУ.
"Україна як країна та Збройні Сили України стали членами НАТО. Де-факто, але не де-юре. Тому що у нас є зброя та розуміння, як її використати… Я впевнений, що в найближчому майбутньому ми станемо членами НАТО де-юре ", - сказав на початку 2023 року колишній міністр оборони Олексій Резніков.
Стосовно спільних навчань, то їхня історія ще довша, адже тягнеться ще від початку 90-х років минулого століття. Українські сили не лише переймали досвід, але й брали участь у спільних миротворчих місіях з арміями країн НАТО. Крім цього, були налагоджені масштабні щорічні військові навчання, зокрема Orbital, Unifier, Rapid Trident та Sea Breeze. А з початком повномасштабної війни гостро постало питання у розширенні всіх наявних та створенні нових навчальних програм для українських солдат.
Читайте також: Армія зразка НАТО: де українські воїни навчаються за кордоном
Основні країни, де навчаються наші військові: Велика Британія, Німеччина, Польща, США, Франція, Іспанія, Чехія. Хоча список країн, де наші воїни пройшли і досі можуть проходити відповідні курси, містить три десятки держав. Загалом у 2022 році понад 20 тис. військових ЗСУ пройшли підготовку у 17 союзницьких країнах. Половина з них – це вузькопрофільні спеціалісти: сапери, медики, водолази, розвідники тощо. Решта – рядові солдати й штурмовики. У 2023 році це число зросло в чотири рази і становить близько 80 тис. осіб. У 2024 році навчальні програми продовжують покращувати навички наших воїнів. Тобто загалом з початку повномасштабної війни понад 100 тис. українських військовослужбовців провели кілька тижнів за кордоном на військових базах країн НАТО, де відточували свою майстерність та опановували нову зброю.
Фото: reuters
Українська влада веде активну політику наближення до НАТО та реформування своїх збройних сил у відповідності до стандартів Альянсу. Проте фактичний час вступу України до НАТО залишається предметом політичних дебатів та переговорів на міжнародному рівні, але вже не на внутрішньому. Власне, це важливо підкреслити, що всередині країни війна з Росією породила консенсус щодо того, що майбутнє України має бути як в ЄС, так і в НАТО.
Наприкінці 2023 року генеральний секретар Альянсу Єнс Столтенберг в черговий раз повторив фразу про можливий час вступу України в НАТО, мовляв, це буде після війни, а зараз це неможливо, тому блок продовжуватиме допомагати впроваджувати реформи, щоб зробити ЗСУ максимально зразка НАТО. Однак по певних критеріях українські військові вже випереджають своїх західних союзників, адже 10 років відточують бойову майстерність на реальному полі бою. Тому у плані боєздатності ЗСУ точно попереду більшості країн Альянсу і в разі приєднання значно посилять блок. Відповідно, головним стримувальним фактором залишається політична воля та консенсус всередині Альянсу.
"Україна має майбутнє в НАТО. І я в цьому не сумніваюся. Але ми зазначали, що Україна стане членом тоді, коли всі союзники прийдуть до консенсусу, і тоді ми будемо готові прийняти Україну в НАТО", - заявив на початку 2024 року президент США Джо Байден, відповідаючи на запитання щодо термінів прийому України до НАТО.
Враховуючи, що війна зараз перебуває у невизначеній фазі і не видно її завершення, тому не варто очікувати, що на ювілейному саміті НАТО у Вашингтоні (липень 2024 року), Україну запросять приєднатися до Альянсу. Це підтвердив представник Держдепу США Деніел Сайзек. За словами посадовця, НАТО останніми роками зміцнюється, про що свідчить приєднання Фінляндії та фінішна пряма до вступу Швеції. Проте Україна не зможе рухатися їхніми слідами, поки триває війна.
Та припустимо, що до кінця року війна закінчиться, - чи означає це, що вже на другий день ми станемо новим членом НАТО?
Одразу скажемо, що ні, бо не варто забувати про другу важливу умову – консенсус всередині Альянсу. Як мінімум одна країна може точно блокувати наш вступ – це Угорщина, де проросійський прем’єр Віктор Орбан веде свою політичну гру і гальмує чи не всі питання, пов’язані з військовою допомогою Україні.
Щоб краще зрозуміти, загалом процедура вступу в НАТО має кілька ключових етапів:
Отже, Україна від проголошення Незалежності веде діалог та співпрацю з НАТО. За останні 20 років Київ робив кілька спроб стати членом Альянсу. Особливо гостро питання постало після початку російської війни в 2014 році. Повномасштабна війна з 2022 року пришвидшила темпи переходу ЗСУ на стандарти НАТО, зокрема в плані зброї та військових навчань. Серед країн-членів є чимало держав, які готові вже прийняти нас в НАТО (найперше – це країни Балтії та Польща), однак більшість погоджуються на цей крок лише після завершення війни. З того моменту може минути умовно рік часу для досягнення консенсусу зі всіма членами блоку, щоб Україна таки стала повноправним членом НАТО не лише де-факто, як це є і зараз, але й де-юре.