Про "акулу" і Голодомор

Напишу і я свою рефлексію про "акулу". Бо думаю про це досі й відчуваю потребу все-таки написати. Це буде довгий і можливо нудний допис. І для мене це чомусь не про гуманізм, з яким навіть на 16 місяці геноциду і жахів війни, в українців на мою думку все в порядку. А про дещо подвійні стандарти.

Вивчаючи історію нашої України, мене раніше часто турбувало відчуття, що до українців світ підходив з якоюсь упереджено завищеною планкою.

Під час Голодомору 32-33-гого росіяни вбили мільйони українців, світ знав, але мовчав, у негідника — прислужника Сталіна Дюранті навіть сьогодні не можуть відібрати Пулітцерівську премію. І ми досі боремося за повноцінне визнання Голодомору Геноцидом і повне засудження Росії за це.

Під час Голодомору 32-33-гого росіяни вбили мільйони українців, світ знав, але мовчав, у негідника — прислужника Сталіна Дюранті навіть сьогодні не можуть відібрати Пулітцерівську премію. І ми досі боремося за повноцінне визнання Голодомору Геноцидом і повне засудження Росії за це

Під час Другої світової переважна більшість європейського театру воєнних дій була на території України. 6 років по наших домівках туди-сюди шастали армії з двома ненависними режимами. Україна була не єдиною країною, яка була окупована нацистами, (а до цього Радянським Союзом), але до нас єдиних завжди всі пред’являли претензії в тому, що українці якось не так виживали під окупацією. Претензії, яких я не чула в такій же кількості до західноєвропейських країн.

Читайте також: Каховська ГЕС: підрив планувався давно

Під час перших років незалежності, після абсолютно нерівноцінного обміну 3-го за розміром у світі ядерного арсеналу на Будапештський папірець, після першої невдалої реформи приватизації з відверто поганим дизайном, яка при відсутності верховенства права, коштів у людей і мінімальної фінансової грамотності стала базою олігархізації, нам більше, ніж комусь, дорікали за корупцію, і водночас ручкалися з нашими олігархами, як і з російськими олігархами довгий час, а з деякими й досі. Це не значить, що у нас не було корупції, але більшість наших корупційних ланцюгів були неможливими без участі інших країн.

Під час нападу Росіі на нас у 2014-му вимог до України, особливо щодо непідконтрольних захоплених рашистами територій, а не вимог до агресора, теж занадто багато прикладів, які я пам’ятаю особисто.

Під час нападу Росіі на нас у 2014-му вимог до України, особливо щодо непідконтрольних захоплених рашистами територій, а не вимог до агресора, теж занадто багато прикладів, які я пам’ятаю особисто

Під час реформ 2015+ років було багато важливих реформ, які рекомендували партнери, але були й децентралізація, відкритість публічних фінансів, міжнародні закупівлі та prozorro, діджиталізація, яких ви не знайдете в жодному міжнародному зобов’язанні, поки вони не стали успішними. І були відверто провальні реформи в стилі приватизації 95 року, які перетворились в щорічні експерименти зі змінами законів без результатів. І як маленький приклад — попри успішний трек рекорд, мені так і не вдалося за 5 років в мінфіні та в номінаційному комітеті відстояти просту і таку природну вимогу знання/вивчення української мови кандидатами в наглядові ради державних компаній, щоб не підсилювати комплекс меншовартості.

Читайте також: Уроки Каховської дамби: росіяни не зупиняться перед застосуванням ядерної зброї

І, звичайно, я повністю розумію, що ми українці — не ідеальні. Що були злочини з нашого боку, і були злочини серед нас, і була системна корупція до 2013 року, і хоч вже не несистемна, але, на жаль, залишалась вона і після. Тому я завжди відганяла від себе такі думки про упередженість світу, пояснюючи сама собі що life is not fair, "це ми повинні самі більше працювати, й довести, що ми можемо" або "немає глобуса України. У всіх свої інтереси. Треба подорослішати й по-дорослому виборювати інтереси України, а не емоційно ображатися", і, зрештою, "це все століття російської пропаганди, культур-мультур, який вони щедро за гроші просували, і погляд на нас через призму цієї антиукраїнської пропаганди".

І якось ці пояснення давали мені перегортати неприємні сторінки та направляти всю енергію на роботу. Щоб довести що ми, українці, можемо все і більше. Можемо бути найкращим міжнародним студентом, можемо знизити борг до менш як 50% ВВП і дефіцит нижче 2%. І світ побачить і оцінить які ми — європейці, демократи. Що ми рівні серед рівних.

Коли нелюди підривають дамбу і топлять цілі регіони у воді, ми знову чуємо, що "якось не так ми жартуємо", чи "чомусь не тиснемо руку якимось російським спортсменам" чи "відмовляємося виступати на одній події з російськими імперсько-лібералами"

І от коли я зараз на 16 місяці кривавої бойні, яку влаштували агресивні неадекватні російські імперські сусіди в нашій країні, коли після Бучі, Маріуполя, Харкова, Ізюма, закатованих жінок і дітей, вбитих наших військовополонених в Оленівці й замучених ледь живих воїнів, яких нам на обмін віддають рашисти, коли нашим полоненим відрізають голови та каструють їх на камеру, — а ми всі все одно дотримуємося звичаїв війни та всіх конвенцій, ми рятуємо людей і тварин, коли нелюди підривають дамбу і топлять цілі регіони у воді, ми знову чуємо, що "якось не так ми жартуємо", чи "чомусь не тиснемо руку якимось російським спортсменам" чи "відмовляємося виступати на одній події з російськими імперсько-лібералами", чи "якісь не такі шеврони там почепили ті, хто своїми тілами закриває цивілізований світ від російської чуми", до мене знову підкрадається це відчуття несправедливості у підході до України. Бо, здається, що жертві, яка бореться, намагаються відмовити навіть у праві на емоцію щодо ката. Як колись радянські росіяни під час Голодомору відмовляли нам в праві оплакати померлих і намагались вкрасти навіть пам’ять про наше горе.

Але у нас є мета — вижити та перемогти. І ми розуміємо що досягнення цієї мети є екзистенційно важливим для України як країни, й українців як народу. І тому ми знову відженемо від нас ці думки про несправедливість, і знову зробимо те, що ми українці вміємо робити — з подвійною силою включимося в роботу. І вигриземо нашу перемогу.

Джерело

Про авторку. Оксана Маркарова, Надзвичайний та Повноважний Посол України в США

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.