З кінця лютого триває розрекламований ворожий наступ для виходу на адмінмежі Донеччини й Луганщини. Це відбувається на шістьох основних напрямках: Куп’янському, Лиманському, Бахмутському, Мар’їнському, Авдіївському, Вугледарському (Новошахтарському). Просування нема, крім Бахмутського, де ворог намагається оточити місто з півночі й півдня, а зі сходу веде фронтальні атаки на рубежі Бахмутки.
Лінії забезпечення діють, наші війська забезпечують і ротують. Дуже складно, але оборона Бахмута триває. Є припущення, що зараз сили ворога, сковані біля Бахмута, у перспективі мають намір розгорнутися на північ. Ворог в ідеалі хоче від Бахмута повернути на північ і охопити угруповання українських військ, які розташовані та тримають оборону в районі Сіверська. Щоб це сталося, такі напрямки ворога мають підтримувати зусилля з іншого вектора - Сватового та Кремінної, де зараз бойові дії й РФ накопичує війська, прагне сконцентрувати сили й оточити Сіверськ, але це перспективно, якщо росіяни матимуть сили та засоби. Ворог сконцентрував зусилля поблизу кордонів Харківщини. Генштаб повідомляв, що вони скеровані на утримання наших військових у цій ділянці.
Командир роти ударних БПЛА 92-ї окремої механізованої бригади імені кошового отамана Івана Сірка Юрій Федоренко зазначив, що останній місяць росіяни вчиняли активні штурмові дії, але зазнали значних втрат. Частину військ виділили на перегрупування, але резерв залишив і намагається проводити ударно-штурмові дії. Успіху не має на жодному напрямку. ЗСУ проводять ефективну контрбатарейну боротьбу. Водночас 92 ОМБр виявила склад РФ із боєприпасами бригадного рівня та уразила його артилерією, унаслідок чого загинула певна кількість окупантів і була пошкоджена, знищена техніка, якою вони підвозили боєприпаси. Інтенсивність артилерії та РСЗВ дещо знизилася. Активно працюють українські артилерія та розвідка для ліквідації танків і легкоброньованої техніки ворога. Удалося 10 березня повністю знищити танк. Противник хаотично уражає населені пункти, які дістає. Періодично Куп’янськ обстрілюють С-300 й "урагани". Водночас ворог успіху не має й ініціатива повністю на боці ЗСУ. Є питання, пов’язані з роздоріжжям. Через дощі РФ має суттєві проблеми з переміщенням бронетехніки. Ці проблеми стосуються й нас, але Юрій Федоренко вважає, що ЗСУ підготували правильні позиції, з яких після стабілізації погоди розвиватиметься секторальний контрнаступ. На лісистій місцевості не можна під прикриттям бронетехніки висувати піхоту на той чи інший рубіж. Тут застосовують піхоту. Де є асфальт, росіяни висуваються під прикриттям бронетехніки. Довгий час вони відправляли тих, кого не шкода, максимально близько підійти до позицій ЗСУ й виявити вогневі засоби. Потім РФ била з артилерії по наших позиціях, а потім під прикриттям танків і БМП 30-40 окупантів намагалися прорвати певний відтинок фронту. Так відбувалося секторально по всій лінії зіткнення. Переважно угруповання РФ були розбиті. Жодної позиції вони не зайняли, але ЗСУ після їхньої ліквідації вибили ворога з деяких позицій. Водночас ефективно працює розвідка й завдяки керівництву 92-ї ОМБр значну кількість штурмів відпрацювали на випередження й ліквідували росіян у районі зосередження артилерією та дронами. Саме тому на цьому напрямку противник не матиме успіху, перевага залишатиметься на боці ЗСУ. Усе залежить від боєприпасів і вогневих засобів, які надходять зараз до нас. Що більше їх буде, то вдаліше вибиватимуть ворога із зайнятих позицій і готуватимуть плацдарм для контрнаступу. Є відтинки фронту, де наша ППО не може працювати максимально ефективно, тому РФ активно застосовує там літаки й ударні гелікоптери. Там, де ми можемо дотягнутися, місяць тому збили російський гелікоптер. РФ це знає, тому зайвий раз не ризикує технікою та пілотами. Що більше матимемо ППО, то менше матиме Росія авіації та можливості вчиняти ударні дії. В артилерії РФ переважає в кількості вогневих засобів і боєприпасів. Паритет забезпечують професійність артилеристів, аеророзвідка, яка дає змогу виявляти й керувати артилерією, унаслідок чого майже кожен постріл летить у визначену ціль. Зайвого використання боєприпасів немає. На деяких напрямках удається забезпечувати повний паритет, на деяких - ні, адже надвисока концентрація артилерії ворога. Наприклад, частина нашої бригади воює на Бахмутському напрямку й 11 березня відсунула росіян із займаних позицій, уночі - втримала, а 12 березня продовжила контрнаступ. Цілодобово відпрацьовуємо на 120% зі 100% можливих.
Наші МіГ-29, Су-27 використовують озброєння СРСР. Проте маємо приклади, коли закордонна зброя, зокрема ракети HARM, баражувальні бомби ППО ЗСУ застосовує для знищення важливих цілей ворога. У багатьох виданнях є інформація, що США працюють над оснащенням наших МіГ-29 ракетами "повітря-повітря" AІM-120. Оптимістично почали оцінювати, що наші літаки зможуть швидко запускати американські ракети. Ми поспілкувалися з представниками наших заводів, які справді обізнані щодо використання таких ракет. Можемо дійти висновку, що треба раціональніше підходити до переоснащення.
Авіаексперт Валерій Романенко розповів, що переоснащення неможливе, адже системи наведення ракет Р-27, які використовують наші винищувачі, й AIM-120 принципово різні. Українська Р-27 має напівактивне радіолокаційне наведення, тобто носій запускає ракету та підсвічує радаром, поки вона не наблизиться максимально до ворожого літака та не ввімкне головку самонаведення. До цього носій летить у напрямку ворожого літака, і ракета - посередині радіолокаційного променя. Американські винищувачі бачать ціль, радар рахує точку для перехоплення й запускає ракету. Вона, маючи власну навігаційну систему, рушає в цю точку. Літак узагалі не втручається в керування, якщо ціль не маневрує. Якщо маневрує, то скидає нові координати точки, куди прямувати. Наші радари не здатні кооперувати з ракетою та наводити її весь час. Система керування МіГ-29, Су-27 мають закриту архітектуру, яку неможливо доповнити не російським і не радянським зразком. Для цього потрібен обвідний канал, тобто додавати систему, яка наводитиме ракету лише за даними радару. Вільного місця на винищувачах зазвичай нема, тому зробити це практично неможливо. Ми зможемо використовувати AIM-120 приблизно так, як і HARM: на 15 - 20% її можливостей. Якщо ціль не маневрує, можна влучити, а якщо зманеврує, витратимо ракету вартістю $500 тис. Якщо отримаємо AIM-120, це не змінить ситуації, адже наші радари бачать на меншу дистанцію, неможливе повноцінне наведення. Єдине радикальне рішення - отримання не менше, ніж бригади, нових винищувачів одночасно. Тоді розв'язуємо питання перехоплення крилатих ракет, боротьби з російською авіацією над бойовими порядками наших військ, прориву ППО РФ для придушення оборони росіян під час наступу ЗСУ. Або маємо отримати далекобійну зброю. З тепловими ракетами простіше: інфрачервона головка захопила ціль і на факел із двигуна наводиться. Потрібно виробити радари під наші літаки та встановити, перевчити пілотів - це мінімум на рік - півтора. Мають передати нормальні винищувачі четвертого покоління, спроможних виконувати завдання на полі бою, - головний висновок із погляду інтеграції західних ракет у наші старі винищувачі.