Анастасія Матов долучилася до лав ЗСУ у 18 років. Зараз їй 19 і вона служить у Десантно-штурмових військах

Текст підготувала пресслужба 421 окремого батальйону БпС САПСАН.

Які твої обов’язки? Чим ти займаєшся в батальйоні?

Я знаходжуся на пункті управління на посаді чергової безпілотних систем. В мої обов’язки входить комунікація з суміжними підрозділами, керування засобами і спостереження за нашою розвідкою, швидке реагування на події, які відбуваються на бойових і доведення цієї інформації до командування.

фото: з особистого архіву Анастасії

"У мене характер будувався більше на чоловічих захопленнях"

Як ти опинилася в армії? Що тебе спонукало піти служити? 

Ну взагалі це довгий шлях. Ще коли почалось повномасштабне вторгнення, мені тоді було 15 років. Ми з батьками в перші дні виїхали до бабусі в село, тому що не знали тоді, що буде відбуватися. І чомусь уже тоді в мене всередині заклався такий момент, що в 18 років я піду медиком-не медиком. Я тоді ще за безпілотники нічого не знала і тоді вони ще не дуже були розвинені. Але у мене було таке відчуття зароджене всередині, що я там потрібна. Що воно моє. І взагалі дещо з дитячого віку у мене була зацікавленість не так, як військовою службою, а в принципі зброєю. Мені подобалася форма, мені подобалася зброя, гранати. Взагалі військова тематика. 

У мене в принципі характер будувався більше на таких чоловічих захопленнях. Ми там з хлопцями постійно грали в асасинів, у ніндзя, в якісь "війнушки" на дерев’яних палках. І коли мені виповнилося 18 років, я вирішила, що навіть для цивільного життя буде дуже гарно навчитися тактичній медицині. Щоб в першу чергу надати допомогу собі, якщо буде якийсь приліт. Мати змогу допомогти іншим постраждалим, якщо це станеться зі мною, або поруч зі мною. Ну і так вийшло, що я потрапила в військове середовище, спілкувалася багато з військовими. Навчалася тактичній медицині, ходила на курси, отримувала сертифікати. Потім займалася волонтерством деякий час. І навіть один раз приходила в гімназію, в якій я випускалася. Викладала старшим класам, як допомогти людині, як допомогти собі надати першу домедичну допомогу до того моменту, як приїде швидка. А потім один з моїх знайомих натякнув мені на таку думку, що можливо мені треба спробувати дрони. Я така: дрони, а що це за літаки? 

фото: з особистого архіву Анастасії

Я чула раніше на цивільному, що у нас дуже класно розвиваються БПЛА. І вирішила, а чому б не спробувати? Навіть якщо воно мені не сподобається, я нічого не втрачу. Тому записалася на навчання, на курси. Успішно їх завершила, отримала сертифікат. Зрозуміла, що мені дуже подобається. Це дуже цікаво, це сфера, яка постійно розвивається. І в той момент я зрозуміла, що мої навички, знання і мотивація можуть бути дуже корисними в армії. І ось так за пів року я прийняла остаточне рішення підписати контракт.

"Мої батьки зрозуміли, що я йду на контракт, коли я прийшла з квитками на руках"

Твої рідні?

Ну мама з татом у мене спочатку дуже прискіпливо дивилися. Коли я доєдналася до перших навчань по тактичній медицині, вони жартували: ти ж там нічого не підписуй. А коли я пару разів натякнула на те, що я хочу піти на контракт, вони казали: "ой, та не придумуй!" І остаточно, коли мої батьки вже зрозуміли, що я йду на контракт, це коли я прийшла з квитками на руках і сказала: мама, папа, я післязавтра їду в Житомир. Їхала в Житомир, щоб прийти до рекрутингового центру і вже почати займатися контрактом. Тоді мої батьки уже зрозуміли, що це не жарти. Були скандали, були істерики, були сварки: "Нащо воно тобі потрібно?" Але зараз уже вони зі мною не сваряться. Вони поважають мій вибір, розуміють, що це правильно, підтримують мене. І стосунки у нас уже наразі налагодились.

Як ти можеш оцінити, наскільки важко тобі служити? 

Я не скажу, що в мене є якісь фізичні, чи психологічні проблеми. Немає ніякого тиску, немає психологічних проблем. Звісно бувають моменти, коли накриває. Але це буває і у цивільних людей. Тобто це не пов’язано з військовою службою. Мені все ще прикро спостерігати, як захоплюють наші території, як гинуть інші люди. Тим паче, діти. Це не пов’язано з військовою службою. Але це важко. І після того, як ти доєднуєшся до війська, ти розумієш ситуацію набагато краще. І більше тисне той факт, що ти не можеш глобально вплинути на ситуацію. І бувають моменти, що ти стараєшся-стараєшся, а все одно щось не виходить. І ти розумієш, що глобально ти на це вплинути не можеш. Воно все одно відбувається. І починаються думки, типу я роблю недостатньо, мені треба більше старатися. Щоб якось покращити ситуацію мирного населення. Але, самі знаєте, одна людина все не може зробити.

"Нам довіряють таку ж саме роботу, як і чоловікам"

В побуті, в цивільному особливо часто гуляє думка, що дівчині, жінці в армії не місце. Навіть іноді лунають абсолютно крамольні думки, що дівчата йдуть на війну, щоб знайти собі чоловіка. Мені хотілося б, аби ти пояснила, що ти думаєш з цього приводу і наскільки це не відповідає дійсності?

Ну я не можу казати за всіх жінок. Тому що не важливо жінка це, чи чоловік. Люди бувають різні. Дійсно, я зустрічала дівчат, які поводили себе дуже некоректно, як для військовослужбовця. Але таких чоловіків навіть більше, я можу сказати. Тому по більшій частині жінку в армії треба поважати, тому що вона сама сюди прийшла. Тобто якщо ви бачите жінку в армії, то її точно не "бусифікували", і не прислали її сюди проти її бажання. Якщо жінка сюди прийшла, значить у неї на це є мотивація і причина, чому вона хоче тут бути. Її не потрібно заставляти щось робити. З мого досвіду, з моїх посестер я знаю, що у нас навпаки є більше бажання, більше мотивації щось робити. Ми самі просимо: дайте нам більше завдань, більше роботи. І жінки вони зараз навпаки, більше хочуть виконувати роботу на рівні з чоловіками. 

фото: з особистого архіву Анастасії

І саме в моєму батальйоні немає такої проблеми, що жінок якось знецінюють, що є якийсь сексизм. Нам довіряють таку ж саме роботу, як і чоловікам. Є повна довіра. Нас не знецінюють. Дуже добре ставлення і від побратимів, і від керівництва. Але знайти чоловіка… Хто б в армії шукав собі чоловіка? Ви все одно будете мало бачитися скоріш за все. Якщо ти ще цивільна жінка, а чоловік у тебе військовий, то під час його відпустки, ви можете проводити час разом. Коли ви вдвох військові, то щоб у вас співпала відпустка, це треба Богу молитися. Він буде переживати, що з тобою може щось трапитися, вона буде переживати. Це не доцільно. І взагалі, в армії не дуже часто є таке поняття як "вільний час", щоби думати про стосунки.

"В силу мого характеру, в силу моєї діяльності я не дуже розглядаю якихось "маміних царапинок"

Де і що популярно серед українських військовослужбовиць, жінок? Яких чоловіків обираєте ви?

В силу мого характеру, в силу моєї діяльності я не дуже розглядаю якихось "маміних царапинок", як я дуже люблю казати, які ховаються, бояться. Я нічого не маю проти ухилянтів. Це їх вибір, їх право. Але саме з такими чоловіками я би не будувала стосунки. Тому що мені важливо, щоби у людини було бажання залишатися в Україні. Щоб вона якось впливала на ситуацію. Навіть якщо людина ухилянт, але при цьому проводить якісь акційні збори, дуже багато волонтерить, у мене претензій ніяких немає. Поки людина залучає себе і підтримує військовослужбовців. Респект, круто! Я це поважаю. Не хочеш воювати - допомагай. Це круто, це дійсно потрібно! Якщо всі підуть воювати, то хто буде залишатися на цивільному і підтримувати країну? 

Чому Колібрі?

Ой, Колібрі мені дали позивний в батальйоні в перші дні, коли я сюди прибула. Це був пан "Булгур", дешифрувальник, який мене стажував. Колібрі, тому що я прийшла така маленька тендітна дівчинка 18-річна, як маленька пташка. Друга причина, тому що працюю з дронами. А колібрі - це єдині птахи, які вміють рухатися вертикально-горизонтально без проблем. І вони дуже працьовиті. Як відмітили, я в батальйоні дуже швидко прижилася, дуже швидко втягнулася в роботу. Всі у сукупності зібрали ці якості в мені і назвали Колібрі. Плюс у нас до речі є FPV-дрони, які теж називаються колібрі.

фото: з особистого архіву Анастасії

"Дрони зараз - це одна з найкращих зброй, яка є в українській армії"

Давай трошки поговоримо про fpv-дрони. Наскільки це сьогодні важлива зброя?

Я можу сказати, що це одна з найважливіших зараз зброй, яка може бути. Тому що це не тільки просування і напад. Це в першу чергу підтримка нашої піхоти. У нас завжди йде постійно спостереження з розвідувальних дронів. Ми завжди спостерігаємо за пересуванням нашої піхоти, ми перевіряємо позиції нашої піхоти. І на приклад були ситуації, коли ворог починав штурмувати наші позиції. Що завжди робиться в цій ситуації? Туди відправляють FPV, туди відправляють бомбери на підтримку. На подавлення живої сили, на ураження мінометів, які працюють по нашій піхоті. Навіть банально просто патрулювання якоїсь зони. У нас борт має бути майже завжди в повітрі. Для того, якщо ми помітимо ворога чи якусь техніку, ми його координуємо, перенаправляємо, щоб швидко відреагувати і уразити ціль. Тобто в першу чергу це підтримка нашої піхоти, підтримка наших військовослужбовців, які знаходяться ближче до нуля.

Наскільки на твій погляд швидко розвиваються технології дронові сьогодні в Україні? Чи достатньо чи ні?

Ну взагалі достатньо швидко, але ніколи не буває достатньо. Дуже багато ідей, дуже багато інновацій. Завжди хочеться більшого. Поки ти працюєш, помічаєш якісь недоліки. Хочеться, щоб їх набагато швидше виправляли. Але це все час, це все можливості. Наприклад, деякі проблеми технічно уникнути неможливо. Тому що це фізика, це природа. Зараз дуже популяризується оптика, на оптоволокні дрони. Це дійсно панацея проти радіоелектронної боротьби. Ми дуже любимо оптику. Тому що точно знаємо, що якщо ми направляємо оптику, то вона точно уразить ціль. 

Буде якісне відео, нас не переб’ють. Можна опуститися до землі, пролізти в посадки. У нас класні пілоти. Майже всі класні пілоти. Можуть на оптиці залетіти в посадку, вразити якийсь міномет. Навіть, якщо він дуже добре замаскований. Тому я можу сказати, що дрони зараз - це одна з найкращих зброй, яка є в українській армії. Вона дуже важлива. І без неї якось уже зараз не комфортно.

"Коли ми їхали на позиції, у нас через погану дорогу, погодні умови перевернулася машина"

Колібрі, розкажи нам про якийсь свій цікавий бойовий досвід. Чи він у тебе був взагалі?

Так, ми їхали на виїзд. Це був виїзд логістики. Ми мали підвезти на основну позицію дрони, підвезти провіант. І на запасні позиції привезти ротацію. Це був мій перший бойовий досвід, коли я мала виїжджати в бойові дії. Все пройшло більш-менш нормально. Але коли ми їхали до другої позиції, у нас через погану дорогу, погодні умови перевернулася машина. А коли машина перевернулася, розбилася радіостанція. Тому у нас була проблема зі зв’язком. Але ніхто не панікував. Всі були навчені, зібрані. Готові до такої ситуації. Тобто у нас в батальйоні є психологічна підтримка. Нас не відправляють просто так, як "м’ясо" кудись там. У нас завжди є якась підготовка. Ми зібрали майно з машини і пішли шукати позиції суміжних підрозділів. Щоб була можливість вийти на штаб і запросити евакуацію. Ми всі дружньо командою шукали позиції. Знайшли позицію. Під’єдналися до їхнього Starlink’у. Я доповіла ситуацію. За нами виїхала евакуаційна машина. Ми евакуювали розбиту машину і всі дружно повернулися назад, на ротацію.

фото: з особистого архіву Анастасії

"Продовження служби, навіть якщо визначаться якісь кордони"

Яким ти бачиш своє майбутнє? 

Ну для військового це таке питання дуже лоскотне. Я не загадую наперед абсолютно нічого. Навіть на місяць наперед. Я не знаю, що буде за місяць. Я думаю, що продовження служби, навіть якщо визначаться якісь кордони. Я знаю, що все ж таки будуть якісь БпЛА підрозділи, які будуть на кордонах цих визначених постійно спостерігати за тим, що відбувається. І я б хотіла можливо залишитися в таких підрозділах на кордоні спостерігати взагалі за ситуацією, чи Росія знову не почне агресувати. Чи знову не повторить цей наступ. Я знаю, що такі підрозділи будуть, вони мають бути. І я думаю, що після закінчення воєнного стану, я б хотіла залишитись.

фото: з особистого архіву Анастасії