Поцілував землю, на яку ступив, і вболівав за українсько-польські стосунки: 25 років тому папа Іван Павло ІІ приїхав в Україну

Рівно чверть століття від дня, коли літак з понтифіком приземлився у Борисполі – і Україна раптово опинилася в центрі світової уваги. П'ять днів, одинадцять проповідей, мільйони людей на вулицях Києва і Львова – і один літній поважний чоловік у білому, який поцілував українську землю та говорив слова, що пам'ятають і досі.

Більше про пам’ятний візит понтифіка Івана Павла ІІ до України, нагадає Еспресо.

Довга дорога до запрошення

Іван Павло ІІ та Леонід Кучма, фото: соцмережі

Єпископи Української греко-католицької та Римо-католицької церков почали мріяти про папський візит ще в середині 1990-х. Логіка була проста, адже Іван Павло ІІ уже відвідав десятки країн, дістався до православної Румунії, неодноразово благословляв рідну Польщу, яку знав з дитинства. Тож, чому не Україна – держава, де УГКЦ щойно вийшла з підпілля після десятиліть радянських переслідувань і тепер набирала сил? До того ж папа давно виявляв інтерес до країни, яку називав одним із ключових духовних мостів між Сходом і Заходом Європи. 

Але ключова проблема була в тому, що запросити главу Ватикану мав президент. А президент Леонід Кучма не поспішав з цим. Адже проти візиту активно виступала частина православного середовища, передусім пов’язаного з Московським патріархатом. У Москві побоювалися посилення впливу Католицької церкви на пострадянському просторі і на це теж зважав Кучма. 

Ігор Ожиївський, представник УГКЦ у складі організаторів візиту, пізніше розповів, що активна робота з адміністрацією Кучми щодо запрошення понтифіка велася ще з 1998 року. 

Розмови поновилися влітку 2000-го року. Тоді в Україні гриміла акція "Україна без Кучми", вирував "касетний скандал", щойно вбили журналіста Георгія Гонгадзе. Тобто президент Кучма потребував міжнародного символу легітимності і папський візит, схоже, міг допомогти в цьому. Адміністрація Кучми намагалася таким чином підняти свій рейтинг і це визнавали самі організатори, які бачили подвійну гру президента. 

Втім, результат виявився важливішим за мотиви. У лютому 2001 року Кучма офіційно запросив понтифіка, і Ватикан підтвердив: 23 червня Іван Павло ІІ летить до Борисполя.

Проти одразу виступила Москва. Патріарх Алєксій ІІ заявив, що папський візит є зазіханням на "исконно православную" територію. Проросійські українські політики вторили: мовляв, запрошення не погоджено з православними церквами України. Напруга відчувалася й у Києві, адже СБУ превентивно нейтралізовувала середовища, що планували провокації. Натомість у Львові, де більшість населення сприймала прихід понтифіка як свято, а не загрозу, ніякої провокаційної активності не було взагалі.

Власне, сам президент Кучма у привітальному слові на летовищі відкрито визнав, що шлях до зустрічі виявився тернистим, кажучи, що незалежна Україна "довго йшла до зустрічі з Вами".

Київ: поцілунок землі, Аскольдова могила і Бабин Яр

фото: соцмережі

23 червня 2001 року папський літак приземлився в аеропорту "Бориспіль", де його зустрів президент України. Вийшовши з літака, Іван Павло ІІ поцілував українську землю, яку йому піднесли діти в національних строях, заявивши, що дуже радий відвідати цю "благородну країну". Цей символічний жест став одним із найвідоміших кадрів його візиту до України. Зауважимо, що цей жест доброзичливості, папа використовував неодноразово, відвідуючи країни у якості глави Католицької церкви. 

Перший храм, у якому помолився папа стала церква святого Миколая УГКЦ на Аскольдовій могилі. Туди спеціально привезли ікону Зарваницької Божої Матері – покровительки греко-католиків. Вибір місця був промовистий, адже Аскольдова могила – це одне з найдавніших місць поховання в Києві, за легендою пов'язане з першим хрещенням русів ще до Володимира.

Далі був Парк Слави, де папа вшанував пам'ять загиблих у Другій світовій. І Бабин Яр, де впродовж 1941–1943 років нацисти розстріляли понад сто тисяч людей – передусім євреїв. Іван Павло ІІ поклав квіти і помолився в тиші.

Присутність понтифіка в Бабиному Яру мала особливу увагу. Бо у грудні 1999 року він першим з-поміж пап відвідав римську синагогу, а роком раніше підписав документ про каяття Церкви за мовчання під час Голокосту. Його поява на цьому місці була не протокольним жестом, а частиною послідовної позиції.

Наступного дня 24 червня на спортивному комплексі "Чайка" понтифік відслужив Божественну літургію. Попри буденний вигляд місця – радянський стадіон на Оболоні – туди прийшло близько 150 тисяч вірян. Кучма був присутній разом із дружиною.

Але Київ для більшості українців залишився лише прологом. Справжня кульмінація чекала на папу на заході країни.

"Було помітно, як у перший день перебування Папи у Києві люди начебто з певною недовірою ставилися до нього – не дуже було видно людей на вулицях, коли він проїжджав. Однак коли Святіший Отець вже від’їжджав з Києва, то люди масово вийшли на вулиці проводжати його. То був дуже яскравий злам стереотипу у простих українців", − заявив згодом глава УГКЦ Блаженніший Святослав.

Чому Львів – і чому саме там чекали найбільше

фото: Збруч

Коли папа пересідав на інший літак і летів до Львова, він їхав не просто в інше місто – він летів в інший культурний і релігійний світ, відмінний від тодішнього київського. 

Галичина – це фактично єдиний регіон України, де греко-католицька церква, котра підпорядковується Ватикану, є справжньою народною церквою, глибоко вкоріненою в побут, ідентичність, сімейну пам'ять. УГКЦ пережила тут десятиліття радянського підпілля, коли священики служили на горищах, таємно хрестили дітей, передавали рукописні молитовники. Після легалізації 1990 року церква бурхливо відновлювалася, відбудовувала храми, створювала відомий сьогодні Український католицький університет, шукала свою роль у незалежній Україні.

Приїзд папи для вірних УГКЦ мав важливе значення, яке важко переоцінити. Це було офіційне визнання УГКЦ на найвищому рівні. Підтвердження того, що вони не якийсь маргінальний "уніатський" історичний курйоз на периферії Католицької церкви, а її повноправна і рівна частина.

Саме тому переважна більшість програми була зосереджена у Львові. УГКЦ виступала головним організатором усіх львівських заходів. І саме сюди тягнулися прочани з усієї Галичини, Волині, Закарпаття, Буковини – і навіть зі Сходу, хоча там папський візит сприймали набагато прохолодніше.

Три дні у Львові: собори, іподром і пісня під дощем

Зустріч Папи Івана Павла ІІ з молоддю у Львові на Сихові, фото: парафія Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ

25 червня папський літак приземлився у Львові. На летовищі гучно лунало: "Вітаємо!". Понтифіка відвезли до Митрополичих палат на площі Святого Юра – тодішній резиденції глави УГКЦ. Отець Роман Кравчик, який відповідав за відпочинок почесного гостя, згодом пригадував: "Мене Святіший Отець взяв за руку" – і в цьому простому жесті була вся людська близькість, яка робила Івана Павла ІІ несхожим на інших.

У Львові папа відвідав три кафедральні собори – Вірменський, Латинський і собор Святого Юра, головну святиню УГКЦ. Кожен з цих соборів – окрема сторінка львівської та релігійної історії. Три обряди, три традиції – і один паломник, який міг молитися в усіх трьох з однаковою щирістю.

26 червня о дев'ятій ранку на Львівському іподромі розпочалася латинська літургія. До іподрому з'їжджалися люди з усіх боків – пішки, автобусами, колонами, з дітьми на плечах. На захід зібралося 300 тисяч осіб.

Але найзворушливішою подією візиту стала зустріч з молоддю на Сихові цього ж дня. Перед церквою Різдва Пресвятої Богородиці зібралося близько 400 тисяч людей. І тоді пішов дощ.

Люди стояли в дощовиках та під парасолями і дивилися, як Іван Павло ІІ, якому вже було 80 років і якого хвороба Паркінсона змушувала тремтіти навіть у моменти спокою, говорить у мікрофон. Він перервав проповідь – і замість того, щоб скаржитися на дощ, заспівав польською дитячу пісеньку: "Nie padaj deszczu, bo cię tu nie trzeba. Obejdź góry-lasy, obejdź góry-lasy i wróć do nieba!" – "Не падай, дощу, бо тебе тут не треба. Обійди гори-ліси, обійди гори-ліси і вернися до неба!"

Натовп відповів скандуванням: "Україна любить папу!", "Многая літа! ". Понтифік знову перервав молитву, щоб відповісти: "Многая літа, многая літа… Дощ падає, діти росли".

Цей момент – старенький хворий чоловік у білому під дощем, що співає польської пісні сотням тисячам украинців – став, мабуть, найбільш живим образом усього візиту, який і досі згадують за простоту моменту.

До молоді Іван Павло ІІ звертався зі словами, які сьогодні звучать пророчо: 

"Свобода вимагає сильного, відповідального і зрілого сумління. Свобода – вимоглива і в певний спосіб коштує більше, ніж неволя, тому, обіймаючи вас як батько, кажу вам — вибирайте вузьку дорогу".

Блаженні мученики комунізму: кульмінація 27 червня

Фінальний день – і центральна духовна подія візиту. 27 червня на Львівському іподромі відбулася Свята Літургія у візантійському обряді. Це не просто підкреслювало рівноправність УГКЦ у Вселенській Церкві – це й був демонстративний відповідь усім тим, хто роками називав у стилі російської пропаганди греко-католиків "другим сортом" і якоюсь вигадкою поляків чи австрійців.

На іподром прийшло близько 1,5 мільйона осіб – найбільша за кількістю учасників Літургія в усій українській історії! Таку людську масу, зосереджену в одному місці, Львів не бачив ані до, ані після.

Кульмінацією стала беатифікація – проголошення блаженними 28 мучеників УГКЦ, які загинули за вірою у XX столітті, переважно в роки радянських репресій. Серед них – єпископи, священики, монахи, монахині і один мирянин. Двадцять сім з них були українцями; двадцять восьмим – Леонід Федоров, екзарх Російської греко-католицької церкви. Серед беатифікованих – блаженний Зиновій Ковалик, редемпторист, страчений у Львові у 1941 році; сестра Йосафата Гордашевська, перша ченця-василіянка, яка народилася на Україні; єпископ Йосафат Коциловський, що помер у радянській в'язниці.

Сьогоднішній глава УГКЦ Блажніший Святослав пізніше скаже про цю мить:

"Назавжди Святіший Отець увійде в історію і нашої церкви, і українського народу як той, хто беатифікував мучеників комунізму. Своєю повагою до української землі і її такої жахливої історії, а також величезного свідчення християнських мучеників і героїв християнського життя, він підкреслив, що це величезний скарб церкви".

О сьомій вечора 27 червня Іван Павло ІІ вилетів з Львова у Ватикан. Проводи на летовищі супроводжувало скандування: "Дякуємо!".

До речі, участь президента Леоніда Кучми в завершальних заходах у Львові до останнього не виглядала очевидною, можливо, через політичні побоювання. Однак 27 червня глава держави все ж прибув до міста Лева і особисто взяв участь у прощальній церемонії, проводжаючи Івана Павла ІІ до літака, який мав повернути понтифіка до Рима. 

Що ще казав папа в Україні

фото: архіви Львівської міської ради

Серед заяв понтифіка під час візиту варто виокремити кілька особливо вагомих.

У вітальній промові в Борисполі Іван Павло ІІ задав тон усьому паломництву:

"Приходжу до вас, дорогі жителі України, як друг вашого благородного народу. Приходжу, як брат у вірі, щоб обняти стількох християн, які серед найважчих страждань зберегли вірність Христові. Приходжу, спонуканий любов'ю, щоб усім дітям цієї Землі, українцям кожної культурної та релігійної приналежності, висловити свою пошану та щиру приязнь".

Також варто відзначити позарегламентний жест: понтифік відвідав меморіальний комплекс "Биківнянські могили" під Києвом – місце масових розстрілів жертв сталінізму 1930-х років. Цей крок не був передбачений протоколом – папа зробив його за власною ініціативою. Поклав квіти і помолився над могилами тих, кого радянська влада знищила без суду і сліду. Для України, яка тільки починала осмислювати масштаб власних трагедій XX століття і розуміння історії, цей жест важив надзвичайно.

Цікаво те, що у всіх своїх проповідях і зверненнях – а їх було одинадцять – Іван Павло ІІ говорив українською мовою. Поліглот, який володів приблизно десятьма мовами, зробив це свідомо – з поваги до українців та близької йому культури.

Важливо, що папа також відіграв роль у польсько-українському примиренні, яке катувальне і до сьогодні. Ще у 1987 році він ініціював у Римі зустріч польського та українського греко-католицького єпископатів – початок "діалогу примирення". Цей процес отримав нове дихання під час українського візиту, де папа вручав нагороди тим, хто спричинився до польсько-українського порозуміння.

Спомин на все життя

Для значної частини українців, які у червневі дні 25 років тому на власні очі та вуха бачили й чули Івана Павла ІІ, ці миті залишилися одним із найважливіших переживань у житті.

Парох храму Різдва Пресвятої Богородиці на Сихові отець Орест Фредина розповів, що зустріч з папою стала доленосною для багатьох: 

"Я зустрічаю багатьох людей, які були молодими під час візиту Івана Павла ІІ. Вони вже мають власні сім'ї, дітей, професії. Але пам'ять про ту зустріч залишається для них живою. Бо коли ти справді зустрічаєш людину, яка стає тобі близькою, то цей зв'язок залишається на все життя".

Єпископ Віталій Кривицький, який тоді служив душпастирем в Одесі і спеціально приїхав до Львова, розповів, що візит папи був не тільки для того, щоб "сказати нам пастирське слово, але й для того, щоб почути нас, українців":

"Не тільки єпископів, не тільки політиків, але звичайний люд, який зібрався навколо нього. Це було дуже важливо для нас".

Релігієзнавці й церковні історики зазначають, що приїзд Івана Павла ІІ в Україну повернув людям гідність – відчуття, що на них дивляться не зверхньо, а з пошаною. Для країни, яка ще десятиліття тому не мала права на власну назву в паспорті, це мало своєрідний терапевтичний ефект.

Отець-доктор Богдан Прах – координатор тогочасного оргкомітету візиту (за дорученням єпископа Юліана Ґбура), тогочасний ректор Львівської духовної семінарії, а згодом ректор УКУ – розповів, що всі доповіді та промови, а їх було дуже багато під час цієї подорожі, Іван Павло ІІ виголошував українською мовою. 

"Для нас це було дуже сильним акцентом поваги і пошани святого Івана Павла ІІ до України і до українців, а особливо до Греко-католицької церкви – за її стійкість та мучеництво. Були певні цитати чи певні моменти, де він переходив на польську мову, але всюди, де офіційно, він говорив тільки українською. Папа цікавився нашою думкою, чекав також на наші пропозиції. Він був у діалозі з нами, в діалозі з Україною та з нашою Церквою. Він не хотів, щоби ця проща була відірваною від реалій. І, очевидно, він уболівав за польсько-українські стосунки. Він чітко зазначив момент польсько-українського примирення. Очевидно, в контексті християнського пробачення, християнських цінностей", - наголосив отець-доктор Богдан Парах. 

25 років потому: між пам'яттю і війною

Тож, у ці червневі дні Україна згадує 25-ту річницю візиту. Різні заходи, як і церковні, так світські тривають увесь тиждень.

22 червня у Національній філармонії України відбувся мистецько-духовний вечір "Паломник миру", де прозвучали твори Мирослава Скорика та Михайла Шведа – зокрема, твір на текст самого Кароля Войтили, який писав поезію ще до того, як став папою. 24 червня у Львівській обласній раді пройшло урочисте зібрання за участі керівників регіону, духовенства, військових і волонтерів. 28 червня Блаженніший Святослав, глава УГКЦ, очолить Архиєрейську Божественну Літургію на Сихові – там, де Іван Павло ІІ колись співав під дощем. Пройшла й велопроща "Маршрутом святого Івана Павла ІІ".

Нинішній контекст надає цьому ювілею особливого звучання. Отець Тарас Карвацький нагадує, що слова папи "Нехай Господь береже Україну!", виголошені чверть століття тому, сьогодні набули значення, якого ніхто не міг передбачити у той спекотний червень 2001 року.

Іван Павло ІІ помер у квітні 2005 року. Канонізований у 2014-му – в рекордні дев'ять років після смерті. Він встиг здійснити 104 закордонні поїздки і подолати понад мільйон кілометрів. Візит в Україну був 94-м за рахунком в інші країни. Але для мільйонів людей, які стояли тоді під львівським небом – у дощ і сонце, зі сльозами і піснями, – він був єдиним і незабутнім.

• Нагадаємо, папа Римський Лев XIV створив комісію з питань штучного інтелекту – новий орган Ватикану, покликаний координувати дії Католицької Церкви щодо ШІ