Роковини розстрілів на Майдані: 12 років із найкривавішого дня Революції гідності

Від "Мирного наступу" до жорсткого протистояння

фото: Андріана Стахів

Ранок 18 лютого 2014 року розпочався для майданівців мирною ходою до Верховної Ради. Колони рушили від вулиці Інститутської, сподіваючись вплинути на рішення парламенту та повернути країну до конституційного балансу. У повітрі відчувалося піднесення, але й і водночас напруга, що наростала з кожним кроком.

Серед самооборонівців і активістів було багато тих, хто тримав у руках чи носив на зап’ясті білу пластикову вервечку – маленький, але дуже символічний знак єдності. На головах – шоломи найрізноманітнішого призначення: від будівельних до старих військових. Дехто прикривав обличчя балаклавами. Попри напруження, атмосфера ще зберігала відчуття мирного наступу – протестувальники намагалися говорити із силовиками, між кордонами працювали журналісти, священники молилися разом із людьми.

Біля будівлі парламенту на учасників ходи чекали кордони міліції, а в Маріїнському парку вільно почували себе тітушки. Якийсь час тривала пауза – стан очікування, коли здавалося, що ситуація може розвиватися по-різному.

Усе змінилося миттєво, коли спокій порушили силовики. У протестувальників полетіли гранати, застосували газ, почалися сутички. Протистояння швидко перекинулося на прилеглі вулиці – Шовковичну, Липську, Інститутську. З’явилися перші тяжкі поранення. Частину протестувальників почали відтісняти до барикад. У тисняві були численні постраждалі, загинули люди. 

У другій половині дня силовики захопили Український дім, атакували біля Жовтневого палацу, зупинили роботу метрополітену та обмежили в’їзди до столиці, намагаючись ізолювати Майдан від підтримки. Горів Будинок профспілок – будівля, де розміщувався медичний пункт і пресцентр. Попри штурми, пожежі й надзвичайний тиск, Майдан вистояв ту ніч. Але найстрашніше було попереду.

Розстріли 20 лютого: кулі по беззбройних

Революція Гідності, 20 лютого, фото: Андріана Стахів

20 лютого 2014 року увійшло в історію боротьби українців під час Революції Гідності як найкривавіший день. 

Після виснажливих і гарячих подій 18 – 19 лютого Майдан зустрів світанок у стані напруги й готовності до нового протистояння. До центру Києва прибувало підсилення: зокрема, чоловіки зі Львова та Івано-Франківська – у шоломах, із палицями, зосереджені й мовчазні – ставали поруч із тими, хто вже тримав оборону.

Коли силовики почали відступати з Майдану Незалежності догори вул. Інститутською, майданівці рушили вперед, намагаючись зайняти позиції й відновити контроль над ділянками, які, здавалося, залишилися без охорони. Саме тоді пролунали перші постріли. Кулі влучали у життєво важливі ділянки – голову, шию, груди, – залишаючи мінімальні шанси на порятунок. 

Упродовж короткого часу кількість поранених і загиблих зростала. Під вогонь потрапляли не лише протестувальники: свідки тих подій згадують, що стріляли і в бік медиків та священників. Швидкі допомоги курсували між Майданом і лікарнями майже безупинно. Тіла загиблих зносили на Хрещатик і до Михайлівського Золотоверхого собору – там багатьох упізнавали побратими, там же люди молилися й прощалися.

Революція Гідності, 20 лютого. Загиблі, фото: Андріана Стахів

Наступ протестувальників під автоматним вогнем став моментом, після якого режим уже не зміг утримати колишню опору. Того ж вечора парламент засудив застосування сили проти протестувальників. Лунали заяви про перехід частини силовиків на бік народу, депутати залишали провладну фракцію, а протестна хвиля зберігалася у більшості регіонів.

Небесна Сотня: пам’ять, що стала частиною державної історії

фото: Андріана Стахів

Після подій 20 лютого 2014 року загиблих учасників Революції Гідності почали називати Небесною Сотнею. Ця назва з’явилася на Майдані під час прощання із полеглими й стала символом жертви, яку заплатили люди за право країни на свободу та гідність.

Уже наступного року цю дату офіційно закріпили в календарі пам’яті. Указом президента від 11 лютого 2015 року 20 лютого було встановлено як День Героїв Небесної Сотні – день щорічного вшанування пам’яті загиблих під час Революції Гідності.

Відтоді 20 лютого в Україні відбуваються заходи пам’яті: покладання квітів до меморіалів, спільні молитви, хвилини мовчання, зустрічі з родинами загиблих. Центральним місцем пам’яті стала Алея Героїв Небесної Сотні на вулиці Інститутській – саме там, де пролунали смертельні постріли.  Також у Львові щороку люди збираються біля Меморіалу Героїв Небесної Сотні, сюди приходять дорослі й діти із символічними ангелами пам'яті, щоб разом вшанувати загиблих.

Із роками ця дата набула не лише меморіального, а й світоглядного значення. Небесна Сотня стала символом боротьби за свободу і гідність та нагадуванням про те, що ця свобода має високу ціну. Події лютого 2014 року змінили суспільну свідомість українців, загострили розуміння важливості єдності, самовизначення, європейського вибору та суверенності держави.

Нині, через 12 років, пам’ять про Небесну Сотню звучить особливо гостро – на тлі повномасштабної війни, коли питання свободи й незалежності вкотре постало перед Україною з максимальною жорсткістю. Імена загиблих залишаються не лише частиною історії, а моральним орієнтиром для сучасності.