Спадкоємець, що міг започаткувати гетьманську династію: 372 роки тому загинув Тиміш Хмельницький

Завершивши свій земний шлях за день до свого 21-річчя, Тиміш був однією з тих постатей української історії, чия смерть змінила все. Адже саме він був обраним наступником батька і міг успадкувати не просто гетьманську булаву, а й стати основою для створення незалежного королівства на українських землях. Його трагічна загибель перевернула хід подій національно-визвольної війни тих років, залишивши історії лише припущення, а що якби… 

Від сина гетьмана до надії козацької нації

В'їзд Богдана Хмельницького до Києва на початку 1649 року став переломним у розумінні ним своєї монаршої влади, фото: Вікіпедія

Тиміш (або Тимофій) Богданович Хмельницький народився 1632 року в Суботові – родинному маєтку Богдана Хмельницького на Черкащині. 

Про його дитинство відомо небагато: юний Тиміш ріс у часи, коли його батько ще служив у козацькому війську Речі Посполитої. Це був час частих козацьких повстань, які були невдоволені поточною ситуацією через все більші польські посягання на їх права. Фактично, причиною, чому Богдан Хмельницький згодом розпочав своє повстання, яке тоді здавалося рядовим, була виключно особиста ситуація – конфлікт із чигиринським підстаростою, польським шляхтичем Чаплинським, який відібрав у нього маєток і завдав удару честі. Саме ця ворожба та подія стали іскрою для великої національної війни, що спричинила кінець золотої ери польсько-литовської держави.

З початком повстання у 1648 році, тоді 16-річний Тиміш став близьким соратником батька. Поступово Богдан довіряв синові важливі ролі: Тиміш брав участь у ключових битвах, зокрема під Батогом 1652 року, де козацько-татарські сили розгромили польську армію.

Батько бачив у Тимоші ідеального наступника – хороброго воїна, дипломата і політика, здатного зберегти новопосталу козацьку державу. На відміну від молодшого брата Юрія, який не вирізнявся особливими талантами та не любив ні війн, ні політики, Тиміш уособлював військову міць і амбіції. 

Гетьман планував династичні шлюби для сина, аби зміцнити позиції Гетьманщини на міжнародній арені, а також посилити владу самих Хмельницьких. У 1652 році Богдан видав Тимоша за Розанду Лупу – дочку молдавського господаря Василя Лупу. Цей союз мав не лише поріднити Хмельницьких з впливовими й королівськими родинами Східної Європи (самі Хмельницькі були дрібною шляхтою, тому потрібне було право крові), але й забезпечити союз з Молдовою проти Польщі, фактично інкорпорувати молдавські землі в гетьманську державу. 

Як каже багато істориків, шлюб став також частиною ширшої стратегії: Хмельницький мріяв про створення королівської династії, де Тиміш міг би правити як князь у Молдавії, а згодом і на українських землях, перетворивши Гетьманщину на спадкову монархію. 

Характер: воїн і політик

Тиміш вирізнявся запальним, але відчайдушно хоробрим характером – рисами, які робили його ідеальним для військових походів, хоч і ускладнювали дипломатію. Не дивно, що його любили козаки, бо він був своїм серед них за характером.

Як воїн, він був безстрашним: у битвах під Батогом і під час молдавських кампаній Тиміш командував корпусами, демонструючи тактичну кмітливість і лідерські якості. Сучасники відзначали його впертість і гарячий норов – риси, протилежні спокійнішому Юрію, який згодом став гетьманом, але не зміг утримати владу через брак військової харизми. 

Політично Тиміш втілював амбіції батька, тому Богдан бачив у ньому засновника королівської родини Гетьманщини, де влада переходила б спадково, а не через вибори козацької ради. Звісно, що був опір частини козацької старшини, зокрема Івана Виговського, який виступав за вільний вибір гетьмана. За свідченням польського письменника XVII ст. І. Коховського, Богдан Хмельницький, дізнавшись про це, наказав прикувати Виговського до землі ланцюгами і тримати так майже весь день, поки його гнів на писаря не вщух.

Тож очікування були величезними – Тиміш міг би об'єднати українські землі з Молдовою і створити спільну державу проти Польщі та Османів, щоб закласти основу для незалежної гетьманської монархії. Варіантів багато було. Сучасники були впевнені, що у Богдана Хмельницького тисяча облич, і жодне з них – справжнє. "Тільки Бог святий знає, що Хмельницький думає-гадає...", як писав Михайло Грушевський. Адже розпочавши своє повстання, він вів дипломатичну переписку чи не з усіма впливовими сусідами, кожному кажучи те, що той хотів чути, аби отримати допомогу й бажане – у підсумку визнання своєї влади у формі спадкового гетьманства завдяки їх заступництву. 

Трагічна смерть Тиміша у молдавських походах 

диптих – весільні портрети доньки молдавського господаря Розанди Лупул та Тиміша Хмельницького, сина Богдана Хмельницького, фото: Збруч

Молдавські походи 1650–1653 років стали апогеєм амбіцій Хмельницьких, але й фатальним поворотом. Мета була подвійною: нейтралізувати вплив Польщі на Молдову та реалізувати династичні плани. 

Варто пам’ятати, що Молдова тоді була васалом Османів, і Стамбул уважно стежив за будь-якими змінами в регіоні. Хмельницький не мав мети прямо воювати з Османською імперією, але союз із Лупулом міг послабити залежність Молдови від турків, які цього не хотіли.

Перший похід 1650 року закінчився невдачею через зраду татар, але 1653-го Тиміш очолив новий наступ, щоб допомогти тестю, який втратив владу через палацовий переворот. Після битви під Сучавою (нині в Румунії) козаки опинилися в оточенні. Під час прориву до фортеці 5 вересня Тиміша смертельно поранило ядро з гармати – уламки скрині, в яку влучили, спричинили гангрену. 

Він помер 15 вересня 1653 року в Сучаві, не дочекавшись допомоги від батька. Козаки здалися на почесних умовах, вивезши тіло гетьманича в Україну. 

Ця смерть стала особистою трагедією для Богдана Хмельницького. Дізнавшись про загибель сина наприкінці жовтня, гетьман впав у глибоку депресію – оплакував Тимоша в Чигирині та Суботові майже два місяці. 

Політично поразка підірвала плани: молдавські династичні мрії розбилися, союз з Османами похитнувся через військові дії, а Гетьманщина опинилася в ізоляції. Богдан, ослаблений горем, поспішив укласти Переяславську угоду з Москвою 1654 року – крок, який, на думку істориків, був зумовлений саме цією втратою. Без Тимоша гетьман втратив ширшу картину бачення політичних планів через відсутність спадкоємця (на Юрія він мало розраховував, розуміючи його м’який характер), тому мусив шукати компромісів. 

Наслідки: перетасована колода історії

Смерть Тимоша "перетасувала колоду" української історії. Без нього Богдан не зміг реалізувати план створення спадкової монархії – Гетьманщина залишилася республікою з виборними гетьманами, що у підсумку призвело до суперечок і Руїни після смерті Богдана Хмельницького.

Юрій Хмельницький, хоч і став гетьманом після правління Івана Виговського, не мав харизми брата і зрештою зрадив батькові ідеали, піддавшись впливу іноземних володарів. 

Хоч, як кажуть, історія не терпить умовного способу, та якби Тиміш Хмельницький вижив, розвиток української державності міг бути ціпком іншим. Тоді, можливо, Гетьманщина перетворилася б на централізоване князівство, ставши особливою "солянкою" поєднання козацьких звичаїв з королівською владою. Нові можливості б дозволили Україні уникнути московського протекторату, Руїни та поділів, можливо, стати повноцінною незалежною силою в Європі. Ця альтернативна історія сповнена "якби", але підкреслює, наскільки крихкою була доля нації в ті бурхливі роки і як один влучний постріл зміни все.

Читайте також: Історія некоронованого короля України: 77 років тому у катівні НКВС загинув Василь Вишиваний