Доводиться пояснювати, що попри україномовність і патріотизм галичан, Москва ніколи не полишала намірів захопити ці території. Фактично процес завоювання почався ще при Петрі I, через православ’я. Власне, ціле XIX століття і ще потім Галичина була яблуком розбрату між Московією та Австрією через своє розташування, така собі сіра зона, де мешкали русини. Кожен галицький інтелектуал мусив обрати між московськими грошима та австрійською лояльністю, через те стосунки галичан з киянами були завше складні. Лише одиниці з тих та інших мріяли звільнитись від тиску обох імперій і об’єднати на цьому ґрунті всіх українців у власній державі.
Читайте також: Від першого до останнього подиху
Москвофільство у деяких галицьких селах продовжує існувати завдяки насінню, яке посіяли священники-греко-католики понад сто років тому. Втім, це тема окремої розмови. Українська культура ніяк не здобуде статусу національної, бо на всі чиновницькі у гуманітарній сфері призначають, як правило, або українофобів, або людей з розмитою українською ідентичністю. Призначають куратори з Москви.
У них є три основні мети. Перша — тримати національну культуру на маргінесі. Друга – мародерити національні скарби. Третя – відмивати гроші на всіляких підозрілих проєктах, що завдають шкоди українській ідентичності.
По суті, це ті самі лещата умовної Австрії й умовної Московії, між якими довелося виживати галицькій інтелігенції. Наслідком став штучний відбір касти недоторканих інтелектуалів чи митців, яка виконує місію денаціоналізації української культури, і прекрасно почуває себе при кожній владі упродовж 30 років
По суті, це ті самі лещата умовної Австрії й умовної Московії, між якими довелося виживати галицькій інтелігенції. Наслідком став штучний відбір касти недоторканих інтелектуалів чи митців, яка виконує місію денаціоналізації української культури, і прекрасно почуває себе при кожній владі упродовж 30 років. Набирали їх із кагебістів. Бо куратори завжди одні й ті ж. І знову ж лише одиниці усвідомлюють, що навіть найкривавіші злочини війни не змусять суспільство ширше розплющити очі.
Читайте також: Синдром вдаваної безпорадності
На одному з довоєнних форумів видавців під час урочистого відкриття у Львівській опері за сценарієм давно деукраїнізованого Романа Віктюка на сцену випустили свиню й чимало глядачів вважали це оригінальним. На тому ж Форумі почесною гостею якогось року стала уродженка Львова Алєксандра Марініна. Туди ж тулили й Людмілу Улицкую. А про те, як радо приймали у Львові московських "дисидентів", Альфа-джаз і московських виконавців вже після 2014 року, про російський слід у найбільших комерційних видавництвах, які продовжують спонсорувати з державного бюджету. Акція "Львов гаваріт по-русскі" провалилась, хіба розкрила, хто ким є в українській культурі. Під час війни поставили потворну скульптуру Моцарта, проти якої були практично всі. За винятком лобістів Москви.
Ми лише сплескуємо руками, дивуючись низькому культурному рівню чиновників всіх рангів, але це не завжди тупість, а розрахунок на те, що мудрий не стане сперечатись з дурнем і відійде вбік
Ми лише сплескуємо руками, дивуючись низькому культурному рівню чиновників всіх рангів, але це не завжди тупість, а розрахунок на те, що мудрий не стане сперечатись з дурнем і відійде вбік.
Читайте також: За церковною брамою
Гаряча фаза війни змусила чиновників змінити тактику, відійти в тінь, але, боюсь, що Львів після війни буде гостинно приймати політичних біженців з Московії, аби показати, які ми європейці. Зараз немає російських шкіл у Львові, які були аж до 2022 року, закрито Російський культурний центр, декомунізовано вулиці й монументи, вигнано РПЦ, тобто прибрано дражливі маркери, але система, яка працює на три мети, нікуди не поділась. Як в Україні, так і в Галичині. Люди, що працюють на неї, сковзають собі поміж кулями і випустять на сцену опери ще не одну свиню. Не конче з триколором. Радше за все це будуть пацифісти і любителі дискурсів, які зараз гастролюють по всій Європі, розказуючи, як їм страшно, не побувавши жодного разу під обстрілами.
Спеціально для Еспресо.
Про авторку: Галина Пагутяк, письменниця, лауреатка Національної премії імені Тараса Шевченка.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.