Як Орбан став найкращим другом Путіна в ЄС, а Україна – заручницею війни США та Ізраїлю з Іраном. Акценти світових ЗМІ 30 березня

Про це і не тільки писали світові ЗМІ на ранок 30 березня.

Як Орбан став найкращим другом Путіна в ЄС

Віктор Орбан, фото: gettyimages

Від ліберального дисидента до улюбленця прихильників MAGA: перетворення прем’єр-міністра, який повернув Будапешт в орбіту Москви – так описує свій матеріал на шпальтах Politico Джеймі Деттмер.

Жужанна Селеньї згадує, що саме Віктор Орбан закликав росіян покинути Угорщину. Це було в 1989 році. "Залізна завіса" падала, і Орбана попросили виступити з промовою з нагоди перепоховання Імре Надя – післявоєнного прем’єр-міністра, який очолив угорську революцію 1956 року проти радянських військ і був за це страчений. Селеньї, яка була там у складі почесної варти, згадує, як чоловік, який згодом став прем'єр-міністром з найдовшим стажем у її країні, вийшов на сцену, щоб закликати радянську армію до виведення військ.

"Якщо ми повіримо у власні сили, ми зможемо покласти край комуністичній диктатурі, – заявив тоді Орбан. – Якщо ми будемо достатньо рішучими, ми зможемо змусити правлячу партію погодитися на вільні вибори".

Ніщо не вказувало на те, ким одного дня стане Орбан, зазначила Селеньї, яка є колишня депутат від правлячої партії прем’єра "Фідес".

З ліберального лідера, який закликав Угорщину відірватися від Москви, угорський прем'єр перетворився на самопроголошеного чемпіона нелібералізму – і найкращого друга Кремля в Європі.

У час, коли ЄС намагається протистояти агресії Москви в Україні та на решті континенту, Орбан став людиною, на яку Путін може розраховувати.

Напередодні вирішальних виборів в Угорщині 12 квітня Орбан заблокував пакет кредитів ЄС на суму 90 млрд євро, який, за словами Києва, йому вкрай необхідний для продовження боротьби. Тим часом минулого тижня міністра закордонних справ країни змусили пояснити, чому він таємно передавав конфіденційну інформацію до Кремля.

 "Це відбувалося поступово, у кілька етапів і з кількома поворотними моментами, – кожен крок логічно й неминуче вів до наступного, – сказала Селені, попиваючи чай холодного післяобіддя в кафе на березі Дунаю і додала: – Проросійська позиція, мабуть, є найдивовижнішою. Але він не змінився в один день".

Коли 1990 року в Угорщині відбулися перші вільні вибори, Орбан і Селеньї були серед 22 членів партії "Фідес" – тоді ліберально-центристського об’єднання антикомуністичних студентів та інтелектуалів – обраних до Національних зборів.

За словами Сленьї, перетворення Орбана почалося незабаром після цього. 

"Ті, хто залишився у "Фідесі", були більш однорідними, більш лояльними до нього, – зазначила вона. – З того часу історія партії та Орбана стали єдиним цілим".

Перетворення Орбана відбувалося поетапно: після перебування на посаді прем’єр-міністра на рубежі століть він провів вісім років в опозиції, роблячи все можливе, щоб перешкоджати роботі Національних зборів та саботувати тодішній соціалістично-ліберальний уряд.

Повернувшись на найвищу посаду в країні у 2010 році, він поставив собі за мету більше ніколи не програвати, переписавши конституцію, змінивши основні закони з метою зменшення демократичних стримувань і противаг, обмеживши свободу ЗМІ та незалежність судової влади, а також схиливши виборчі правила на свою користь.

Селеньї вважає, що перший етап трансформації Орбана був зумовлений особистими амбіціями або, як вона це називає, його "прагненням до влади". За її словами, він дійшов до висновку, що партія "Фідес" матиме кращі перспективи прийти до влади та виграти на виборах у менш переповненому консервативному сегменті політичного поля, де головна права партія перебувала у стані розладу та занепаду.

Зближення Орбана з Росією відбувалося повільніше, але не менш помітно. Визначним моментом став 2014 рік, коли Орбан підписав угоду з Кремлем про надання величезного кредиту на розширення угорської атомної електростанції "Пакш-2". Ця угода стала не лише сигналом прагматичної залежності від Москви, а й початком ідеологічного зближення.

На думку Петера Молнара – однокурсника Орбана в Будапештському університеті імені Етвеша Лоранда та ще одного колишнього депутата від партії "Фідес", який пішов у відставку в 1994 році, – шлях Орбана від ворога Росії до її друга відображає його міжнародні амбіції. 

"Орбан не може знову зробити Угорщину більшою, – відзначив він, нагадавши, що після Першої світової війни країна втратила близько двох третин своєї території. – Але, можливо, він вважає, що може знову зробити її величнішою".

І з кожним конфліктом між Будапештом і Брюсселем відносини Угорщини з Путіним лише потеплішали, так само як пізніше – з президентом США Дональдом Трампом.

Молнар, який нині є науковцем і чемпіоном зі слем-поезії, відзначає невпинне прагнення до успіху у свого однокурсника. Під час обіду в старовинному угорському бістро поблизу посольства США в історичному п’ятому районі Будапешта 62-річний чоловік ретельно підбирав слова, зупинившись на прикметнику "старанний", щоб описати рішучість молодого Орбана, його здатність до наполегливої праці та уважність до дрібниць.

Молнар додав, що це не означає, що в студентські роки він не міг розважатися. Молодий Орбан відвідував нелегальні підпільні танці – форму молодіжного бунту, за якою часто стежила державна поліція безпеки. І попри незначний інтерес до мистецтва та літератури, він охоче долучився до постановки п’єси німецького письменника Петера Вайса "Як містер Мокінпотт позбувся своїх страждань" – сатири про боротьбу звичайної людини в гнітючому суспільстві.

Як і Селеньї, Молнар зазначив, що тоді ніщо не вказувало на подальший політичний шлях Орбана від лібералізму до улюбленця європейського MAGA. За винятком лише того, що "там була надзвичайна амбіція".

"Я думаю, саме це спонукає його рухатися в напрямках, де, на його думку, він може здобути владу, – пояснив він. – Якби політична констеляція була такою, що ліберальний шлях давав би це, він, ймовірно, залишився б лібералом".

Політичний журналіст Пал Даніель Реньї, який написав біографію Орбана у 2021 році, погодився з цим.

"Я думаю, що його зачаровує сама влада. Я думаю, що саме це рухає ним найбільше. Якби ми жили в часи, коли лібералізм був на підйомі, він був би лібералом", – зауважив він.

Натомість, додав Реньї, Орбан "у 90-х роках усвідомив, що бути націоналістом, бути консерватором дасть йому більше свободи щодо того, як він може керувати, контролювати та будувати спільноти. В Угорщині легше будувати спільноти, якщо ти традиціоналіст. А в 1990-х роках існувала величезна соціалістична партія та досить сильна ліберальна партія, тоді як консервативна партія, MDF, розпадалася.

На шляху свого руху Орбан вивчав приклади правих лідерів за кордоном. Під час поїздок до США на початку 1990-х років він зацікавився політичною інфраструктурою Республіканської партії, зазначив Молнар. 

Реньї, своєю чергою, зауважив, що колишній прем’єр-міністр Італії Сільвіо Берлусконі захоплював Орбана. Так само як Берлусконі, який був власником футбольного клубу «Мілан», Орбан заснував у своєму рідному місті Фельчут академію для молоді, яка згодом перетворилася на футбольну команду зі стадіоном на 4 тисячі місць – достатньо великим, щоб двічі вмістити все населення села.

Крім того, "Орбан завершує свої промови словами előre magyarország – "вперед, Угорщина" – в очевидній данині поваги Берлусконі, чия партія називається "Форца Італія"", – зазначив Реньї.

На думку соратника Орбана Френка Фуреді, який очолює брюссельське відділення підтримуваного угорським урядом коледжу "Матіас Корвінус", насправді "змінився саме ЄС", який став більш ліберальним і наполегливим у підриві національного суверенітету країн-членів. Фуреді також назвав реакцію Орбана на кризу біженців 2015 року поворотним моментом.

"До [того] часу до Орбана ставилися з підозрою, але все ж терпіли. Однак, коли він зіткнувся з міграційною політикою, яку підтримувала Європейська комісія, терпимість поступилася місцем ворожості. Те, що багато держав-членів зараз переймають підхід Орбана до масової нелегальної міграції, означає, що з точки зору Комісії все, що робить Орбан, є непростимим", — сказав він.

Згідно з цим тлумаченням, у свідомості Орбана Брюссель замінив Росію як "окупаційну" силу Угорщини.

У своїх передвиборчих кампаніях з 2010 року Орбан часто зображував Угорщину як країну в облозі, відроджуючи образи постійної загрози з боку більших сусідів, наднаціональних сил або темних фінансових сил. Це підхід, який експлуатує глибокий пласт історичної образи, що сягає 1848 року, коли Угорщина повстала проти правління Габсбургів і прагнула незалежності.

У промові 2011 року він сказав: "У 1848 році ми не підкорялися диктату Відня, а в 1956 році – диктату Москви. І зараз ми не підкорятимемося диктату Брюсселя чи будь-кого іншого". Ця стратегія продовжує працювати.

Однак не всі переконані, що це не сам Орбан змінився. В одному зі своїх віршів Молнар згадує розмову, яку він мав із молодим політиком – вона підкреслює різницю між Орбаном 1989 року та сьогоднішнім прем’єр-міністром:

"А що, якщо нам вдасться створити демократію, але хтось знову отримає занадто багато влади?
Нізащо, – сказав ти.
А що, якщо це станеться? – запитав я знову.
Якщо хтось знову отримає занадто багато влади, у цієї людини будуть проблеми зі мною, – сказав ти".

Україна стала заручницею війни США та Ізраїлю з Іраном

Дональд Трамп, фото: відкриті джерела

Економіка Росії отримує поштовх завдяки цим потрясінням, а Пентагон перенаправляє життєво важливе військове обладнання з Києва, пише The Times.

Навряд чи є країни, які мають стільки ж втрат від війни з Іраном, як Україна. Пентагон уже розробляє плани щодо перекидання важливого військового обладнання, зокрема ракет-перехоплювачів протиповітряної оборони, призначених для України, на Близький Схід. Різке зростання світових цін на нафту приносить Росії додаткові 113 мільйонів фунтів стерлінгів на день від продажів, а тимчасове призупинення санкцій з боку Сполучених Штатів дозволяє Кремлю негайно реалізувати ці кошти, що значно збільшує фінансування для війни з Україною. Зростання напруги між президентом Трампом та його союзниками у НАТО щодо Ірану викликає розмови в Білому домі про те, що Америка в майбутньому може не бути "на боці" НАТО. Дійсно, у Великій Британії та Європі зараз посилюються побоювання, що Трамп покине своїх союзників по НАТО і укладе угоду з Росією, обійшовши їх.

Втрата життєво важливих військових поставок є найнагальнішою і найтривожнішою проблемою для Києва. Адміністрація Трампа вже давно зупинила регулярні поставки американської зброї, розпочаті за часів президента Байдена. Натомість європейські члени НАТО закуповують необхідне в рамках Програми пріоритетних потреб України та передають це Україні. Навіть ця програма перебуває під загрозою через відмову Угорщини схвалити угоду на суму 90 млрд євро. А гроші все одно скоро закінчаться, особливо з огляду на те, що південний фланг НАТО майже нічого не вносить у порівнянні з країнами Півночі та Балтії.

Однак саме гнів Трампа через відсутність підтримки з боку Європи операції "Епічна лють" і є причиною тих погроз та попереджень, які викликають найбільше занепокоєння в Києві та інших європейських столицях. 

"У минулому Америка завжди була поруч, щоб захищати Європу від Росії, – заявив він під час недавнього спалаху гніву. І додав: – Але вони не готові захищати нас. Це не має сенсу". 

Трамп відкрито розмірковував над тим, чи будуть США в майбутньому готові підтримати своїх союзників у разі війни в Європі.

Цей тривожний сценарій змусив Європу серйозно замислитися. Спільний комітет Палати громад та Палати лордів з питань стратегії національної безпеки заявив, що потрібно зробити більше для зменшення залежності Великої Британії від США. У ноті розчарованого реалізму, немислимого ще десять років тому, він зазначив, що країна має готуватися до майбутнього, в якому США робитимуть "менш активний внесок у європейську безпеку".

У найгіршому випадку Європа більше не зможе розраховувати на підтримку США в разі кризи. Тому Велика Британія повинна відійти від двосторонніх відносин і зменшити свою стратегічну залежність від США в питаннях основних можливостей у сфері ядерної, розвідувальної та звичайної оборони. Крім того, вона повинна співпрацювати з європейськими партнерами, щоб більше інвестувати у власну оборону.

Яким би не був результат війни з Іраном, Трамп явно втратив терпіння до своїх союзників, втратив інтерес до України і зараз готується запропонувати Києву угоду на умовах "бери або йди", яка передбачатиме відмову від усіх втрачених територій, а також від решти Луганської та Донецької областей, які українські військові досі утримують. Окрема угода між США та Росією означатиме кінець НАТО як альянсу колективної оборони. Це дало б Москві перемогу, якої Путін не міг досягти понад чотири роки. Це мало б серйозні наслідки не лише для європейської свободи та безпеки, а й для мережі економічних, торговельних, культурних та інституційних зв’язків, що пов’язують старий світ із новим.

Зараз важко приховати цей розкол. Європа має продемонструвати максимальну підтримку американської активності на Близькому Сході. Вона повинна бути поступливою у тоні та діях, навіть якщо відмовляється приєднатися до нападу на Іран. І вона повинна використати всі свої дипломатичні вміння, щоб переконати Білий дім у тому, що спільна робота над підтримкою цінностей, свобод та процвітання, які пов’язують два континенти вже понад 75 років, відповідає інтересам як Америки, так і Європи.