Путін не прагне миру. Його може зупинити лише сила, - дипломат Брайза

Ключова історія – величезна психологічна драма президента Дональда Трампа, який мріяв стати Махатмою Ґанді, але виглядає так, що йому доведеться стати якщо не Черчиллем, то Рузвельтом. Те, що росіяни не тримають свого слова, почало доходити до Трампа. Розуміємо, що частиною його стратегії – погоджуватись з росіянами, намагатись погладити Путіна по голові. Але на будь-які трампівські ініціативи Путін відповідав бомбардуванням наших міст. І це вже зауважила навіть Меланка Трамп. І американський президент немовби розлютився, але знов дав Путіну 50 днів для того, щоб той подумав про свою поведінку. Що це все для нас означає?

Ми з вами, пане Борковський, багато разів говорили про моє переконання, що настане момент, коли президент Трамп нарешті усвідомить, що президент Путін маніпулює ним і зовсім не має наміру домовлятися про мирне завершення війни, бо просто не здатен на це. Він не досяг жодної реальної перемоги на полі бою, заплативши за це сотнями тисяч життів за останній рік.

Він, можливо, захопив ще 1% території України, трохи більше. Проте жодну зі своїх ключових цілей, зокрема зміну режиму, знищення української державності, відступ НАТО зі Східної Європи, він не здійснив і не здійснить. Саме заради цих цілей він безжально жертвує життями як росіян, так і українців.

Сьогодні він перебудував усю економіку на військові рейки, щоб продовжувати війну. Президент Трамп, схоже, нарешті починає це розуміти, особливо після того, як Путін не припинив ракетних ударів по вашій країні, як ви щойно зазначили. Він бачить, що Путін просто лестить йому, використовуючи його у власних інтересах.

Трамп нарешті бачить це, і він справді розлючений.

На вашу думку, що спонукало Дональда Трампа дати Путіну 50 днів? І що буде відбуватися паралельно? Путін буде намагатися атакувати. А чи Трамп дозріє до якогось рішення щодо постачання серйозної зброї?

Гадаю, президент Трамп, ймовірно, усвідомив, я, звісно, лише припускаю, що було нереалістично очікувати, ніби Путін просто зупиниться тільки тому, що Дональд Трамп так сказав. Схоже, Трамп починає розуміти, що потрібно сформувати зростаючий, навіть ескалаційний набір витрат і ризиків, які Путін буде змушений враховувати, а це потребує часу. Хотілося б, щоб не довелося чекати 50 днів. Хотілося б, щоб вторинні санкції були запроваджені негайно.

Водночас повідомляється, що президент Трамп мав розмову з президентом Зеленським, під час якої запитав, чи може Київ атакувати Москву і Санкт-Петербург.

Президент Зеленський, звісно, відповів: "Звичайно можемо, якщо ви дасте нам зброю". Це свідчить про те, що Трамп шукає спосіб посилити тиск на Путіна протягом цього 50-денного періоду, аби збільшити ймовірність того, що Путін погодиться на переговори про припинення вогню. Особисто я не вірю, що Путін на це піде, ні за 50 днів, ні в майбутньому взагалі.

Я лише припускаю, що Трамп вважає, що Путіну потрібен час, щоб побачити й усвідомити, якою буде ціна, якщо він не зупинить війну.

Надзвичайно важливий момент – розмова президента США з президентом України Володимиром Зеленським, в якій Трамп запитав щодо ударів по Москві чи Санкт-Петербургу. Я не знаю, наскільки серйозно він мав на увазі те, що ми почули в Україні, але це надзвичайно потужний сигнал. На вашу думку, Трамп порадив чи просто вирішив поговорити, як про погоду або як про футбол: "А чому би вам не вдарити по Москві чи Санкт-Петербургу?". Але в Москві насправді до цього дуже-дуже серйозно ставляться.

Це саме те, про що я говорив кілька хвилин тому. Президент Трамп, на мою думку, провів цю розмову і зробив відповідні пропозиції президенту Зеленському, бо шукає спосіб показати Путіну реальні витрати війни, витрати, які тільки зростатимуть для російського суспільства, а отже, підвищуватимуть політичну ціну для самого Путіна, якщо той продовжуватиме війну.

Досі, як ми всі знаємо, саме Україна –  Київ, Львів, Дніпро, Харків та інші міста Донбасу несуть на собі всі жахливі наслідки цієї війни, тоді як Москва і Санкт-Петербург залишаються практично неушкодженими.

Мені здається, що президент Трамп не ставиться до цього легковажно. Він мислить як забудовник із Нью-Йорка, якому потрібно отримати щось від місцевого чиновника, інвестора чи власника землі. Він запитує себе, як посилити тиск і підняти ціну для іншої сторони за її відмову зробити те, що, на його переконання, необхідно, а в цьому випадку це припинення війни.

Схоже, Трамп намагається зрозуміти, як посилити біль і втрати для Путіна за те, що той продовжує війну.

Просив би вас співставити два плацдарми – Близький Схід і російсько-українська війна. Ми зараз дуже уважно спостерігали, що відбувається під час ірано-ізраїльської війни, від початку до тріумфального контролю ізраїльських ВМС та до появи американської стратегічної авіації B-2. Водночас відбувалися телефонні розмови між Трампом та Путіним, також були й певні консультації з Пекіном. Ізраїль був би зацікавлений в тому, щоб Москва мінімалізувала свою допомогу іранському режиму. Однак Москва могла вимагати взамін, тобто йдеться про надзвичайно спрощену конспірологічну версію про те, що Москва б хотіла виміняти Україну на те, що Іран не отримуватиме всієї військової допомоги з боку Росії. Розумію, що це конспірологія, але іноді й конспірологічні сценарії можуть бути піддані публічній рефлексії.

Відповідь на це запитання полягає в тому, що Росія не перемагає у війні проти України і суттєво залежить від іранських шахедів. Водночас Путін намагається стримати Трампа від подальшого посилення підтримки України.

Ймовірно, Путін вважав, що рішуче засудження ударів США по Ірану, стратегічному партнеру Росії, може роздратувати Трампа і спонукати його до активнішої участі в перегляді американської політики та наданні більшої допомоги Україні.

Однак я не думаю, що у свідомості Трампа ці дві війни якось суттєво пов’язані, окрім факту, що Іран постачає зброю Росії. При цьому Трамп публічно про це не говорить. Для нього удари США по ядерних об’єктах Ірану – це виключно питання недопущення того, щоб Іран отримав ядерну зброю. Така позиція була послідовною впродовж обох його президентських термінів. Він робить це не лише для підтримки Ізраїлю. Навпаки, вважаю, що Трамп виступає проти того, щоб Ізраїль намагався досягти зміни режиму в Тегерані. Однак він повністю відданий ідеї не допустити, щоб Іран коли-небудь отримав ядерну зброю.

У контексті війни між Росією та Україною Трамп вважав, що зможе вибудувати добрі стосунки з Путіним. Він був переконаний, що вже має такі відносини. Зараз його позиція змінюється, і він чинить на Росію дедалі більший тиск.

Путін, своєю чергою, намагається не посилювати напруження. Реакція на нещодавні погрози з боку Трампа була надзвичайно стриманою. І Пєсков, і інші високопоставлені російські посадовці відповідали в обережному, зваженому тоні. Навіть Медведєв, колишній президент, який відомий гучними й агресивними заявами, лише зауважив, що Трамп поводиться нерозумно та істерично.

Це свідчить про те, що Кремль справді стурбований зміною позиції Трампа щодо Путіна та Росії й усіляко намагається не загострювати ситуацію.

Я був вражений, наскільки швидко та гостро Трамп відреагував на меседжі з боку Медведєва, який дозволив заговорити про ядерну зброю. Трамп одразу йому надавав по губах, після чого Медведєв вже не зловживав подібною лексикою. Значить, в Кремлі чогось бояться. У Трампа є якісь інструменти, на які в Москві зважають. Куди Дональд Трамп може натискати, щоб Москві було надзвичайно боляче, щоб вона реально змінювала свою агресивну політику і знижувала градус агресії проти України? Чи таких точок нема і Москва боїться так званого режиму невизначеності?

Переконаний, що одним із найрішучіших кроків має стати запровадження масштабних санкцій проти будь-якої країни, яка купує російську нафту та природний газ. Це було б політично непростим рішенням для Трампа, адже він прихильно ставиться до Нарендри Моді, а Індія є одним із головних споживачів російської нафти.

Такий крок також ускладнив би торговельні переговори з Китаєм і, ймовірно, зменшив би шанси на досягнення нових домовленостей. Проте президент змушений ухвалювати складні рішення і зважувати наслідки. Якщо Росію позбавити основних доходів від експорту енергоносіїв, її резерви, включно з суверенними фондами та "подушкою безпеки", зрештою вичерпаються.

Економіка, яку повністю перепрофільовано на військове виробництво, більше не зможе підтримувати поточні темпи, оскільки не вистачатиме коштів на оплату праці й закупівлю ресурсів. 

Тому, на мою думку, ключовим кроком є максимальне скорочення російських нафтових доходів – настільки, наскільки це можливо.

Без сумніву, це аргумент для росіян, але чи цього б було достатньо? Якщо ми говоримо про енергетичну політику американського президента, то він мав би узгоджувати певні речі з Пекіном, з ЄС чи іншими країнами, бо коли Трамп викатує той чи інший публічний ультиматум, то потім змушений його перегравати та переформульовувати. Стратегічна зміна на енергетичному ринку – дуже і дуже серйозно. Трамп мав би сидіти разом з командою бухгалтерів і підраховувати, де у росіян може розірватися державний бюджет. І певні сигнали з Москви надходили. Чи це реалістичні сценарії?

Чесно кажучи, складається враження, що вони не прораховують усе достатньо ретельно.

Наразі немає торговельної війни з Європою, і це позитивний сигнал. Президент Трамп говорив про можливе запровадження 30-відсоткових тарифів для країн Європейського Союзу та 50-відсоткових тарифів на імпорт сталі й алюмінію, але наразі ЄС не відповів симетричними заходами. Реакція з боку Брюсселю залишається стриманою. Схоже, Трамп наразі намагається укладати вигідні угоди – з Європейським Союзом, з Індонезією (щойно було оголошено про нову торговельну домовленість), а також працює над домовленістю з Китаєм.

Схоже, він діє радше інтуїтивно, ніж на основі глибокого аналізу наслідків. І все ж загальне розуміння є: російська військова машина не зможе й надалі виробляти зброю для війни проти України, якщо втратить основне джерело фінансування –  нафтові доходи.

У Європейському Союзі та в організації Euroclear у Брюсселі тривають активні дискусії про те, як допомогти Україні використати заморожені активи Центрального банку Росії. Це предмет суперечок між тими, хто прагне зберегти довіру до європейського банківського сектору та стабільність євро на міжнародній арені, і тими, хто готовий піти на ризик того, що деякі інвестори можуть у майбутньому сприймати європейську фінансову систему як менш надійну. Це складне питання вибору. Позбавити Росію доступу до її заморожених активів – означає взяти на себе репутаційні ризики перед міжнародними інвесторами.

Попри це, ці заморожені кошти в Брюсселі залишаються одним із найбільших потенційних джерел фінансування для підтримки України. Однак найважливішим джерелом доходів для Росії, безумовно, залишається експорт нафти.

Трамп, як правило, діє інтуїтивно у формуванні політики. У нього немає потужного апарату Ради національної безпеки, подібного до того, в якому я працював за часів президента Джорджа Буша-молодшого. Тоді ми координували політику, чітко визначали цілі, засоби їх досягнення та можливі витрати. Сьогодні подібного структурного процесу немає.

Рішення ухвалюються інакше: збирається невелика група, хтось, зазвичай сам президент, висуває ідею, всі підтримують її словами "Чудова ідея, босе", і починають діяти.

А де дівся радник Стів Віткофф? Ще місяць тому він розповідав якусь ахінею про свою комунікацію з Путіним. Зараз Віткоффа нема, а генерал Келлог перебував у Києві та вів, сподіваюся, дуже конструктивні розмови. На вашу думку, де дівся Стів Віткофф? Що привіз генерал Келлог до Києва і що він хоче відвезти з Києва до Москви? 

Я не маю жодної достовірної інформації. Зараз у мене більше немає прямого доступу до цих людей, на відміну від часів моєї попередньої кар’єри. Справді, Стіва Віткоффа вже кілька тижнів не згадують у публічному просторі. Цілком можливо, що він просто перебуває у відпустці. Він залишається однією з найбільш довірених осіб президента Трампа і його найближчим радником з міжнародних питань.

Президент Трамп не раз підкреслював, що глибоко поважає свого колегу-забудовника з Нью-Йорка, вважаючи його блискучим переговірником і стратегом у сфері укладання угод. Тож ми можемо лише припускати, чому Віткофф тимчасово відійшов від активної участі. Втім, з огляду на пору року, цілком логічно припустити, що він просто взяв літню перерву.

Що ж до генерала Келлога, то його помітніша присутність – це дуже позитивний сигнал. Відомо, що Путін і Кремль скаржилися на нього президенту Трампу, називаючи його проукраїнським і антиросійським. Тому варто звернути увагу на те, що Келлог знову активно з’являється у публічному полі, і його вплив, очевидно, зростає в очах Трампа. Сподіваюся, ця тенденція збережеться.

Можливо, як ми вже згадували на початку розмови, президент Трамп зрештою усвідомив, що Путін маніпулював ним, а те, як він разом із віцепрезидентом Венсом поводився з президентом Зеленським під час зустрічі в Овальному кабінеті в лютому, було помилкою. На той момент Трамп відсторонився від генерала Келлога.

Тепер, коли його ставлення до Путіна та України змінюється, він, імовірно, починає розуміти, що Келлог мав рацію від самого початку і що варто було прислухатися до його порад. Чи означає це також, що Трамп розчарувався у Віткоффі або вважає, що той був наївним чи піддався впливу Путіна – сказати складно. Це можливо. Однак, як уже зазначалося, цілком імовірно, що Віткофф просто взяв літню перерву.

Початкова стратегія президента Трампа зазнала поразки, тому що він думав укласти джентльменську угоду з Путіним. Але для того, щоб укладати джентльменську угоду, треба мати своїм візаві джентльмена. З другого боку, у Путіна є ідея фікс - війна з Україною й отримання надалі всіх можливих бенефітів. А яке теперішнє сприйняття Дональдом Трампом так званого мирного чи потенційно мирного процесу? Чи бачите ви  реальні сценарії перемоги основного процесу? Які б були реальні параметри того, на що б міг піти Путін, а на що, на вашу думку, його довелось би схилити? І де це могло б відбуватися - Мінськ, Лозанна, можливо, Стамбул?

Немає жодних підстав вважати, що Путін погодиться на щирі переговори найближчим часом. П’ятдесят днів мине, а війна триватиме. У цей момент Трамп, найімовірніше, почне шукати більш жорсткі механізми тиску на Росію, як ми вже говорили раніше.

Серед таких заходів – передача Україні американських та європейських ракет більшої дальності, які дадуть змогу Європі отримати необхідний потенціал для глибоких ударів у разі загрози з боку Росії. У Західній Європі дедалі більше міністрів оборони переконані, що Росія серйозно готується до можливого нападу на країни НАТО, зокрема на країни Балтії.

Протягом останніх місяців міністри оборони Данії, Великої Британії та Нідерландів відкрито заявляли, що Росія може бути готова до агресії вже протягом найближчих п’яти років. Вони не завжди говорять про це прямо, але очевидно занепокоєні тим, що Путін має не лише військові спроможності, а й політичну волю їх використати, якщо його не зупинити.

Путін не прагне миру. Його може зупинити лише сила

Як ми вже говорили, йдеться про те, щоб перекрити Росії доступ до нафтових і газових доходів, а у військовому вимірі – перенести бойові дії ближче до Москви та Санкт-Петербурга, надавши Україні далекобійну і потужну вогневу силу.

Пригадуєте, як ми вже обговорювали в цій програмі те, що передача Сполученими Штатами HIMARS і далекобійної артилерії фактично змусила російську артилерію відступити. Саме це зупинило масовані обстріли українських міст. Рішення спрацювало – США надали відповідні спроможності, і російські сили були змушені відійти. Сьогодні ми знову стоїмо перед тією ж потребою.

Україні необхідна зброя більшої дальності, щоб завдати Росії реальних військових і людських втрат. І водночас потрібне повне перекриття основних джерел російських доходів. Без цих кроків не може бути й мови про серйозні або результативні переговори.

Коли настане слушний момент для переговорів, Стамбул цілком може стати відповідним майданчиком. Лозанна – ще один можливий варіант, нейтральне і символічне місце.

Цікаво, що згадка про Стамбул і Лозанну разом переносить нас у центр турецької історії – до завершення епохи Османської імперії після Першої світової війни. Це, безумовно, тема окремої розмови. Лозаннський договір, який замінив Севрський, і досі має глибоке значення для сучасної Туреччини.

У будь-якому разі президент Ердоган може відіграти ключову роль як посередник. Як ви, так і глядачі добре пам’ятаєте, у липні 2022 року саме за його посередництва була укладена зернова угода, яка протягом року забезпечувала безпечне транспортування українського зерна через Чорне море.

Ердоган свідомо уникав запровадження санкцій проти Росії та зберігав відкритий і стабільний канал зв’язку з Путіним, що дозволяє йому залишатися впливовим і прийнятним гравцем для обох сторін.

Водночас, як ми з вами не раз обговорювали, президент Ердоган послідовно засуджував російське військове вторгнення в Україну та закликав до повного відновлення її територіальної цілісності. Він також ініціював і підтримав тісну військово-технологічну співпрацю між Україною та Туреччиною.

На початку повномасштабного вторгнення Україна отримала від Туреччини безпілотники Bayraktar TB2. Сьогодні діють угоди про спільне виробництво цих апаратів на території України. Хоча нині українська армія значною мірою покладається на власні розробки, рівень технологічного прориву був справді вражаючим.

Крім того, Туреччина та Україна співпрацюють у сфері будівництва малопомітних бойових кораблів і фрегатів для українських ВМС.

Ердогану вдалося зберегти складний баланс. Він був послідовним і принциповим у підтримці незалежності та територіальної цілісності України, водночас уникаючи відкритого конфлікту з Путіним. Такий підхід робить його потенційно сильним і прийнятним посередником. Утім, навряд чи найближчим часом ми побачимо реальні передумови для початку таких переговорів.

Коли ми говоримо про Китай, був дуже цікавий сигнал від генсекретаря НАТО Марка Рютте, який сказав, що Китай зацікавлений у тому, щоб РФ намагалась тримати ЄС у тонусі, погрожуючи відкриттям додаткової ділянки фронту. Хотів би вас розпитати про перспективи залучення у великий переговорний проєкт, йдеться не лише про російсько-українську війну,  Пекіна. Був сигнал, що близько 2-3 вересня має відбутися зустріч між Путіним та Сі Цзіньпіном. Можливо, ми виходимо на певні фінішні перемовини, коли буде озвучено позицію Пекіна та позицію Вашингтона щодо того, що хотів би досягнути Китай? А Китай хоче світового перерозподілу.

У контексті війни Росії проти України виглядає так, що Китай зацікавлений у її затягуванні. Якщо Росія «переможе» або бодай частково досягне своїх цілей, це створить небезпечний прецедент підриву територіальної цілісності суверенних держав,  і тим самим суперечитиме офіційній позиції Китаю щодо Тайваню.

Водночас у разі перемоги України й завершення війни, як ви справедливо зауважили, є висока ймовірність того, що весь трансатлантичний альянс переорієнтує свою увагу й тиск на Китай. Тож саме з цієї причини продовження бойових дій в Україні, ймовірно, відповідає стратегічним інтересам Пекіна.

Разом із тим я не очікую, що найближчим часом з’являться реальні передумови для мирних переговорів.

Росія й надалі значною мірою залежить від китайської підтримки – передусім не у сфері озброєнь, а у фінансовому вимірі, зокрема через стабільні надходження від експорту нафти до Китаю.

Якщо Трамп запровадить масштабні вторинні санкції, або як він сам їх називає – вторинні тарифи, проти країн, що купують російську нафту, це майже напевно призведе до нової серйозної напруги у відносинах між США і Китаєм. Водночас такий крок може змусити Пекін переосмислити свій підхід до війни в Україні, прагнучи захистити власні економічні інтереси.

У результаті це може відкрити можливість для нового формату взаємодії між США та Китаєм – більш прагматичного і сфокусованого на стабільності.

Важко передбачити, як саме Китай відреагує на потенційний початок мирних переговорів. Однак в умовах, які склалися зараз, Пекін, вочевидь, вважає за вигідніше, щоб війна тривала.