Росія не здатна перейти на якийсь новий рівень ескалації, - Глен Грант

Міністр Лавров передав через Марко Рубіо послання Дональду Трампу, що росіяни готові бити по українських містах і по українській столиці з використанням зокрема, балістичної зброї. Замість того, щоби сказати Лаврову: "Не роби цього", Марко Рубіо проявив надзвичайно дивну стриманість, а, можливо, і не дивну. Наскільки зараз зростає ризик, на вашу думку, використання важкої балістичної зброї проти наших міст? 

Як на мене, певний час вони і далі посилюватимуть атаки. Але Росії треба дуже обережно витрачати свої балістичні ракети, бо виробляти їх непросто. А поки діють санкції, їм надзвичайно важко дістати всі необхідні компоненти. Та й великі балістичні ракети і вибухівку для них швидко не виготовиш.

Тому зараз вони частково використовують ці ракети, бо роблять ставку на залякування. І коли Лавров говорить, що дипломатам, працівникам неурядових організацій та іншим варто залишити Київ, бо вони нібито збираються знищувати населення міста — це теж частина цього тиску.

Втім важливо розуміти: зараз вони намагаються запускати багато ракет одночасно. Та через це між такими атаками неминуче будуть паузи, бо вони просто не мають достатньо ресурсів, щоб щодня бити по Києву в такому масштабі.

Тож для Росії це теж непростий момент, адже за останні кілька місяців вона втратила ініціативу й тепер намагається її повернути.

Це буде ситуативна історія? Чи росіяни входять, чи готові увійти в принципово нову фазу російсько-української війни? На вашу думку, наскільки їхні цілі можуть зазнати симетричних уражень? 

Я не думаю, що вони здатні перейти на якийсь новий рівень ескалації, бо в них просто немає для цього ресурсу. Тому вони намагатимуться створити враження, ніби підвищують ставки: певний час робитимуть менше атак, а потім завдаватимуть більш руйнівного удару. 

Ми це бачили під час останньої атаки: ракети, усе, що вони могли сконцентрувати на невеликій ділянці, щоб це виглядало набагато страшніше, ніж є насправді. Лук’янівка і раніше зазнавала таких ударів, але цього разу все виглядало значно гірше, бо були влучання в об’єкти, які сильно палали.

Росія спробує зробити це знову. Вони оберуть інше місце і завдадуть ще одного серйозного удару по іншій цілі. Але, як я вже казав, для цього їм потрібні періоди тиші, щоб накопичити ракети та дрони, а потім одночасно спрямувати їх в одну точку.

Скільки вони ще зможуть так діяти — сказати важко. Втім навіть за словами Лаврова відчувається певний відчай у тому, що вони роблять зараз. Це не позиція сили. Навпаки — це дії з позиції слабкості.

А якщо говорити про перспективи додавання ще інших ділянок фронту, розширення лінії фронту, наприклад, на території в Білорусі? Росіяни продемонстрували, що вони готові проводити там навчання і почали множитись чутки про буцімби готовність росіян використати тактичну ядерну зброю.

Можливо, це психологічні прийоми, можливо, це додатковий психологічний тиск, а можливо вони до чогось подібного готуються. Отже, білоруський фронт потенційний і тактична ядерна зброя. 

Мені відомо, що Макрон уже спілкувався з білоруським президентом і досить чітко дав зрозуміти, що вступ Білорусі у війну був би дуже поганою ідеєю. Білорусь, по суті, досі трималася осторонь. Вона дала Росії те, що мусила або могла дати, але починати власну війну не в її інтересах. Тому я не думаю, що це станеться.

Щодо тактичної ядерної зброї, про яку ви згадали: для Росії це був би вкрай нерозумний крок. У момент, коли вони це зроблять, навіть ті, хто зараз займає нейтральну позицію, виступлять проти них. І це може стати для них фатальним.

Але варто пам’ятати: тактична ядерна зброя на території Білорусі контролюється не білорусами, а росіянами. Тож навіть якщо щось буде запущено звідти, це будуть дії Росії, а не Білорусі.

На цей момент я не бачу ознак того, що вони справді готові до такого сценарію. Радше йдеться про тиск і спробу підтримувати напругу, щоб задовольнити Путіна. Не більше.

А якщо говорити про перспективи використання тактичної ядерної зброї на тій чи іншій ділянці фронту. Ми розуміємо, що це не змінить хід війни, але це ще піднесе ранг російсько-української війни в очах Заходу. Можливо, в такий спосіб Путін хоче залякувати наших друзів і союзників для того, щоб вони уподібнювались Дональду Трампу. Чи просто у росіян немає інших карт? От як ви оцінюєте загалом перспективи використання тактичної ядерної зброї?

Думаю, ви маєте рацію. Це справді карта, і, можливо, єдина карта, яка в них залишилася. Але я не вважаю, що це козирний туз. Швидше двійка чи трійка.

Треба пам’ятати, що багато людей із найближчого оточення Путіна мають родини на Заході. І якщо буде застосована ядерна зброя, їхні активи та їхні сім’ї фактично опиняться під загрозою.

Ніхто не захоче руйнувати цей крихкий баланс, коли їхні родини живуть у США, а діти навчаються в американських чи швейцарських школах. Ядерний сценарій усе це миттєво знищить. Тому Путін має чітко розуміти — і я впевнений, що він це розуміє — що перехід до ядерної зброї стане кінцем гри, а не початком нової.

Навіть тактична ядерна зброя - це певна точка неповернення. І ці чутки почали розповсюджуватись якраз по закінченню розмов Путіна і Сі Цзіньпіна. Розуміємо, що це надзвичайно великий складний кейс. Спочатку Трамп зустрівся з Сі Цзіньпіном, потім Путін поїхав до Китайської Народної Республіки вирішувати свої питання.

І, отже, розумію, що ми не можемо володіти всім об'ємом інформації, що відбулося під час розмов між Сі і Трампом, між Сі і Путіним, але я думаю, що у вас є якесь своє бачення і, можливо, є якась інформація від військових та експертних середовищ.

Це дуже цікава ситуація. Загальне враження таке, що Трамп приїхав до Китаю, почуваючись сильним і впевненим у собі, але китайський лідер фактично принизив його і поставив у другорядне становище. 

Схожа ситуація, по суті, сталася і з Путіним. Думаю, він поїхав до Китаю, щоб переконатися, що і надалі має повну підтримку Пекіна. І наразі така підтримка справді є, бо Китай бачить у діях Росії вигоду для себе. Для Китаю вигідне все, що послаблює Сполучені Штати і створює враження слабшої Америки. Це підвищує шанси на появу нового світового порядку, у якому Китай матиме значно більший вплив.

Втім, я не думаю, що Путін залишив Китай задоволеним. Він не отримає від Пекіна нічого, окрім подальших поставок компонентів, необхідних для виробництва зброї.

Великої нафтової угоди також не буде. Китай уже домовився з Росією про закупівлю нафти на дуже вигідних для себе умовах, і фактично Росія продає нафту Китаю собі у збиток.

Тому Китай не хоче порушувати цей баланс. Пекін зацікавлений у тому, щоб усе залишалося саме так, як є зараз. Адже він уже може висувати Росії свої умови й фактично диктувати: «Дайте нам це» — і Москва змушена погоджуватися.

Думаю, Путін точно не поїхав із Китаю задоволеним, бо він втратив свої позиції. Тепер Росія значно більш залежна від Китаю, а сам Путін опинився у підлеглому становищі щодо Пекіна. Водночас він уже не має такого впливу на Трампа, як раніше, тому що Трамп, схоже, вже не до кінця усвідомлює, що саме робить.

Усе це формує дуже складний і водночас цікавий баланс сил. І буде справді цікаво побачити, як ця ситуація розвиватиметься в найближчі місяці.

Чи змінилися цілі війни росіян з урахуванням того, що нас чекає велика, надзвичайно складна літня кампанія. Отже, цілі війни для Путіна. Йдеться не лише про військові цілі, але й, можливо, військово-політичні. 

Вони, на мою думку, абсолютно однакові. Путін починав цю війну з прагнення увійти в історію як "великий Путін" — стати в один ряд із царями та Сталіним, залишитися в пам’яті як людина, яка нібито відродила велич Росії. І я не думаю, що він тепер може змінити цей курс. Бо якщо він це зробить, усім одразу стане очевидно, що він зазнав поразки, і тоді його можуть дуже швидко усунути.

Всю свою політичну кар’єру він будував на ідеї "зробити Росію великою знову" — сильнішою, більшою, впливовішою, ніж після Другої світової війни. І тепер він уже не може просто зупинитися. Він змушений продовжувати.

Саме тому ми й побачили те, що сталося минулої суботу — цей масштабний удар. Йому потрібні такі дії, щоб демонструвати, ніби саме він контролює ситуацію і що Росія все ще рухається до своєї так званої "величі". Він просто не наважується змінити напрямок.

Про ресурсність росіян, так би мовити, і середньострокові перспективи. Тобто питання інтенсивності - це ж не лише питання того, наскільки активно росіяни будуть бити по наших містах. А про їхні операційні плани і готовність залучати додаткову кількість особового складу. Рішення про мобілізацію додаткову Путін ще не ухвалював. Тобто парадигма мобілізації у росіян лишається тою самою.

Якщо продовжити попередню думку, то через те, що йому потрібно постійно демонструвати перемоги, рано чи пізно йому доведеться вдатися до певної форми мобілізації, щоб компенсувати втрати, яких Україна завдає російській армії, і отримати необхідну кількість людей для продовження війни. Але це дуже небезпечний крок, своєрідний меч із двома лезами. Тому що якщо Путін піде на масштабну мобілізацію, щоб підтримувати війну, одразу виникнуть серйозні наслідки.

По-перше, він втратить значну частину робочої сили. І йому доведеться дуже обережно діяти, щоб не забрати людей із критично важливих галузей та ключових професій. Це перша проблема.

По-друге, це викличе сильне невдоволення серед населення. Багато людей сприймали все це як «спеціальну військову операцію». Але якщо почнеться мобілізація, стане очевидно, що це вже не якась «спеціальна операція», а повномасштабна війна. І чимало людей політично не були готові підтримувати саме війну.

По-третє, будь-яка мобілізація неминуче вдарить по економіці. Наслідки будуть у будь-якому разі: чи то підприємства більше не зможуть виплачувати кредити, чи людям доведеться купувати гірші за якістю продукти і платити більше за імпорт із Китаю, Білорусі чи інших країн.

Саме це і є справжнім впливом війни на Росію. Справа не лише у військових втратах. Армія може продовжувати воювати, але Україна має виснажувати Росію доти, доки не почнуть ламатися ключові механізми, без яких держава не може нормально функціонувати: фінанси, логістика, економіка, система постачання. І зараз Росія набагато ближча до цієї межі, ніж будь-коли за весь час від початку війни у 2014 році.

Тому в Путіна справді великі проблеми. Реальні проблеми. І одна з головних — у Росії закінчуються гроші.

Я думаю, що ви читали останнє повідомлення від колишнього головнокомандувача, а зараз надзвичайного повноважного посла у Сполученому Королівстві генерала Валерія Залужного. Отже, довга затяжна війна, яка буде супроводжуватись зміною концепції війни і ми це бачимо. Ну і ми не будемо легковажити росіянами, тому що вони переозброюють свою армію.

Як вони вміють, але роблять це на доволі регулярній основі. Вони мають обстріляні підрозділи, ну і своїх цілей вони не приховують. Йдеться не лише про Україну, йдеться про Естонію, Литву, Латвію, можливо, Фінляндію і, можливо, Польщу. Ми не знаємо Я не володію операційними планами російського Генштабу, але ризик і загрози є.

Наскільки росіяни досягають неприємних для нас, але певних успіхів у підготовці до нової війни?

Їхній головний успіх полягає в тому, що їм вдалося скувати не лише Україну, а й значну частину Європи одночасно. Вони також мали певні політичні успіхи. Довгий час Росія мала сильний вплив на Угорщину, хоча зараз, схоже, цей вплив слабшає. 

Так само нещодавні події у Сербії можна вважати невдачею для Москви, адже серби фактично показали, що хочуть рухатися в бік Заходу, а не Росії.

Але, думаю, найбільшим успіхом Росії досі залишається те, що вона змогла втримати країни Європейського Союзу, а також Велику Британію і Норвегію від повноцінного вступу в цю боротьбу. І хоча вони підтримують Україну, цієї підтримки недостатньо. Її недостатньо для того, щоб повністю відтіснити Росію.

Тому затяжна війна, яку ми бачимо зараз, — це радше ознака слабкості Європи, а не її сили. Залишається сподіватися, що люди зрозуміють: якщо не допомогти Україні перемогти у цій війні, вона може тривати ще дуже і дуже довго.

Свого часу жахливу дилему ресурсності окреслив один з найтрагічніших і найкривавіших маніяків XX століття Йосиф Сталін. Свого часу він сказав: "А скільки у папи римського дивізій?" Ну і, відповідно, коли ми говоримо про консолідацію відповідь країн Європи, ми повинні розуміти, хто буде воювати, хто буде віддавати накази і хто буде готовий розпоряджатися на найвищому рівні солдатськими життями.

Як ситуація зараз виглядає з тим, щоби бути готовими давати росіянам відсіч в разі військової провокації? Що ви скажете про дуже дивні американські сигнали щодо виведення військ, передислокації?

Сигналів зараз справді багато, але Сполучені Штати поки що нічого не вивели. І якщо ви звернули увагу, то ще тиждень тому Трамп фактично скасував рішення Гегсета щодо виведення п’яти тисяч військових, заявивши натомість, що планує перекинути до Польщі ще одну бригаду.

Те, що говорить Америка, і те, що вона зрештою робить, — це часто зовсім різні речі. І поки що ми не дійшли до моменту, коли США були б змушені безпосередньо вступити у війну. Тому наразі вони і далі рухатимуться так, як рухаються зараз: із постійними змінами заяв, настроїв і підходів. 

А подальший розвиток ситуації повністю залежатиме від того, що Путін зробить далі. І чи наважиться зробити щось узагалі. Якщо він вирішить атакувати країни Балтії, Фінляндію чи іншу державу, тоді правила гри кардинально зміняться. У такому разі НАТО доведеться діяти так, як Альянс постійно заявляє. І навіть якщо саме НАТО не відреагує в повному обсязі, все одно сформується коаліція країн, готових втрутитися. Але доти, доки Путін не перейде цю червону лінію, ситуація, скоріш за все суттєво не зміниться.

Хто віддаватиме накази? На цей момент — генерали НАТО. І якщо щось станеться, я не думаю, що структура командування буде іншою. Адже механізм НАТО вже існує і працює.

Ми бачили це навіть нещодавно: тиждень чи два тому літаки НАТО в Естонії збили дрон. Це був перший такий випадок, але, думаю, точно не останній. І це показує, що коли НАТО вважає за потрібне, воно здатне діяти.

Але все знову впирається в те, що саме Путін вирішить робити далі, щоб утриматися при владі. І тут проблема в тому, що це вже не зовсім раціональна логіка — ані з боку самого Путіна, ані з точки зору західних аналітиків, які намагаються прогнозувати його дії. Ми не можемо точно передбачити, що він зробить, тому що зараз він перебуває у стані, коли людина починає діяти ірраціонально, відчуваючи, що програє.

Путін боїться симетричних відповідей. Свого часу росіяни буквально випро запрошували у Києва дозвіл проводити свій парад на 9 травня. І ми розуміємо, в разі військової провокації проти Естонії чи проти Литви, надзвичайно серйозних ризиків зазнає Санкт-Петербург.

Якщо військова акція проти країн Балтії потриває, я думаю, що російську столицю росіяни Москву також не зможуть прикрити. Але це в теорії. На вашу думку, наскільки зараз будуть підніматися ставки у великій війні і які додаткові карти Путін може застосовувати?

Думаю, справедливо буде сказати, що ставки зараз зростають, тому що ми наближаємося до нового етапу війни. І, на мою думку, найважливіше, про що зараз говорять недостатньо, — це те, що українські збройні сили на окремих напрямках починають просуватися вперед. І це не просто тактична зміна. Це набагато глибша зміна у способі ведення бойових дій. Вона показує, що українська армія починає краще розуміти, як саме потрібно воювати і діяти, щоб повертати території. І це справді дуже важливо. 

Саме це може турбувати Росію більше за будь-що інше. Особливо якщо деякі бригади почнуть рухатися швидше, ніж зараз, і звільняти більше територій. Тоді цілком можливо, що в російських збройних силах почнеться серйозний надлом. Але найважливіше те, що це почне серйозно їх тривожити. Ініціатива поступово повертається до України, хоча останні три-чотири роки вона була на боці Росії. І це вже фундаментальна зміна.

Вона змінюватиме саме мислення російського військового командування, їхнє бачення ситуації та власних дій. І це справді викликатиме в них велике занепокоєння.

Шановний пане полковнику, хотів би вас уточнити, якщо говорити про літню кампанію. От є відчуття, що російські інтервенти втомлюються. Чи рівень їхньої ротації достатній? І, відповідно, якщо ми говоримо про ураження військових об'єктів на території Росії, ми побачили абсолютно фантастичну роботу українських військових і бійців Служби безпеки України, коли ми говоримо про дальні точкові удари. Але російські економіка якось ще функціонує. Отже, і короткий прогноз на літо.

Тобто російська активність і наша готовність просто перекинути російську економіку. Як ви це бачите в теперішніх реаліях?

Втома там безумовно є. Це видно хоча б із того, що дедалі більше російських блогерів починають відкрито висловлювати невдоволення. Також з’являється все більше відео на YouTube, де самі росіяни говорять про те, що їх не влаштовує те, що відбувається.

Зруйнувати російську економіку — непросте завдання. Але це можливо, і цей процес уже відбувається. Проте йдеться не про щось одне. Це поєднання багатьох чинників: санкцій, дипломатичного тиску та військових дій. І зараз у кожному з цих напрямків є певні позитивні результати.

Ви маєте рацію: удари по нафтовій інфраструктурі та відповідних об’єктах справді важливі. І ми вже бачимо, що здатність Росії справлятися з цим поступово слабшає. У Росії виникають серйозні проблеми, а це означає, що в довгостроковій перспективі вона отримуватиме менше грошей і матиме менше ресурсів для забезпечення армії.

Ми також знаємо, що багато російських компаній фактично залишилися без грошей. Вони набрали кредитів і вже не здатні їх обслуговувати. На перший погляд це може не виглядати катастрофою. Але рано чи пізно наслідки почнуть проявлятися у банківській системі. Частина банків може почати руйнуватися. А коли такі процеси запускаються, вони зазвичай розгортаються дуже швидко. Ми вже бачили подібне під час банківської кризи 2009 року.

Тому Україні зараз потрібно зберігати стійкість. Людям потрібно триматися і продовжувати робити те, що вони роблять зараз — крок за кроком ставати ефективнішими. Адже вже ведеться робота на різних рівнях: удари по передовій, удари по логістиці в тилу, блокування шляхів постачання для російських військ, глибокі удари по нафтопереробних заводах, портах та іншій критичній інфраструктурі. І все це матиме ефект.

Росія не здатна підтримувати такий стан безкінечно. І російське суспільство теж не буде готове терпіти це вічно. Можливо, перелом не настане цього літа. Я знаю, що Зеленський говорив, що, мовляв, варто очікувати певних змін ближче до листопада. Але це може статися і пізніше. Можливо, доведеться зачекати ще трохи. Водночас Росія слабшає. Росія програє. Потрібно лише зберігати терпіння і продовжувати тиснути далі, доки щось не зламається.