4 листопада мине пів року відтоді, як представники Концерну радіомовлення, радіозв’язку і телебачення (Концерн РРТ) без будь-яких законних підстав, на власний розсуд вимкнули мовлення телеканалу "Еспресо", 5 каналу і Прямого в цифровій мережі Т2. Не допомогли ні тривалі й наполегливі протести західних союзників України, ні електронна петиція про повернення в цифровий ефір цих телепродуктів, яка 1 липня набрала необхідні для подальшого розгляду 25 тисяч голосів. Від критики облудної "єдиної інформаційної політики" відмахнулися і секретар РНБО Олексій Данилов, і бізнес-омбудсмен Роман Ващук, і президент Володимир Зеленський. Як фаховий історик я фіксую ці факти у триванні, оскільки в такому вигляді вони набувають ваги події, а не швидкоплинних новин, про які через тиждень уже мало хто пам’ятатиме, за винятком хіба що фахових літописців.
Тут слід сказати, що сам я телевізора не маю уже кілька десятиліть, – відтоді, як широкий загал отримав змогу стежити за подіями в мережі Інтернет. "Еспресо" я дивлюся в сервісі YouTube або читаю текстові матеріали колег на мережній сторінці каналу й інших віртуальних мас-медій. Проте, як то кажуть, трапляється, що й на мудрім дідько на Лису гору їздить. Ну про дідька тут для красного слівця, а клопоту таки набувся того чорного понеділка, коли з нагоди уродин верховного московського пацюка Україну обстріляли сотнею ракет і одномоментно ушкодили значну частину енергомережі. Тоді, як пам’ятають мої співгромадяни та співгромадянки, стався частковий блекаут, зокрема, через брак електроенергії не працювали цілий день провайдери стільникового зв’язку та поставники Інтернету.
Сучасна людина, тим більше в таких тривожних обставинах, чується без новин дуже тривожно і ніяково. Певний вихід я знайшов (і раджу цей варіант іншим на майбутнє) в тому, щоб приєднати до мобільного телефона дротові навушники, які відіграють роль радіоантени, і заходитися шукати радіопередавач у FM-діапазоні. Зрозуміло, що і радійники не мали струму, проте в них можуть бути автономні генератори, відтак надія спонукала наполегливо сканувати радіопростір. І одна станція знайшлася. Це була трансляція "єдиних новин". Довелося "їсти, що дають".
Ті, хто дивиться цей вінегрет з власної невимушеної волі, знають про погано структуровану суміш воєнних і офіційних новин та коментарів, покликану зміцнити наші серця і спонукати до безмежної любові й вдячності до уряду й особисто президента за все, що вони роблять для перемоги. Винісши за дужки в рівнянні той факт, що діється це за кошти усіх платників податків, у тому числі тих, хто не палає особливою прихильністю до адептів учителя Голобородька, можна навіть погодитися, що упродовж короткого часу за екстремальних обставин така медійна політика допустима. За однієї важливої умови, про яку я почув того дня в інструкції про те, як поводитися під час бомбардування або ракетного обстрілу.
Якщо вихід з бомбосховища єдиний, як отой ославлений ефір новин, то шкода від монополії смертельна. У випадку медій вона не така очевидна. Проте одразу дається взнаки в кризові моменти.
Отож, громадянам і громадянкам, які опинилися у небезпеці, радили обирати такі бомбосховища, де є кілька виходів, – на випадок руйнування споруди нагорі, що призведе до засипання одного з виходів. Якщо він єдиний, як отой ославлений ефір новин, то шкода від монополії стане смертельною. У випадку медій шкода, подібно до радіації чи забруднення середовища отруйними хімікатами, не така очевидна. Проте вона одразу дається взнаки в кризові моменти.
Отож, отого "чорного понеділка", навіть зумівши дістатися до якихось цивілізованих мереж інформації, я отримав не отримав реальних новин. З уваги на критичні обставини, мовлення логічно було б переструктурувати, скажімо, давати кожні 15 чи 30 хвилин розширені новинні блоки, найактуальніші відомості тощо. Проте, складалося враження, що в "Багдаді все спокійно", годинні репортажні програми соціального спрямування заколисували слухача, а фахівці чергувалися в ефірі з дилетантами. Невдовзі ми дізналися з журналістських розслідувань, що це зокрема також результат перетворення виробництва "єдиних новин" на засіб дрібної наживи для компаній, пов’язаних з Офісом президента, які ще й принагідно за бюджетний кошт нестримно піарять цілком конкретних персонажів з оточення президента.
Тоді ж у цунамі інформації про російську атаку потонули заяви міністра культури Олександра Ткаченка, який уперто наполягав, що з медіального "бомбосховища" має бути лише один вихід. Мовляв, багатоманіття інформації забезпечується тим, що "єдині новини" можуть транслювати не лише допущені до усіх мереж канали, але й ті, хто з цифрових мереж вимкнуті. І цими анекдотичними просторікуваннями можна було б знехтувати, якби не перспектива чергових блекаутів, відключень електрики та інших кризових ситуацій, що неминуче змусять нас обмежити інформаційний раціон до слухання дилетантських і підлабузницьких стосовно влади "єдиних новин".
Нам треба знищити багато різних Карфагенів. Один із першочергових – руйнування зловісної інформаційної монополії влади та блокування нею критичного мислення громадян і громадянок.
Нам треба знищити багато різних Карфагенів. Зрозуміло, головний розташований на берегах Москви-ріки. Але є чимало менших, які стоять на заваді магістральному завданню. І один з першочергових – руйнування зловісної інформаційної монополії влади та блокування нею критичного мислення громадян і громадянок. Все просто: поверніть у всі мережі завжди віддані Україні канали, дайте змогу фахівцям реформувати мовлення, опановане постмедведчуківськими кадрами та пропагандистами з колишньої фірми пана міністра Ткаченка, прислухайтеся до голосу громадськості.
Спеціально для Еспресо.
Про автора: Андрій Павлишин – історик, перекладач, член Українського ПЕНу, викладач Українського католицького університету, оглядач Еспресо.
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.
Слідкуйте за найважливішими новинами України! Підписуйтесь на нашу facebook-сторінку та телеграм-канал.