Стаття дозволяє простежити прірву між "нинішніми" та "колишніми", тобто між паралізованими посадовими обовʼязками спікерами та людьми, здатними вільно висловлювати власні думки, зокрема, такими, як Волкер:
Саміт у Вільнюсі відображає нерозуміння того, що характер європейської безпеки змінився. Україна наразі виконує роботу за НАТО – бореться за захист кордонів вільної Європи. При цьому Україна спроможніша у військовому плані, ніж більшість членів НАТО. І боронить Україна ті цінності, на яких Альянс і ґрунтується.
Якщо Київ застрягне "в залі очікування НАТО", це дасть Путіну зелене світло для нового нападу. Звичайно, Україна спочатку повинна виграти війну.
Читайте також: Як то нема інших Альянсів? Зовсім?
Наразі існує фундаментальна розбіжність між зобов'язаннями НАТО щодо безпеки та відмовою надати Україні чіткий шлях до членства. Цю розбіжність необхідно терміново усунути вже наступного року і запросити Україну до Альянсу.
В іншому випадку складно уявити, що НАТО зможе захистити Європу без України.
Навіть після можливого замирення в Україні, країна-агресорка перегрупується. Вона готуватиметься до нового нападу. Путін надалі зверне свій погляд на Естонію, Латвію, Литву і навіть Фінляндію, які є країнами ЄС і НАТО.
Читайте також: Чи винен хтось і щось Україні
Подібні думки важливі, оскільки під їх впливом формується політичний запит суспільства до влади. Чим більше "Волкерів" заявлять про свою позицію, тим активніше той самий американський електорат виступатиме на підтримку України. А значить — Білий Дім дедалі менше боятиметься "ризику ескалації" війни.
Соціум формує порядок денний, і в наших силах повпливати на нього.
Про автора. Орест Сохар, журналіст, шеф-редактор Obozrevatel
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.