Як то нема інших Альянсів? Зовсім?

Чи можемо ми звинуватити білку, що вона білка, кабана – що він кабан, оленя – що він олень? Ні. Це їх природа. Який сенс ображатися на їх природу?

Чи можемо ми скористатися з їхньої природи? Так. Якщо головою подумати.

Чи можемо ми претензіями, звинуваченнями і, прости Господи, хамством скасувати стереотипи, помилки, страхи, політиків чи суспільства інших країн? Ні.

Чи можемо ми скористатися їх силою й із розумінням сприйняти їх слабкості? Так. Якщо головою подумати — щоб і нам реалістичний максимум, і не вимагати від кабана стрибати білкою, а від оленя – пурхати метеликом.

Читайте також: Чому Україна виявилася готовою до війни

Тоді що ми хочемо досягнути тим, що такі "рєзкі шо сітро"? Сподіваємося що ось це от "сссишиш" справить враження? Покажемо такими інтонаціями, що ми сміливіші, вищі, гідніші ніж вони? У квартальчику на районє – може й зіграє. А там такі інтонації не вражають. Тоді навіщо ми себе так поводимо?

Можливо, ми хочемо самих себе переконати, що "це НАТО пропало, несіть інше"? Ну, гаразд. А є інше? Може насправді Північноатлантичний Альянс скис, то підемо до Середньоатлантичного, Південнотихоокеанського, ще якогось Альянсу, де нас поважають, цінують, готові заступитися, профінансують сьогодні та післязавтра?

Як то нема інших Альянсів? Зовсім?

То ми готові посваритися із тими, хто нас підтримує тоді, як не маємо інших ідеальніших друзів?

Ідеалів нема. Сусід навпроти, продавчиня овочів, водій таксі, начальник, улюблене кіно, штучний інтелект, останній альбом Metallica… все має вади. На себе в дзеркало дивилися? Ну? І що, відображення дає підстави фиркати? Ось ця задрана до гори гонорова мармиза точно важливіша аніж мати друзів? Вона нас захистить, коли друзі відвернуться?

А хто сказав, що вони не можуть відвернутися?

Друзі поволі вчаться усвідомлювати й визнавати їхню недосконалість. Потай вони беруть в нас приклад в дечому.

Читайте також: Назад в майбутнє, або Ласкаво просимо додому

Ми сміливіші, в синцях, із побитими колінками, змогли встояти в бійці із більшим хуліганом. Ми ідеалісти, наївні й без досвіду. Друзі живуть в спокійніших кварталах, вони знають дорослий світ і здогадуються, що не вміють битися. Колись вміли, забули, але готові ділитися. Ми потрібні їм (хоча їм ніяково це визнати), нам потрібні вони. Ані вони, ані ми не ідеальні. Здається, ми можемо швидше вчитися ніж вони. Тільки треба більше зусиль і менше дворових розпальцьовок – не робе.

Що нам потрібно? Вижити. Що для того треба? Зберегти друзів, отримувати їх допомогу, не гаяти час, творити власну спроможність, проявити мудрість і взяти краще з реального чужого та максимум із можливого свого. Хіба ні?

Світ недосконалий. Ми недосконалі. Друзі – теж. Тільки вижити треба нам, а не їм. Так, може, розуміти їхні вади? Ми вже поволі допомагаємо їм з тими недоліками. Ми — їм. Вони – нам.

У нас не буде інших друзів.

Friends will be friends.

Джерело

Про автора. Віталій Гайдукевич, журналіст

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.