Чи винен хтось і щось Україні

Причому образа на колективний Захід, який нам винен, але не робить того, що хочуть українці, йде дуже часто навіть не від майбутніх євроскептиків, які будуть саботувати нашу інтеграцію в ЄС, і не від агентів Москви, а від лідерів громадської думки, які завжди вважалися орієнтованими на цивілізований світ. І цьому аплодують в Москві. І здивовано дивляться на це у Лондоні та Вашингтоні, хоч там і зберігають виваженість і дипломатичність у публічній площині. Бо поводять себе як дорослі.

То чи винен хтось щось Україні? Ні. Чи має Україна бути вдячна? Так, звісно, має. Ми на 90 відсотків зараз воюємо західною зброєю. І економічно виживаємо завдяки західній фінансовій допомозі. Важко уявити, де б зараз проходила лінія фронту без підтримки Заходу. І який би рівень зубожіння був би в українського населення. Який був би курс гривні. Ми б не сперечалися, дійде колись гривня до 40, а скоріш стояли б в черзі в обмінник, щоб купити хоч якийсь пом'ятий долар за 400.

Це треба визнавати. І Захід, колективний Захід, робить це із власної доброї волі. Ми можемо скільки завгодно розповідати у Лондоні й Брюсселі, що ми воюємо за західні цінності, і то буде правда. Але чи відчував би Захід фізичну загрозу від Путіна? Навряд. То ми воюємо за західні цінності в Україні для себе. Щоб не пустити сюди "русскій мір". А не щоб він не дійшов до Парижа. То ж ми розв'язуємо власну проблему, а не допомагаємо Заходу. І Захід допомагає, відчуваючи симпатію до нас.

Читайте також: Піррів провал?

Так, саме українці гинуть і страждають на цій війні. Але ж Путін і напав на українців! Путін напав на Україну, і тому його напад — то наша проблема. Не проблема французів чи британців.

Ми можемо скільки завгодно говорити, що після України Путін би пішов на країни Балтії, і це звучить яскраво, але не треба ставати жертвами власної пропаганди. Путін нападає на слабих. І він бачив Україну слабкою. І він навряд чи наважився б напасти на НАТО.

Путін хотів відновити імперію і для того йому була потрібна Україна. А чи становила б потім ця імперія загрозу для Польщі та Німеччини, то вже інше питання із зовсім не очевидною відповіддю. І це дуже гіпотетична розмова, яка навряд чи може привести до прийняття в теперішньому значущих рішень.

Захід нам нічого не винен. Навіть після будапештського меморандуму, який чомусь продовжують згадувати. Хоч юридично це абсолютно нікчемний документ. І морально навряд чи на Заході хтось відчуває провину за те, що забрав ядерну зброю у країни, де панує хаос і яка не може собі цього фінансово дозволити. Це як забрати пістолет із кімнати, де сидять маленькі діти. Навіть якщо за 10 років туди прийде злочинець, ви не будете корити себе, що тоді не залишили ту зброю дітям.

Читайте також: Україна має підстави критикувати НАТО

Захід допомагає Україні та українцям із власної доброї волі. Набагато більше, ніж допомагає іншим країнам. А українські біженці навряд чи відчувають себе в Європі так, як ті самі сирійці. Поки сирійці чи африканці живуть у таборах, в які навіть заходити страшно, українцям віддають 5-и зіркові готелі в Ірландії й приймають у будинках, як далеких родичів, по всій Британії. І це треба сприймати як належне?

Схоже, такий рівень допомоги ми стали сприймати як належне. Сприймати як належне фінансування, зброю, запрошення до ЄС. Все те, що Захід робить із власної доброї волі, побачивши у нас своїх, а не із якогось розрахунку. Тільки переорієнтація ЄС з російського газу коштувала йому 700 млрд доларів. І дуже мало саме економічних причин було то робити.

Так, ми стаємо полігоном для західної зброї. Але для нас це за щастя. Бо альтернатива — відсутність зброї. Бо ми можемо дозволити собі змагатися на виснаження із Росією тільки тому, що за нами стоїть колективний Захід, економіка якого в 10 разів потужніша за російську. І саме тому бідкаються і ниють російські генерали.

Ми сприймаємо як даність допомогу і починаємо вимагати ще більшого. Наче нам всі винні. Ми хочемо, щоб американці ризикнули й пішли на ескалацію з Росією, ризикнувши втягнути світ у ядерну війну. Так, ця ймовірність не буде 100 відсоткова, але навіть 10 відсотків ймовірності робить цей крок неприйнятним. Але ми голосно вимагаємо, апелюючи до наших проблем. Які чомусь просто зобов'язані вирішувати американці.

Це для України рівень 10-відсоткової ймовірності ядерної загрози не страшний, бо в нас і так війна. Але такої війни немає в Міссурі чи Каліфорнії. У Бостоні чи Маямі. То з якого переляку вони там мають ставити своє життя під загрозу? Із солідарності з нами? Бо щось винні українцям? Американці можуть співчувати долі української дитини, яка живе у війні, але це не означає, що вони тоді мають ризикнути життям власних дітей. Дуже дивно чекати від них саме таких кроків.

Читайте також: Гарантії безпеки чи Будапешт 2.0?

Вся допомога Заходу іде від доброї волі. Якої могло і не бути. Так, при адвокації на Заході ми маємо говорити, що то дуже вигідна інвестиція. Що витрачаючи мізер, США нашими руками прибиває Росію і відбиває бажання Китаю нападати на Тайвань. Але будь-яка інвестиція, це про співвідношення ризику і дохідності. І поки ризики для Штатів мінімальні, мізерні, ця інвестиція виглядає привабливою. Але не вимагайте тоді підіймати ризики, бо тоді інвестиція вже стає дуже не цікавою і не виправданою. І це підриває такі чудові наші ж аргументи. Руйнує логіку.

І так, не плутаємо причини та наслідки. Захід вирішив підтримати Україну і це вдарило по Росії. Але це не Захід вирішив вдарити по Росії й тому спровокував Путіна на напад, щоб через підтримку України послабляти Москву. Не плутайте. Перша теза — то реальність. А друга — то теорія змови із російської пропаганди.

Ми маємо пропагувати на Заході підтримку України. Але не маємо права самі ставати жертвами власної пропаганди. Щоб не повторити шлях Путіна, який так часто повторював, що України немає і вона слабка, що сам у це повірив.

Для Заходу підтримка України — це добра воля і прояв солідарності. Вияв тих саме цінностей, за які ми й воюємо. Для України ця підтримка — це питання виживання.

І нам точно ніхто нічого не винен. І коли хтось із доброї волі допомагає тобі, то найгірша річ — сідати йому на голову і сприймати допомогу як даність. Нам дуже пощастило, що західні цінності виявились не порожнім звуком.

Коли ми просимо допомогу на Заході, ми маємо апелювати до спільних цінностей. І це має стати аргументом. Для допомоги. Але це не може бути аргументом для наших образ. Образ дитини, яка дуже щось хоче і вимагає, думаючи, що саме вона і її інтереси є центром всесвіту. Але ж ми дорослі й маємо знати, що це неправда.

Джерело

Про автора. Сергій Фурса, інвестиційний експерт, блогер.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.