Українська Військова Організація: уроки та висновки

Перед першим приходом совітів до нас у 1939 р., коли мені було років 4 – 5, кожної неділі (крім зимового періоду) наші хлопці та молоді ґазди, після Служби Божої, збирались у школі. Там до них приїздили (звідки – не знаю) проповідники, які навчали їх військової справи. А потім, під вечір, чоловіки збиралися на зарінку й робили "руханку" (якісь дивні вправи). Їхні лиця були зовсім не такі, як в інші дні: дуже серйозні, піднесені, одухотворені. Серед них був і мій тато. Відтоді пам’ятаю два слова : "Вишкіл" і "Коновалець". Перше було зрозуміле: адже вони вчились у школі. А друге вимовлялося рідко і зовсім іншим голосом: притишено-таємничим тоном. Мені уявлялося, що це щось пов’язане з квітами конвалії… Такого складного словосполучення як Українська Військова Організація – не могло вміститись у моїй голові.

30 липня 1920 р. у Празі відбулося зібрання Січового Стрілецтва, на якому, за пропозицією полковника Євгена Коновальця, було проголошено створення Української Військової Організації. Коновальця обрано її очільником.

Основною своєю ідеєю військовики визначили: "Підготовка української нації до здобуття власної національної самостійної державности". Гасло: "Самостійна Соборна Україна" стало священним у їхній боротьбі. В структурі УВО були сформовані 4 референтури: організаційно-кадрова, розвідувальна, бойової підготовки воїнів і офіцерів, політично-пропагандивна. В Галичині утворено 13 територіально-військових округів, до яких входило 58 повітів.

На цьому варто наголосити: Українська Військова Організація задумувалася не тільки як структура професійна (для забезпечення інтересів людей військових), а як розгалужена суспільно-політична формація. Її експозитури працювали також у багатьох країнах Європи й Америки. Таким чином українські військовики прагнули виносити свої ідеї у Світ.

Читайте також: Зближення з історією

Згодом УВО об’єднала свою діяльність з ОУН, яка також була створена за ініціативою Євгена Коновальця. Організаційно не зливаючись з нею. УВО не була ліквідована якимсь формальним рішенням, чи заявою про саморозпуск.

Живими були її ідеї боротьби за Самостійну Україну, які успадкувала УПА. Так само, можу абсолютно чітко стверджувати: через 7 десятиліть, 16 липня 1990 р., ми готові були ухвалити у Верховній Раді "Декларацію про державний суверенітет України", спиралися на досвід, самопосвяту, героїзм наших попередників, у тому числі й УВО. Здавалося б, ідеологія УВО вичерпала себе, ставши реальністю, зафіксованою в ”Акті проголошення незалежності України” 24 серпня 1991 р.

Та коли 2014 р. московсько-ординська імперія почала нову злочинну війну проти України, виникла ідея – відновити УВО. Після низки підготовчих заходів, у яких брали участь бійці самооборони, територіальних батальйонів, представники волонтерських організацій, 1 серпня 2015 р. відбувся установчий з’їзд (під егідою ОУН), який остаточно проголосив відновлення ”Української Військової Організації — ОУН”. Скорочено: ”УВО — ОУН”. Головою було обрано Бориса Гуменюка. Поет, заступник командира Добровольчого батальйону ОУН. 18 серпня того ж року Організація офіційно зареєстрована під своєю назвою. Так, немає жодних сумнівів: ОУН має історичне право на спадкоємство й об’єднання з УВО. Зрештою, такою була воля їхнього засновника Коновальця.

Читайте також: Євроінтеграція без русифікації!

Але ж… сьогоднішня війна — це зовсім інша війна, аніж усі попередні. Її недаром нарекли ”гібридною”. Послухаймо, що про це говорять ідеологи самих окупантів: "У попередніх війнах найважливішим вважалося завоювання території. Тепер найважливішим вважається завоювання душ у ворожій державі… За умов інформаційно-психологічної війни ні перемога в окремих боях не є самодостатньою, ні територіальні успіхи. Не про знищення живої сили треба думати, а про знищення психології противника… Завдання психологічної війни полягає у нанесенні паніки в душу ворога та у збереженні нормального душевного стану свого війська й народу. Корисна не лише паніка у ворога, але і його недовіра до керівників держави, його сумніви у власних силах, поглядах, почуттях". (Євгеній Месснер. Хочешь мира, победи мятежвойну. Московський воєнний університет, 2005 р.) Саме за цими ”методологічними” настановами московити виграли в нас 2019 року вибори всіх рівнів: президентські, парламентські, органів місцевого самоврядування.

На щастя, у попередні 5 років у нас замість армії, що складалася з 18 – 19 річних призовників були сформовані професійні ЗСУ. Вони врятували Україну. Але натомість ”недовіра” до тих, хто створив цю українську збройну силу, зробила свою справу й поширюється досі.

Ясна річ, у нас є Міністерство оборони, яке зобов’язане займатися на державному рівні тими справами, якими змушена була займатися громадська організація. Створене також Міністерство ветеранів війни. І все ж: суспільно-громадська структура "УВО – ОУН" є сьогодні не менше запотребована, ніж за Коновальця. Вона має стежити за тим, що в нас відбувається у воєнній сфері.

Читайте також: Про джерела запроданства в Україні

Чому над головами фронтового генералітету ЗСУ постійно висять якісь незрозумілі, необґрунтовані звинувачення? Хтось має пояснити суспільству: чому усунули командувача ССО генерал-майора Віктора Хоренка? Якщо безпідставно (а про це знають саме воєнні спеціалісти, практики), то має бути сказане про це слово УВО. Московський "язик" в Україні – це підступна ідеологічна зброя ворога (а тим паче коли він використовується в ЗСУ). Про це мають говорити не тільки мовознавці. Найавторитетніше слово тут могли б сказати саме ветерани УВО. А ще таке страшне явище як хабарництво у військових структурах держави.

Московська орда поставила перед собою завдання не просто захопити українську територію, а насамперед абсолютно знищити українську націю, нашу мову, історію, культуру, саме військові спеціалісти й практики, що знаються на реальних ситуаціях, мають докласти своїх зусиль до формування суспільної свідомости народу. А для цього потрібно, щоб УВО стала всенародною структурою. Якою вона уже колись була.

Джерело

Про автора. Михайло Косів, український політик, народний депутат України I-IV та VI скликань. Заслужений діяч мистецтв України.

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.