Генерал війни на виснаження: чим увійде в історію командування Олександра Сирського

"Факт – що Олександр Сирський забезпечив результати України у захисті Києва, у Харківській наступальній операції, у Курській операції. Я вдячний Олександру Сирському та кожному нашому воїну за сильні фронтові позиції України. Бажання у всіх нас одне – перемоги над ворогом і досягнення таких умов на фронті і в тиску на Росію, які б дозволили примусити Росію до миру", - написав в офіційному зверненні президент Володимир Зеленський представляючи головні кадрові зміни в Збройних силах України.

Олександр Сирський – одна з найсуперечливіших постатей українського військового керівництва. Навіть серед військових його оцінюють неоднозначно: одні вважають його одним із найталановитіших українських командувачів, який не боїться перебувати на передовій. Інші – надто жорстким генералом, який вимагає виконання поставлених завдань будь-якою ціною, не шкодуючи людей. Саме йому випала доля очолити ЗСУ після улюбленця публіки Валерія Залужного і піти на фоні скандалу зі звільненням міністра оборони Федорова, який також стрімко набрав популярність. Та чи справді його відставка - виключно результат світоглядного конфлікту з міноборони? Детальніше у матеріалі.

Федоров VS Сирський: війна світів

Основною причиною відставки міністра оборони Михайла Федорова, популярність якого зростала, називають конфлікт з головнокомандувачем Олександром Сирським. За даними ЗМІ, на засіданні фракції "Слуги народу" президент Володимир Зеленський заявив, що більше не може миритися з постійним конфліктом між Федоровим та Сирським.

"Вони живуть у двох різних світах. Міша хоче все цифровізувати, побудувати систему навколо технологій. Військові ж хочуть, щоб їх просто чули. Вони просять закупити одну номенклатуру озброєння, а він відмовляється й фінансує інші напрямки. Вони просто перестали чути один одного", – переказав один з депутатів слова президента.  

Уже після звільнення Михайло Федоров під час брифінгу запевнив,  не ставив умови: він, або Сирський, але підтвердив, що конфлікт з Генштабом був. За словами Федорова, коли президент вирішив не змінювати Сирського, він погодився й спробував налагодити співпрацю. Але, за словами Федорова, ініціативи Мінцифри/Міноборони систематично блокувалися.

"Сирський не готовий особисто в очі відкрито говорити про проблеми. Він готовий плести інтриги, думати, що хтось замовив у медіа якусь кампанію, а не проблема в діях, які відбуваються. По факту, він поставив ультиматум і замість того, щоб придумати, як асиметрично перемогти Росію – в чому задача головкома – він придумав, як розколоти країну, в якій ми з вами знаходимося, і в цьому велика проблема", – заявив Федоров.  

Водночас він визнав заслуги Сирського у 2022 році – Київську, Харківську та Херсонську операції. При цьому наголосив, що війна відтоді кардинально змінилася, а система управління не встигає за цими змінами. Федоров розповів, що за пів року роботи в Міноборони так і не вдалося створити центри компетенції чи змінити організаційну структуру, оскільки Генштаб начебто відмовлявся підписувати відповідні документи через формальні причини на кшталт невдалої назви. Також він навів приклад, коли просте рішення про базове забезпечення бригад дронами погоджувалося чотири місяці через бюрократичне протистояння.

Федоров описав практику, коли успішних і результативних командирів, замість заохочення, ізолюють і "токсикують" –  не дають призначень, посилюють бюрократичним навантаженням.  Також розповів про проблему нерівномірного розподілу ресурсів між корпусами (від 5 до 12-13 бригад), постійну ротацію командирів бригад, розрив між бригадами й корпусами та "ручний" розподіл постачання за принципом лояльності, а не результативності. Все це він назвав системними наслідками відсутності чіткої відповідальності в командній вертикалі.

Цікаво, що сам Олександр Сирський заявив, що не знав про конфлікт з міністром оборони.

"Для мене було несподіванкою дізнатися, що у нас із паном міністром був конфлікт. Я сприймав наші відносини як робочі: зі складними питаннями, з різними позиціями. Так і має бути між двома інституціями під час великої війни", – написав він у колонці для "Мілітарний", у вступі до якої зазначив, що він не будує імідж і не має політичних амбіцій, натомість займається війною  24/7. 

Військовий, який не обговорює накази керівництва

Сирський дав своє бачення ситуації та нагадав, що міноборони – відповідає за забезпечення війська, закупівлі, вироблення політик, цивільний контроль над ЗСУ. Натомість стратегія війни, планування операцій, ситуація на фронті – відповідальність головнокомандувача.  

"Коли мені закидають "відсутність стратегії", нагадаю просту річ: стратегія війни – не публічний документ і не пост у соцмережах. Вона доповідається Верховному Головнокомандувачу, а її результат видно на фронті, де мільйонна армія четвертий рік стримує переважаючого противника. Той, хто вимагає від Головкома "презентувати стратегію"  публічно, вимагає презентувати її ворогу", – заявив Сирський.

На закид про "ручне керування" він зазначив, що служить в армії понад 40 років. Тому не ставить ультиматумів своєму керівнику і не керую військами через месенджери.

"Мільйонна армія не керується у вотсапі. Вона керується через штаби, накази і відповідальність командирів на місцях", – заявив він.

У 2024 в інтерв’ю Укрінформ у 2024 Олександр Сирський також заявляв про чітке виконання наказів без дискусій про їх доцільність.

“У військових є один обов’язок – ми не обговорюємо наказів, ми їх виконуємо. Тож якщо у Президента країни, Верховного Головнокомандувача, були причини для такої заміни, особливо під час активної фази війни, – це означає, що ці причини – вагомі.", – відповів Сирський на питання з чим пов’язана відставка Залужного.

Після Залужного шансів на любов публіки майже не було

Ходять чутки, що у 2021 році президент Зеленський пропонував посаду головнокомандувача ЗСУ саме Олександру Сирському, який на той час був командувачем Сухопутних військ, але він відмовився. Тож головкомом призначили Валерія Залужного. І саме його заслугою вважають те, що РФ не змогла взяти Київ за три дні. Журнал New Yorker стверджував, що Залужний приховував військові приготування навіть від Володимира Зеленського і американських партнерів Києва. Валерій Залужний був доволі публічним, як на головкома, охоче спілкувався із західними медіа і дозволяв собі не погоджуватись з президентом. Разом з тим, як його популярність росла, ріс і конфлікт з Володимиром Зеленським. Указ про його відставку 8 лютого 2024 року багато українців сприйняли ледь не як зраду. На цьому тлі будь-хто, кого б не призначили головкомом замість Залужного, уже на старті отримав би порцію народної нелюбові. Олександр Сирський, який має репутацію жорсткого керівника, а після Бахмута – прізвиська "м’ясник" і "генерал 200", не мав шансів стати таким же улюбленцем публіки. Зрештою, і не намагався.

Олександр Сирський, фото: Генеральний штаб ЗСУ

На відміну від Валерія Залужного, якого часто асоціювали з маневреними операціями 2022 року (оборона Києва, Харківський контрнаступ, звільнення Херсона), Олександр Сирський очолив ЗСУ вже на іншому етапі війни. Анонсований масштабний контрнаступ 2023 не досяг стратегічних цілей, у війську почали говорити про брак особового складу, боєприпасів і затримки міжнародної допомоги.

 Тож Сирському довелось адаптувати ЗСУ до війни на виснаження в умовах гострого дефіциту людей. Старший дослідник Лондонського Королівського інституту об'єднаних служб Джек Вотліг вважає, що рішення Сирського цілком відповідали реальному стану речей у війську. 

17 лютого 2024 року новий головнокомандувач Олександр Сирський видав наказ про виведення військ з Авдіївки. Це було його перше рішення на посаді. На той момент місто фактично перебувало в оперативному оточенні та існувала загроза повторення катастрофічної ситуації, як у Дебальцевому. Але початок роботи на посаді з рішення про відступ також додав негативу його постаті, хоча аналітики ISW вважали це рішення виправданим і навіть запізнілим.

"Кожен командир має своє кладовище"  

На початку повномасштабного вторгнення Олександр Сирський як командувач Сухопутних військ керував і брав участь у планування більшості сухопутних операцій. Звичайно, у підпорядкування головкома Залужного. Дехто вважає, що оборона Київщини - це заслуга саме Сирського. Тоді за його наказом створили два кільця захисту столиці, зруйнували мости в Київській області, щоб перешкодити просуванню російських військ. Зокрема, була частково підірвана гребля на річці Ірпінь, що дало можливість затопити ворожі позиції та унеможливити підхід до міста.

За оборону Києва та звільнення півночі України Сирський отримав орден Богдана Хмельницького II ступеня, а пізніше і звання Героя України.

Також Олександр Сирський був одним із командувачів контрнаступу ЗСУ на Харківщину 2022 року. Багато військових аналітиків вважають цю операцію найуспішнішою українською наступальною операцією за всю війну. Тоді українські війська звільнили Балаклію, Куп'янськ, Ізюм, а російська армія була змушена відступати, кидаючи техніку. 

Із осені 2022 року до весни 2023 року Олександр Сирський керував обороною Соледару та Бахмута, однак втримати ці міста ЗСУ не вдалося. 20 травня 2023 російська армія повідомила про захоплення Бахмута. Однак Сирського найбільше критикують не за те, що ці території втратили, а через те, що відступати треба було раніше, аби зберегти життя солдат. Саме після цього про нього почали з’являтись чутки як про "генерала 200", який не шкодує людей. Мовляв, він надто довго наполягав на утриманні міста. Підрозділи були виснажені, а людські втрати величезні. 

Олександр Сирський, фото: GeneralStaff.ua

Битву за Бахмут називають однією з найкривавіших на території Європи з часів Другої  світової війни. Водночас прихильники Сирського вважають, оборона Бахмута скувала сили ПВК "Вагнер", Росія втратила десятки понад 20 тисяч військових, а Україна виграла трохи часу аби підготувати резерви. Мовляв, якби українські війська вивели б з Бахмута занадто швидко, це призвело б до втрат значно більших територій, ніж Бахмут і Соледар.

"Навіть у суто військовому плані рішення України утримувати свої позиції в Бахмуті логічно обґрунтоване. Якби її війська відступили, російські сили, ймовірно, пішли б за ними, перенісши бойові дії ще глибше на українську територію, на місцевість, яку не легше захищати. Дуга малих і середніх українських міст з населенням від 50 000 до 150 000 осіб розташована лише за 20 миль на захід. Відступ України з Бахмута не приніс би значної перепочинку чи стратегічної переваги", – писали журналісти The Washington Pos у 2023  у статті "Бахмутська "різанина" – урок для Заходу". 

Звільнення Бахмута стало справою честі для Сирського. І саме це занивають однією з причин провалу контрнаступу 2023 року. Залужний пропонував сконцентрувати основні західні резерви та важку техніку на одному на півдні, щоб перерізати російський сухопутний коридор до Криму. Однак президент Зеленський тоді підтримав пропозицію Сирського кинути частину сил на звільнення Бахмута і рухатись далі на Луганщину, тож початковий план, погоджений НАТО змінили. Тож сили розділили порівну між генералом Тарнавським, який керував наступом на Мелітопольському напрямку Сирським на Бахмутському. У результаті не вдалося звільнити ані Мелітополь, ані Бахмут.

Утім, попри різне бачення у плануванні операцій, до відкритого конфлікту між Залужним і Сирським не доходило.

"Якось я запитала Залужного, що він думає про Сирського. Це був десь початок 2024 року, ми сиділи в кабінеті і обговорювали потенційні сценарії війни. Тоді вже активно ширилась інформація, що Сирський стане наступним ГК. Залужний відповів максимально коротко, буквально одним словом: Професіонал", – згадує керівниця проєкту Victory Drones Марія Берлінська. 

За її словами, Сирського є за що критикувати, однак частина звинувачень – абсурдні.

"Справедливості заради важливо розуміти, що кожен командир високого рівня має своє кладовище. Кожен. На війні не буває без втрат, як і без помилок. Мої побратими -  взводні, ротні, комбати, комбриги -  мають в голові кожен свій список тих, хто можливо би не загинув. Кожного разу прокручують як можна було зробити розумніше, як прорахувати, щоб уникнути цих страшних розмов з матерями і дружинами. Про це не прийнято говорити. Але повірте, ті в кого є совість, мучаться до кінця життя, навіть якщо по суті не винні", – пише Берлінська. 

Курська операція – перша спроба перенести війну на територію ворога

Однією зі спроб змінити хід подій у війні стала Курська операція. Вранці 6 серпня 2024 року Збройні сили України перетнули російсько-український кордон поблизу міста Суджа і почали просування вглиб території Росії. Це була перша українська загальновійськова операція на прикордонній території Росії з початку повномасштабного російського вторгнення в Україну. Водночас дискусії стосовно того, чи виправданою була ця операція і які цілі ставив перед собою Генштаб під командуванням Сирського, тривають й досі. Зокрема, чи не були використані для операції резерви, які були потрібні на Донбасі. І чи відповідав ефект витраченим ресурсам. 

Курськ став фактичною єдиною масштабною операцією Олександра Сирського на посаді головнокомандуючого. 

У 2025–2026 роках ISW неодноразово зазначав, що українське командування використовувало Курський напрямок для стримування російських сил, однак вирішального перелому це не принесло.  

Від штурмових полків Сирського до скандалу зі "Скелею"  

Олександр Сирський народився в Росії. Його батько кадровий військовий, у 70-хх роках був переведений в Україну, тож школу Олександр Сирський закінчив у Харкові. Але далі поїхав навчатись до Москви. Він закінчив Московське вище загальновійськове від командира взводу у радянській армії до командира 72-ї механізованої бригади. 

Попри те, що його часто критикують за радянський стиль управління, саме він свого часу відповідав за впровадження в ЗСУ стандартів НАТО. У 2006 році, після  закінчення Національної академії оборони України, він правління планування операцій Об'єднаного оперативного командування ЗСУ (ООК), яке було створене у 2005 році для наближення української армії до стандартів НАТО. Після того як за часів Януковича ООК розформували, Сирський став першим заступником голови управління міжнародного співробітництва в Генштабі. 

Олександр Сирський, фото: Генштаб ЗСУ

Однак абсолютно радянською практикою називають створення особистих штурмових полків, які підпорядковуються безпосередньо головкому Сирському.

"Я думаю, що він дійшов до такої ідеї після Курської операції, бо до її проведення зібрав усіх десантників і, наскільки мені відомо, сказав: "Ви зі мною або ні". Деякі керівники бригад виступили проти, після чого їх зняли. Тут історія така, щоб створити підрозділи, які беззаперечно виконуватимуть абсолютно всі задачі, які їм ставитимуть. Я не знаю, як це назвати – кумівство, корупція, робота на власні бонуси. Закриваючи якийсь напрямок, роблячи медійний сплеск: ми десь наступали, відбили якесь село, створюється вигляд, що Головнокомандувач щось робить. А те, що це село через два-три дні ворог відіб’є, а штурмуючи його, ми могли втратити до 600-1000 людей, ніхто не переглядає", – заявив колишній начальник штабу 12-ї бригади спецпризначення НГУ "Азов" Богдан Кротевич в інтерв'ю Цензор.нет. 

За його словами, на фоні величезних втрат у цих штурмових підрозділах саме їх активно поповнюють новобранцями, тоді які інші командири отримують в рази менше нових людей.

"Штурмові полки – достатньо зручний резерв, який кидається у будь-які бої. Сирський забезпечує їх усім: "Bradley", "Leopard", "Stryker" – у них реально є все! Вони втрачають їх в штурмах і спокійно отримують нові, а також втрачають людей, по тисячі на місяць! Його частина домовленості – забезпечення, їхня – робити все, що він каже. А яким чином – його не повинно хвилювати. Для мене це звичайна ОПГ-шна система", - каже Кротевич.

23 червня видання "Бабель" опублікувало розслідування щодо ситуації в 425 штурмовому полку "Скеля", який також називають "полком Сирського",  у якому свідки розповіли про катування і вбивства. Лише за пів року в навчальних центрах "Скелі" було 26 смертельних випадків – більшість з померлих чоловіків не пробула в полку й місяця.

Генштаб кілька днів взагалі не реагував на скандал. Потім в інтерв’ю "ТСН" Сирський розповів, що розслідування щодо "Скелі"  проводили ще взимку. Щодо цього полку було порушено декілька кримінальних справ, які наразі перебувають у роботі.

"Це ганебна історія в тому сенсі, що вона взагалі існує в Збройних силах країни, що воює, де військовослужбовець повинен гинути не в тилу точно, а повинен готуватися до захисту своєї держави", – сказав Сирський.

Вже на початку липня днів вибухнув новий скандал. Стало відомо, що наприкінці червня військові 55-ту окремої механізованої бригади викрали в села Калинівка на Київщині двох братів Мосейчуків.  За даними ЗМІ, причиною стало те, що дружна командира 155-ї окремої механізованої бригади Станіслава Лучанова поскаржилась чоловіку на шум від мотоциклів вночі. 9 липня тіла братів виявили на Полтавщині з численними вогнепальними пораненнями. До слова Лучанов прийшов в 155-ту бригаду з посади начальника штабу 425-го окремого штурмового полку "Скеля". 

У Генштабі заявили, про повну співпрацю з правоохоронними органами на всіх етапах розслідування та надання їм необхідного сприяння в межах компетенції військового управління. Однак саме розслідування про толерування жорстокості в "полку Сирського" і відразу за ним – шокуюче вбивство цивільних військовими через побутовий конфлікт могли стати тими останніми краплями, чому головкома Сирського більше не можна було залишати на посаді. 

Діяльність Олександра Сирського на посаді головнокомандувача будуть оцінювати наступні покоління та історики. За 2,5 роки його керівництва війна перейшла від фази стрімкого просування росіян на Донеччині до зміни тенденцій на нашу користь та відкриття вікна можливостей, яке буде реалізовувати вже наступний керівник ЗСУ.