"Мама не боялась ходити у вишиванці і нести квіти до Шевченка, Росія за це поквиталась": дочка ув'язненої на 15 років активістки з Криму Оксани Сенеджук

Еспресо поспілкувався з дочкою Оксани Сенеджук – Марією Сенеджук. Вона розповіла, що мама, живучи у Севастополі, ніколи не приховувала своєї проукраїнської позиції, викладала у школі українську мову, а вже після повномасштабного вторгнення на великі державні українські свята вдягала вишиванку і покладала квіти до пам'ятника Тарасові Шевченку. За це Росія з нею поквиталися. 

15 років ні за що

Російській ФСБ про Оксану Сенеджук доносила її сусідка, яка мешкала поруч у будинку.

"Наприкінці квітня до мами прийшли з першими обшуками, донос зробила сусідка. Хоч не було між ними жодних конфліктів. Я навіть не розумію, що саме її так сподвигло до цього вчинку. Ймовірно, сильно боялась, що в мами проукраїнські погляди. Допити тривали два роки. Вилучили ноутбуки, комп'ютери, телефони. А у телефоні знайшли фото бухти, які начебто відправляла ЗСУ. Але на цю бухту у нас виходить вікно, такі знімки є у кожної людини, хто там буває. Це була звичайна фотографія", – пригадує ті події Марія.

Уже в грудні 2024 року Оксані Сенеджук винесли вирок – 15 років ув'язнення за "державну зраду". Після цього жінка перебувала у СІЗО в Сімферополі. Далі була колонія в Краснодарі, за кілька днів її повезли у Волгоград, Іркутськ. За останньою інформацією, яка відома Марії, перед тим, як потрапити в Улан-Уде, її мама перебуває на карантині десь на території Бурятії.

"Вона єдина з всіх в'язнів, кого так далеко повезли. Інших жінок залишали в Краснодарі, Волгограді. Тобто всіх якось розкидали, ближче до Криму. А її везли до кінця. Надсилала нам листи, ми намагались їй писати, але вони теж не доходили. Ми, наприклад, відправили у Волгоград, а її вже повезли далі. Листування лише через "Зонутелеком". Татові розповідала, що дуже погіршився її стан здоров'я. Так само захворіла моя бабця, яка дуже хвилюється за свою дочку. Нині вона лежить у лікарні. Мама саме тому просила, щоб її не відправляли далеко відбувати покарання, бо має літніх родичів. Але це проігнорували. Ще, з того що знаю, ті речі, які вона взяла з собою у неї забрали, залишили лише шкарпетки і майки, натомість дали взуття на кілька розмірів більше і "ватнік", – розповідає Марія Сенеджук.

Найбільше рідні переживають, як Оксана Сенеджук перебуватиме у жіночій колонії, разом з убивцями та іншими кримінальницями, в бараках на 80-90 людей.

"Мамі 59 років, такий великий вирок – 15 років. Як це витримати? І найгірше, що це просто ні за що. Бо ж не було ніякого злочину. 

Вона інтелігентна, звичайна жінка, в минулому вчителька, філолог, працювала в адміністрації, а зараз потрапила в таке маргінальне оточення. Вона боїться, що за статтю "держзрада" фанатики там її можуть просто вбити".

Що каже українська влада

Тато Марії у Севастополі залишився з бідою сам на сам. Сусіди, знайомі та друзі з ним не спілкуються, дехто навіть не вітається. Вона ж виїхала з Криму одразу після окупації Росією, ще у 2014 році. Мама з татом теж хотіли виїхати, але не змогли залишити там своїх стареньких батьків.

Дочка Марія Сенеджук зверталась і в міжнародні, і в українські правові установи, аби визволити матір. Оксана Сенеджук є у списках на обмін, однак поки все виглядає безнадійно.

"Я зверталась в ООН, в Мінреінтеграції, в Координаційний штаб, писала омбудсману, Кирилові Буданову і з цього всього лише знаю, що вона є в списках на обмін. У Росії, начебто, теж вона має бути у списках, так нам казав адвокат, але перевірити ж це нереально. Щоразу намагаюсь в українських установах нагадувати нашу ситуацію. Дивлюсь у новинах про всі обміни, переглядаю списки, але, в основному, тільки військові, жінок мало. Хоч у листах мама наголошувала, що жінкам там теж нестерпно погано і до них через їхню стать краще не ставляться. Ми всі дуже любимо нашу маму. Родичі пишуть заяви, аби хоч якось допомогти і з'явилася надія на її повернення".