Замінувати кордони за корейським зразком: військовий аналітик про кількість мін та виклики

Про це Еспресо розповів Олексій Їжак.

У червні цього року, на тлі загрози подальшого просування РФ, низка країн здійснили кроки по виходу з Оттавської конвенції із заборони протипіхотних мін. 

"Таким чином, на початку 2026 року країни Балтії, Фінляндія, Польща та Україна можуть виявитися об’єднаними у своєрідну “коаліцію протипіхотних мін” для стримування російських територіальних зазіхань. Така коаліція, ймовірно, існуватиме впродовж тривалого часу – на тлі збереження загальноєвропейського курсу на заборону протипіхотних мін", - зазначив експерт. А оскільки країни ЄС і НАТО, які залишаються учасниками Оттавської конвенції, будуть юридично обмежені у можливості допомагати, постачати компоненти чи фінансувати будь-яку діяльність, пов’язану з протипіхотними мінами, то відновлення їх виробництва відбуватиметься локально, коштом самих держав, – як у національному, так і в коопераційному форматі між Україною, Польщею, Фінляндією та країнами Балтії.

"Стаціонарна мінно-інженерна оборона може бути ефективним засобом стримування, якщо вона інтегрована в багаторівневу систему, що включає спостереження, сили швидкого реагування та чітко визначені правила застосування", - наголошує він.

Ефективний приклад "мінного поясу" від зазіхань іншої держави - на кордоні Південної Кореї і КНДР. Демілітаризована зона (DMZ) у Кореї простягається на 250 км уздовж 38-ї паралелі та має номінальну ширину 4 км. І вже 70 років цей "пояс" убезпечує від нападу КНДР.

За підрахунками експерта, повне відтворення корейської моделі для України, Польщі, країн Балтії та Фінляндії вимагало б понад 55 млн мін, що створює значні виклики у сфері виробництва, логістики та політичної доцільності. Натомість модель із нижчою щільністю може бути більш реалістичною. 

"Якщо зменшити щільність до 6 000 мін на км², скоротити довжину мінних ліній і доповнити систему сучасними засобами дистанційного спостереження, управління вогнем і швидкого мінування, країни можуть створити ефективний стримувальний бар’єр за прийнятних витрат. За такої моделі Україна потребуватиме приблизно 6 млн мін для поясу в 1 000 км². Польща – близько 3,6 млн для 600 км². Країни Балтії – 4,8 млн для 800 км². Фінляндія – ще 4,8 млн мін для пріоритетних 800 км². Ці обсяги залишаються значними, але є досяжними в межах кількох років за умови стабільного національного виробництва або міжнародної кооперації", - вважає Їжак.

Водночас експерт зауважує декілька важливих викликів для України. Один з них - "уникнути перетворення мінування на де-факто кордон із тимчасово окупованими територіями", адже фортифікована демілітаризована зона, яка не має статусу міжнародно визнаного кордону, стала для Кореї символом тривалого – а можливо, й незворотного – поділу. 

"У разі розгортання таких мінних полів вони мають супроводжуватися політикою поступового розмінування після реінтеграції територій, прозорими процедурами та зобов’язаннями щодо мінімізації ризиків для цивільного населення", - резюмує Їжак.