Якщо владу цікавить результат, а не епічна картинка...

У передчутті українського наступу основні світові медіа намагаються прогнозувати подальший перебіг війни. Звісно, основні відповіді будуть отримані на полі бою. І підтримка наших військових – абсолютний пріоритет. Від гідного фінансового забезпечення (попереду ще битва за це у Раді) до кожного донату і волонтерського вантажу (за які теж доводиться боротись).

Але у Вільному Світі час іде все ж повільніше. Оглядачі мають розкіш розглядати різні сценарії того, чим закінчиться ця війна (або фаза війни).

Знаючи росіян, насправді питання формулюється інакше: що стане для Росії мотивом припинити агресію і не починати її знову.

Читайте також: Москві треба вирвати ядерні зуби

Звісно, абсолютним засобом була б "деконструкція" Росії як імперії. І мирний розвиток утворень, які виникнуть на її місці. Але до цього сценарію доведеться пройти два великих етапи – закінчення війни й повоєнні умови в Україні, Росії та регіоні. Великими ці етапи є за значенням – незалежно від того, скільки заберуть часу.

Абсолютним засобом була б "деконструкція" Росії як імперії. І мирний розвиток утворень, які виникнуть на її місці. Але до цього сценарію доведеться пройти два великих етапи – закінчення війни й повоєнні умови в Україні, Росії та регіоні

Провідні посадовці союзників України повторюють, що перемогу Росії допустити неможливо – надто великі руйнування це завдасть світобудові. Тому говорять про гарантії для України.

Найкращою гарантією від агресивних планів Росії (і тригером багатьох корисних для нас і світу процесів на Москві) стало б членство в НАТО.

Бо інші гарантії – це або "те саме НАТО, але під іншою назвою" (військові гарантії), або недостатні для стримування Росії (а отже – шлях до поновлення війни).

Але до цієї думки західний істеблішмент ще має дійти.

Для України критично важливо, щоб таки дійшов. А це означає, що у політичного класу і громадянського суспільства України це – завдання на рівні здобуття Перемоги.

Читайте також: Зеленський обрав позу ображеної примадонни

У цих питаннях допоможуть не ультиматуми й емоції – бо вони мають дуже обмежену ефективність щодо суспільств у країнах НАТО, і практично не діють на істеблішмент.

Ідеться натомість про чітку дорожню карту, план конкретних кроків, над якими мають працювати усі, хто може доносити думку на Захід. Притому працювати в координації та взаємній допомозі.

Якщо, звісно, владу цікавить результат, а не епічна картинка.

Джерело

Про автора. Ростислав Павленко, український політик, політолог, політтехнолог, викладач. Народний депутат України IX скликання

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.