Звір біля воріт. Як реагувати на страти і катування наших полонених

Я подивилась відео, де російська почвара відрізає ножем для паперу геніталії нашому воїну в Сєверодонецьку. Мені підтвердили, що це таки наш боєць — його ім‘я, бригада і обставини полону уточнюються. Ката уже ідентифікували — російський громадянин калмицького походження Віталій Арошанов.  На нього уже оголосили полювання. А поки воно живе і топче нашу землю.

На цьому всі пошуки "хороших русских" не лише серед росіян, а й представників малих народів Російської Федерації можуть бути зупинені. Мене не цікавлять ані їх історія, ані їх поневіряння. Відколи воно русифікувалось і взяло російський паспорт — воно стало чистим злом. Ми не кликали сюди ні росіян, ні тувинців, ні бурятів, ні кадирівців. Вони прийшли вбивати нас як націю, щоби перекреслити найсвятіше, що нас рятувало усі триста років колонізації: "і буде рід, і будуть люди".

Чи міг наш боєць вижити після цього катування? Знаю, що людям потрібен промінчик надії, щоби не впасти, не здатись, лупати сю скалу.

Скажу чесно: після таких катувань з кровотечею і больовим шоком не виживають. Це страта у чистому вигляді. Після перегляду цього відео я зрозуміла, чому деякі наші герої підірвали себе, щоб не потрапити у руки потворам. Чому кілька наших полонених оборонців Маріуполя так і сказали матерям: "Я не здамся в "евакуацію". Я хочу померти з честю". Не всіх у них залишилися діти, а це значить, що хороший український рід обітнули під самий корінь — і там не буде людей, з якими хочеться йти в унісон на цій землі.

Кастрація і вирізання геніталій — не є чимось новим. Про це було відомо у вузьких колах із 2014, але тоді ЗМІ, волонтери і влада берегли нерви цивільних людей. І наші понівечені герої поповнювали статистику самогубств. "У нас в Чернівцях після такого воїн АТО викинувся з багатоповерхівки. Сусіди збирали на похорон з сусідніх будинків. Були ще два випадки у Дніпрі, повісилися ветерани", — каже волонтерка Тетяна Собко.

То ж щоразу щиро радію крізь сльози, коли знаю, що у моїх загиблих знайомих, лишилась бодай одна дитина — і буде рід, і будуть люди. Раджу всім мобілізованим чоловікам не стидатися репродуктивних технологій, щоб у них була можливість колись мати дитину. Бо ж обов’язково приходить час, коли учорашній лютий гультіпака мліє перед малятком у кенгурушці.  "На кілька днів уперше за 5 місяців відпустили на вихідні. Яке це щастя піти з донечкою в басейн", — каже мені прямо зараз у телефонну трубку мій друг, боєць і патріот Григорій Ляхович.

Мені боляче було дивитися відео страти. Але я не відчуваю страху - є пекуча відраза до усього російського і бажання зробити ЗСУ ефективнішими уже тут і зараз.

Я чітко бачу задум окупанта. Спочатку понівечити наших жінок, щоб вони ніколи не мали потім близькості і не народили дітей. А ще залякати наших чоловіків перед вирішальними битвами. Натякнути: тікайте! Інакше ми вас впіймаємо і позбавимо можливості мати нащадків, продовжити свій рід. Це розраховано на те, щоби протиснути Україну на перемир’я, на заморозку війни в нинішніх її кордонах. А далі через пару років все почнеться з новою силою — катування, розстріли, зґвалтування і братські могили в клумбах.

Росіяни щонайменше два місяці розігрують карту із військовополоненими і заручниками. У квітні бойовики так званого "ДНР" взяли в полон британського волонтера Пола Урі, закатували його до смерті. У липні видали некролог, що чоловік помер від "ниркової і дихальної недостатньому". Це була спроба натиснути на Україну через наших західних союзників, щоби пересічні британці тисли на свій уряд: "чи варто підтримувати Україну, якщо там гинуть наші громадяни? "

Ця провокація не спрацювала. І тому у момент, коли ми очікуємо активізації боїв і районі Харкова, коли наші війська просуваються вглиб на Півдні - росіяни намагаються залякати нас страхи. І терором. І поруч з відео кастрації — нові страшні фото із свідомим розстрілом зупинки у Миколаєві. Мертві собаки, вбиті дівчата в літніх сарафанах, ріка людської крові. Це помста за нашу операцію, за звільнення Півдня.

Сьогодні вночі росіяни вчинили провокацію з обстрілом тюрми в Оленівці Донецької області, переповненої нашими військовополоненими і заручниками. Там в основному оборонці Маріуполя, "азовці". І я теж сприймаю це як моральний удар по побратимам цих самих героїв. Не буду вдаватись у деталі, але саме ця категорія воїнів готується до міських боїв на Півдні. І це спроба зламати моральний дух перед тяжкими боями, які вирішать результат війни.

Росію не переконають "зернові угоди", розмови з Блінкеном і пошуки "збереження обличчя Путіна". Навіть у передчутті поразки - вона шукає шляхи, як забрати побільше в могилу наших людей. Вона підвищує ставки, знаючи, що для українського суспільства питання полонених, закатованих, вбитих невинних на зупинках - надзвичайно чутливі.

Наша програма мінімум — максимальний розголос на Заході. Не для галочки, а для чіткого розуміння, що Захід має справу з варварами. З ними не можна вести дипломатичні перемовини, не можна тиснути руку, не можна продавати совість за дешевий газ. Бо сьогодні російські громадяни убивають в Україні — завтра такі відео з’являться із німецькими та французькими месьє.

Тема знущань над полоненими українцями уже пішла в закордонні ЗМІ. Юліан Рьопке, журналіст-розслідувач видання BILD підняв тему звірств росіян на європейський рівень.

Старший радник конгресу США Пол Массаро каже, що світу нарешті треба озброїти нас усім необхідним для перемоги над росією.

Що робити пересічним українцям? Ненавидіти треба на покоління вперед.

Ніякій російській церкві тут не місце.

Я не хочу бачити рила жодного "хорошего русского" в Україні. Я забороняю давати наші паспорти фрідманам і невзоровим. Я вимагаю нарешті від Зеленського підписати закон 7459 про заборону російських книжок в Україні. Я не хочу російських серіалів. Я не можу чути російську мову. Бажання захищати тут російські інтереси на наших кістках я сприймаю як свідому роботу на ворога. У мене - все.