Україна. Заперечення Путіна

Попри певні неточності, що містяться в цьому блозі Тімоті Снайдера, які читач легко побачить сам, загальна оцінка професором того, що відбувається в україно-російських стосунках, видається цікавою.

Уявіть наступне. Посол США у Франції йде на французьке телебачення й виголошує: "американці й канадійці - одна нація. Як бретонці й нормандці у Франції. Ви не можете розділити їх." Посла відкликали б до Вашингтона, і відтоді американцям нагадували б про дурний інциденту щоразу, коли б вони ступали на французьку землю. Зрештою, дипломати зазвичай не ходять довкола, виголошуючи, що сусідніх народів не існує.

Проте саме це зробив російський посол у Франції Александр Орлов кілька днів тому. Під тиском питань провідного французького тележурналіста Жана-П’єра Елкаббаха щодо політичних негараздів в Україні Орлов виголосив: “Росіяни та українці – єдиний народ. Як бретонці й нормандці у Франції. Їх неможливо розділити.”
Важко придумати, як оцінити заяву, настільки дивовижно далеку від нормального дипломатичного протоколу. Оскільки це твердження прозвучало французькою, мабуть, нам варто застосувати пару французьких тестів.

Уявім, що я кажу вам: “Жюльєт Бінош і я – споріднені душі. Це як найінтимніший роман усіх часів. Нас неможливо розлучити.” Ну, і як, наскільки це правда? Єдиний спосіб дізнатись – спитати Жюльєт Бінош. Тому що якщо вона ділилася душею та всім рештою, вона, певно, знала про це.

Заява посла Орлова не пройшла тесту Жюльєт Бінош. Він може вважати, що Росія та Україна – одна країна. Але українці так не вважають.

Тепер давайте вдягнемо берети та спробуємо тест Жана-Поля Сартра. Головна ідея Сартрової філософії - достовірність. В світі мороку людина мусить ризикувати заради цінностей, які вона сповідує. Чи можемо ми уявити багатьох і багатьох людей, що проводять холодні ночі в наметах заради ідеї, що Росія та Україна – це єдина держава? І що ці люди стикаються з поліцією? І що їх б’ють за це кийками?

Сотні тисяч українців у Києві та по всій країні проводять ночі на морозі, ризикуючи зазнати арешту й болю, аби показати, що їм не байдужа Україна та її особливе майбутнє. Та вони сподіваються, що воно буде європейським, а не російським. Зараз ніхто не виходить на вулиці й не ризикує заради озвученої послом ідеї. Отже, заява посла Орлова провалила й тест Жана-Поля Сартра.

На жаль, відстань між дивними ідеями та кровопролиттям набагато менша, аніж нам би хотілося. Посол Орлов не висловлював дивакуватої приватної думки, коли відмовляв українському народові в існуванні. Він дотримувався лінії російського президента Володимира Путіна. За схожих обставин кілька тижнів тому, теж спілкуючись із західними журналістами, Путін зробив точнісінько таку саму заяву: росіяни й українці – “один народ.” Тож, що б не трапилось в Україні, там, слідуючи за логікою, не може бути російського втручання.

Важко судити, чи Путін насправді вірить у це. Що тривожить – то це брак альтернативних поглядів у російській дискусії щодо приголомшливих виступів проти президента України Віктора Януковича. Спочатку російське телебачення просто заперечувало існування яких би то не було протестів. Аж нарешті 8 грудня Перший канал повідомив, що лише “кілька сотень” людей протестують у Києві. Коли існування протестів вже не можна було заперечувати, їх представили як закордонний заколот. На телебаченні та в інтернеті домінують дві теми: європейці посягнули на нашу історичну територію та європейці – геї. Фантазії про секс і домінування витісняють опис і аналіз.

В одній репліці з Москви  містилася теза, що Європейський Союз намагається відновити Шведське королівство вісімнадцятого сторіччя, причому шведський міністр закордонних справ Карл Більдт – аналог короля Карла XII, а протести – перегравання Великої  Північної війни. По телевізору (а також із тривожною регулярністю на дискусійних форумах російськомовних новинних сайтів)бачимо плоди антигейської кампанії президента Путіна.

Візит німецького міністра закордонних справ Гвідо Вестервелле виставляється як доказ того, що українські демонстранти добиваються хіба розповсюдження одностатевих шлюбів у християнській слов’янській  країні. Провідний російський телеведучий Дмитро Кисельов твердив, що Віталія Кличка, чемпіона-важковаговика та українського опозиційного політика, який сфотографувався з Вестервелле, треба дискваліфікувати як кумира геїв. Кисельов також заявляв, що шведи практикують секс з дев’ятирічного віку.

Хоча багато росіян та російських організацій висловились на підтримку українського протестного руху, вони – винятки з переважаючого дискурсу. Якби ви отримували інформацію з російських ЗМІ, вам було би дуже важко отримати бодай якесь уявлення про те, що насправді відбувається в Києві.

Україна інакша. Росія близька до автократії, їй бракує свободи преси. Україна – олігархія, і в ній чимала свобода преси. В Росії олігархи лояльні або ув’язнені; в Україні вони не лише багаті, але й незалежні й мають певну владу. Дехто з них, приміром, Дмитро Фірташ, мають конкуруючі медійні імперії, які забезпечують альтернативні погляди на політику їхньої країни, і у випадку недавніх протестів українські ЗМІ показали подиву гідне бажання доповідати правду, забезпечуючи візуальні докази насильства з боку уряду та цитуючи пояснення демонстрантів щодо їхніх мотивів.

Це означає, що Янукович і Путін не представлені в найкращому світлі в самій Україні. Але це також означає й глибшу проблему для Януковича.
Поза сумнівом, Янукович із радістю здав би частину української незалежності Росії, якби це поклало край потужним протестам, що заповнили вулиці. Він та його син Олександр, схоже, назбирали великі багатства й імовірно тоді могли би їх утримати.

Проте українські олігархи, які не є кровними родичами Януковича, не зацікавлені у кінці України, тому що тоді їм доведеться мати справу з путінською версією правосуддя.

Під час українскьої кризи Росія оголосила про третій процес над Михайлом Ходорковським, російським олігархом, який кинув виклик Путіну. Важко уявити, що українські олігархи не сприйняли цього сигналу, хоча, звісно, він лише підкреслив те, що вони вже знали: вони можуть процвітати лише в суверенній українській державі. Крім основного питання особистої свободи, українські олігархи мають реальні бізнесові інтереси в Європі й, схоже, підтримують торгову угоду з ЄС. Компанія, що належить найголовнішому з них, Ринату Ахмєтову, видала прес-реліз, в якому декларувала свою прихильність до "європейських цінностей".

Тож будь-яка угода, яку Янукович укладе з Москвою, не лише викличе гнів чоловіків і жінок, які вийшли на акції протесту, але й працюватиме проти основних інтересів декого з людей при владі. Янукович неодноразово й безуспішно намагався зачистити вулиці. Можна уявити, що це стане приводом для ширшого російського втручання. Проте є й сумніша можливість. Януковичу може знадобитись допомога Росії, аби захиститись не лише від ображеного населення, але й від групи вороже налаштованих олігархів. Джерелом підтримки українського президента стануть ті люди в Москві, які твердять, що українського народу не існує.